Останнім часом нам почали активно втюхувати якусь соціальну абстракцію – проект існування громадян без національної держави, побудову «креольської нації», зміст без форми, без позитивної колективної ідентифікації та прив’язки до свого етносу, традиції, культури чи моралі. Мовляв, саме територія, а не культура, є характерною національною ознакою.
Секст Емпірик говорив мудрі речі – «без відсутності чіткого критерію стає неочевидним і істинне, а розбіжність у думках про істину призводить до утримання від судження».
Тому нумо визначимося.
Націоналізм, і як ідеологічна доктрина, і як політична практика, формувався в різних регіонах в унікальних, властивих конкретній території та історичному відрізку часу умовах. Зокрема в Україні.
Така історична різноманітність вплинула на появу безлічі підходів і теорій, які прагнуть пояснити феномени нації та націоналізму, виявити умови їхнього виникнення, сутнісні риси, види та типи.
Для початку розглянемо два полярні погляди на сутність «нації» – органічний (примордіалістський) і механічний (конструктивістський).
Із XIX століття і до середини XX, в осмисленні питання сутності нації переважає примордіалістський підхід, який і досі залишається одним із провідних.
Він розглядає «націю» як відпочаткову природну спільність людей, поєднаних постійними ознаками (те, що сьогодні прийнято називати грецьким терміном «етнос»).
Тут приналежність до нації є вродженою характеристикою індивіда.
Але у другій половині XX ст. до аналізу цього питання з’являється новий підхід – конструктивізм, який розглядає суспільні феномени не як заздалегідь об’єктивно задану реальність, а як продукт людської свідомості та діяльності, – тобто штучні соціальні конструкти.
Початок становлення конструктивізму пов’язують із виходом 1967 р. праці П. Бергера і Т. Лукмана під назвою «Соціальне конструювання реальності».
Велику роль тут відіграв професор Бенедикт Андерсон, який в 1983 р. опублікував працю під назвою «Уявлені спільноти».
У ній він говорить, що нація – це уявна цілісність, мислимий конструкт, а не заздалегідь сформована біологічна чи соціально-історична даність. Тут нація розглядається як феномен Нового часу та епохи капіталізму – поява нації відтворює для індивіда осмислену та зрозумілу картину світу, втрачену після занепаду цілісної складової релігійного світогляду монархічно-станової системи в епоху Реформації та Просвітництва. Такий собі продукт штучної організації, заснованої на договорі та колективній волі громадян.
А оскільки основою національної ідентичності є трактування нації її носієм, то ми маємо дати відповідь на те, що ми розуміємо під «нацією»?
Аби нас в подальшому не зводили на манівці різні «політичні креоли»...
Далі буде...
Екскурс до історії №1. Етнос.
Грецьке слово «eθνος» («етнос») – одна з назв народу, яка поступово стала науковим терміном.
Воно близьке до слова «eθος» («етос»), від якого утворено поняття «етика». «Етос» означає «вдача», «поведінка», «мораль». А етика – є смисловим синонімом моралі.
Архаїчний давньогрецький корінь «eθ», від якого утворені обидва слова «етнос» і «етос», означав «населену місцевість», «місцевість, в якій розташоване село чи поселення».
Отже, у нас є просторове уявлення про населення сільської місцевості (eθ), є поняття «вдачі», «моралі» та «звичаю» (eθος), які спільно поєднується в понятті «етнос».
Тому «етнос» – це органічна спільнота, яке перебуває на певній території та відрізняється спільною мораллю.
Екскурс до історії №2. Креольство.
Креоли – нащадки іспанських колонізаторів, які народилися поза метрополією, прижилися в країнах Латинської Америки – колишніх іспанських колоніях, вибороли незалежність цим державам та розбудували їх.
Відрізняючись від корінних народностей колоніальних територій, вони створили ці держави для себе, а не для тубільного населення – індіанців, яких всіляко маргіналізують.
«Креоли», які живуть в Україні, є класичним видом Homo sovieticus – вони мислять себе в московській культурі та є «русскоязычными», не від того, що вони її люблять, – просто вона їм дісталася в спадок від імперії.
Їхня батьківщина не московщина, а СРСР. Відповідно у них присутні зовсім інші міфологеми та етнотравми.
Головна їхня «традиційна цінність» – це перемога у Великій Вітчизняній війні.
Жодних цінностей часів царату чи «нової росії» часів перебудови чи єльцинської демократизації в їхній свідомості (як і у всіх московитів) немає.
Тому єдиними «традиційними цінностями» у них можуть бути тільки «радянські цінності».
Ми знаємо, що людина не просто пізнає навколишній світ, а й свідомо описує його сенс, зміст та параметри. І цей процес відбувається лише в просторі мови. Тому – як структура мови, так і структура суспільства становлять нероздільне ціле. І ми не можемо сказати, що є первинним – «мова» чи «суспільство».
Відповідно їхнє уявлення про минуле України та відповідно і її майбутнє зовсім інакше ніж у українців.
*****
В Україні буде напрацьовано словник «небажаної» лексики та критерії до інформації, яка є неприпустимою для поширення в медіа, – голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк.
На запитання щодо критеріїв інформації, яка може ображати почуття та є неприпустимою для поширення в ефірі, робота над якими була анонсована раніше, голова Нацради Герасим’юк заявила, що йдеться не лише про почуття вірян, а й про так звані чутливі спільноти – етнічні, національні, ЛГБТІК, спільноти людей з інвалідністю, ветеранські та інші.
Після роману Орвелла «1984» всі вважали, що потрібно готуватися та не допустити появи нового тоталітаризму.
У результаті тоталітаризм не з’явився – з’явилися Сорос зі своїми експериментами над людьми, Цукерберг зі своєю інтернет-цензурою, біснуваті меншини з ЛГБТ, п’ятихвилинки ненависті та «новомова».
Щодо «новомови» (Newspeak).
Термін того ж самого Джорджа Орвелла. «Новомова» мала унеможливити будь-які відхилення від політичної лінії Партії. Це досягалося тим, що поняття «новомови» мали тільки максимально допустимий діапазон слів.
Метою ж «новомови» було звуження меж людського мислення, для чого словниковий запас мови зводився до мінімуму. Якщо без слова можна було обійтися, його не мало бути в словнику «новомови».
(Більш детально про базові принципи побудови мови можна прочитати в есе «Про новомову», який Орвелл включив в роман «1984» як додаток).
То я до чого.
Все це є наслідком ліберальної ідеології, яка виступає за багаторівневе звільнення людини від будь-яких обмежень. Сьогодні вона продовжує «звільняти» індивіда від всіх залишків «колективності», які ще збереглися в ньому за інерцією.
Лібералізм, за своєю логікою, надає можливість кожному створити свою власну мову, на якій можна буде безперешкодно висловлювати будь-які стани й відтінки почуттів. Оскільки, за його логікою, користуючись класичною мовою людина оперує чиєюсь, а не своєю власною. А це вже «тоталітаризм».
І ця «мовна» пліснява вже цвіте на повну силу.
– Скільки я показую пальців, Вінстоне?
– Чотири.
– А якщо партія каже, що їх не чотири, а п’ять, – тоді скільки?
Орвелл, 1984
*****
Поки розібрався у відмінностях між бісексуалом та пансексуалом та пізнав тонкощі гендерної флюїдності, з’явилися амбісексуальність, абросексуальність та омнісексуальність.
І навіть ксеногендерність. Це коли ти не дівчинка, не хлопчик, а… квіточка.
Вже є навіть таке поняття, як квантисексуальність – це у кого п’ять гендерів. Але не плутати! Якщо чотири, то це вже – квадсексуальність.
Зараз, як виявляється, в моді декілька нових трендів гендерної ідентичності.
«Трансрасовість». Адже в розумінні найпрогресивнішої частини людства, раса – це просто такий самий «соціальний конструкт», як і стать. Й відповідно її можна змінити.
Он британський інфлюєнсер Олі Лондон позиціонує себе не інакше як «трансрасовий небінарний кореєць» і витратив більше 240 тис. доларів на пластичні операції, щоб мати відповідний вигляд. Бідолаха багато років відчував себе «замкненим у власній культурі» і лише завдяки трансрасовому переходу і камінг-ауту він нарешті може бути тим, ким почувається.
А ще, виявляється, є «трансвікові» люди.
Наприклад, у Канаді містер Вольшт у 46 років раптово відчув себе шестирічною дівчинкою. Батько сімох дітей спочатку приступив до гормональної терапії зі зміни статі, а потім шокував усіх своїм вибором гардеробу.
У Голландії 69-річний Еміль Рательбанд із вимогою змінити дату народження у його документах уже дійшов до суду. Тому що на свій справжній вік він ніяк себе не відчував, і взагалі вважає його перешкодою для професійного та особистого життя.
«Чому стать вибирати можна, а вік ні?» – основний його аргумент.
Питання: «яка категорія людей із задоволенням скористається таким правом насамперед»?
Даю підказку. В британському містечку Мейдстоун 60-річний педофіл заявився на засідання суду в костюмі ельфа. За його словами, він вважає себе п’ятирічною дівчинкою.
А говорить він про це не вперше – у 2016 році він вже був судимий за педофілію. Тоді прийшов в суд з великою лялькою і скаржився, що він – просто «дитина, замкнена в тілі дорослого».
І поки фахівці намагалися з’ясувати ступінь осудності дитинки та вирішити, що з ним далі робити, історія повторилася. Новий епізод, де жертвами стали ще дві маленькі дівчинки.
Що ще нам нового чекати?