Здоров’я – це та категорія, про яку ніхто не задумується, коли воно є. Людина його не помічає і не думає про нього, а сприймає як належне, і як те, що здоров’я і сила будуть завжди, скільки його й віку. Особливо в молодості і в юності кожен переконаний, що він найздоровіший і це буде все життя. Тому на здоров’я мало хто зважає і на ньому не зациклюється. Та, на жаль, здоров’я іноді підводить. Людина раптово може впасти і щось зламати чи потрапити в ДТП, заразитися якоюсь хворобою тощо… І тоді відчуває біль, розпач, нерухомість, приступи жаху… От тоді в людей вже є багато часу подумати про здоров’я, як його повернути і стати таким, як колись. Так народна мудрість і каже: «Здоров’я маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо». Тож про здоров’я треба думати завжди, і виховувати дітей так, щоб вони розуміли важливість здоров’я для людини з самого дитинства. Тому, насамперед, їх треба привчати до чистоти та правил гігієни… Маленьких діток необхідно навчити, щоб вони не тягли всього до рота, не піднімали нічого із землі, мили постійно руки з милом, вмивалися, чистили зубки, купалися перед сном, більше бували на повітрі і гралися в рухливі ігри, тобто більше рухалися, бігали, стрибали, гралися з м’ячем, каталися на самокатах, велосипедах тощо. Таку роботу з дітьми треба щодня проводити в сім’ї, малечі весь час варто про це нагадувати та виробляти постійні гігієнічні навички. А старшим дітям треба розказувати про здоровий спосіб життя, застерегти їх від набуття шкідливих звичок і не тільки розмовляти про це, але й займатися з дітьми. Вранці разом робити зарядку на свіжому повітрі, пробіжку чи прогулянку в парку, потрібні для загартовування вправи на спортивних снарядах, плавати у водоймах. З дітьми треба вести мову про харчування і його роль для здоров’я людини, про те, що і скільки корисно вживати в їжу, а що шкідливе для здоров’я, що можна і треба пити, а чого не можна… Дітей іноді треба переконувати, показувати приклади на людях, щоб вони могли це побачити і зрозуміти.
Дуже цікаві дітям походи за місто з батьками або з кількома сім’ями до озера, річки, ставка чи в ліс. Особливо це важливо для підлітків, коли вони вже починають дорослішати, бо приклад батька і матері для них ще є переконливий. У таких походах батьки можуть багато чому навчити своїх дітей, наприклад, де можна розводити вогнище, і як правильно це зробити; як зварити куліш і з чого можна зварити чай, якщо ти в лісі або на лугу; які рослинки для цього підходять, а які ні; як правильно загасити вогнище і як прибрати місце відпочинку, щоб не залишати за собою слідів; як зробити намет із підручних матеріалів; як треба поводитися в місцях відпочинку, щоб не заважати іншим; як захистити себе під час грози, дощу, вітру; як орієнтуватися на місцевості, щоб не заблукати…. І ще багато-багато всього корисного дітей можна навчити під час таких походів. І це дуже важливо для дітей, адже вони стають набагато ближчими до своїх тата і мами, вони прикипають до своїх батьків душею, запам’ятовують такі походи і проносять ці хвилини щастя і радості через усе своє життя. Та й усе, що діти роблять разом з батьками закарбовується у пам’яті дітей і не полишають вже ніколи. І це дуже важливо, бо приносить користь усім: і батькам і дітям, укріплює їхнє здоров’я та самопочуття, робить батьків і дітей близькими і ще дорожчими. А головне, укріплює фізичний стан, робить всіх здоровішими, сильнішими, багатшими душею… Як каже народна мудрість: «Подивись на вид і не питай про здоров’я», бо вид розкаже про все…
Своє здоров’я треба берегти і піклуватися щоднини,
щоб жити в світі цім могти. Здоров’я треба для людини!
Тож не лінуйся, а працюй і розвивай себе фізично,
Ти бігай, плавай і мандруй, все буде просто фантастично!
Танцюй, ходи, а ще стрибай, злітай на крилах мрій до неба…
Лиш звичок злих не наживай і буде все тоді, як треба.
Виховання патріотизму
Патріотизм – це висока і палка любов до своєї Вітчизни, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги… Це глибинне почуття, яке є в людській душі і проявляється особливо яскраво у важкі часи, особливо, коли в країну приходить біда. І якщо це почуття є, то людина без роздумів і вагань іде захищати свій край у грізний воєнний час і всім, чим тільки може, допомагає, щоб подолати труднощі і наблизити жадану перемогу. Що ми сьогодні і бачимо в Україні, де в перший же день війни люди стали на захист батьківщини, організувалися в тер. оборону, самі швидко створили загони благодійництва і допомоги ЗСУ і громадянам, які опинилися в окупації. Це почуття, мабуть, закладене в наших генах, бо українці завжди були такими, в усі віки вміли згуртуватися, об’єднатися у міцний кулак, адже численні вороги не давали нам спокою протягом століть. Але є й такі громадяни, які працюють проти народу, проти України, бо у них відсутнє почуття патріотизму, тому що для них найважливіше – це гроші, нажива, ненависть до всього українського, зверхність чи колись невизнання його авторитету і це робить його колаборантом, зрадником, ненависником і свого народу, і своєї країни. А це яскраво проявляється саме в часи війни… Що ми сьогодні бачимо і, на жаль, дуже часто.
Тому почуття патріотизму треба виховувати з юних літ, щоб дитина засвоїла це на підсвідомості і розуміла, що вона є частиною свого народу, країни, нації… Щоб вона усім єством полюбила рідний край, батьківську землю, свою мову, рідну пісню, народні традиції і культуру… Щоб дитина перейнялася цим до глибини душі, щоб усе це засіло в її серце так міцно і на все життя, щоб ніщо і ніхто не міг цього з неї вирвати. От щоб в дитини було почуття патріотизму, то його треба виховувати і в сім’ї, і в школі, та й у всіх громадських організаціях. По-перше, треба щоб дитина чудово вивчили і знала державну мову, адже це мова країни, де вона живе і знати її треба обов’язково та розмовляти нею вишукано. По мові нас впізнають у цілому світі, тому треба нести її з гордістю у світ і пишатися тим, що ти – українець! Не можна цуратися ні своєї пісні, ні танцю, ні своєї культури, ні традицій, бо вони віками складалися нашим народом, а народ вкладав в це свої знання, свою любов, гордість, повір’я, легенди і душу.. А український народ – це дуже древня нація, яка дала світові великі таланти науковців, співаків, композиторів, поетів…
Читайте також: Дружна сім’я
А скільки нами створено народних пісень! Скільки у нас є неймовірних легенд і дум, казок і прислів’їв! Тож нам є чим пишатися. От про все це дітям треба розказувати, доносити до їхнього серця, переконувати, що вони теж є частинкою цього народу, української нації, яка ніколи ні на кого не нападала війною, а несла у світ свою науку, традиції, пісню, віковічну і прадавню культуру, історію, свою солов’їну і мелодійну мову, у якій ніколи не було грубих і зневажливих слів, а лише тепло, любов, щирість і доброта… Тому треба все це доносити до свідомості дітей, розказувати про наших талановитих і героїчних людей, які жили і сьогодні живуть в Україні; треба наводити приклади з життя людей, які боронять сьогодні нашу Вітчизну від російської навали, від злих окупантів; вчити дітей поважати людей праці, які сьогодні відбудовуватимуть нашу країну; вчити дітей любити цей край, землю, яка дала всім нам життя і вільну волю... Це треба робити не нав’язливо, а поступово і розповідати із захопленням, щоб діти сприймали повідомлення радісно, тоді воно залишиться в пам’яті назавжди…І в школі треба проводити велику виховну роботу, бо саме там, в дитячих класних колективах, вони найкраще сприймають все почуте, діляться своїми думками з друзями, сперечаються, вчаться відстоювати свої думки і поважати думки інших…
Патріотизм іде до нас з любові
до мами й тата, хати й джерельця…
Із доброти та ласки, що у слові,
Й від солов’я – маленького співця…
Від річечки, що в місті протікає,
І поля, що серпанком одягло…
З веселки, що у небі зацвітає,
Й від сонечка, яке несе тепло…
Патріотизм приходить від роботи,
Коли зерном ти засівав поля.
Від ласки і великої турботи,
Яку дарує матінка-земля.
Патріотизм – це почуття глибинне,
У нім любов безмежна і палка
До рідного, що є для всіх первинне…
Й любов ця світла, не аби яка!
Вона веде у бій, щоб воювати
За рідний край, за місто і село…
Щоб землю цю собою захищати,
Щоб все цвіло й життя на ній було.