За традиційною методикою визначення якості життя, росія є найгіршою в світі країною для життя людини. І те, що з рф впродовж останніх років (надто – останнього року) відбувається масова втеча населення, що вимірюється мільйонами, підтверджує, що тамтешнє населення не дуже довіряє кремлівській пропаганді.
Рівень життя – 52 місце в світі (перше – Швейцарія).
Безпека життя. За рівнем насильницьких злочинів (вбивства, зґвалтування, хуліганство тощо). Наприклад, убивства в рф відбуваються з розрахунку 12,5 на 100 000. У США, в яких багацько зброї у громадян, цей показник – 5,5. Водночас рф посідає 1 місце в світі за кількістю поліції на одну людину. Рф входить у першу п’ятірку країн Євразії з найвищим рівнем смертності в ДТП. Щорічно в рф в ДТП гине 18 людей із 10 000 населення. У США цей показник – 11, у країнах Європи – суттєво нижчі. Рівень смертності від захворювань у росії один із найвищих у світі: перше місце за смертністю від онкозахворювань, перше місце від інсультів та інфекційних захворювань. На території росії низький рівень якості харчування. Це, пов’язано із відомими «гостами» в СРСР, які програмували низьку якість продуктів і привчили виробників економити на якості й, відповідно, здоров’ї споживачів, міжнародними санкціями, коли якісні продукти доводиться заміняти чимось типу пальмового масла, а також традиційною локальною культурою харчування.
Рівень свобод. За висновками Freedom House, за рівнем свобод росія перебуває на 172 місці – між Руандою й Конго.
Екологія. У цьому рейтингу рф перебуває трохи нижче середини – на 112 місці, поступаючись не лише усім розвиненим країнам світу, але й Афганістану, ЦАР тощо.
Клімат. Теоретично, клімат може й не впливати на якість життя, оскільки головна проблема не в несприятливих погодно-кліматичних умовах, а в здатності людини комфортно пристосуватися до них. Середньорічна температура 5.1 градуса в рф – це як середня температура по лікарні. У рф 60% вічної мерзлоти, лише 15% території рекультивується. Але, знову ж таки, питання навіть не в кліматі й температурі – росіяни переважно непристосовані жити в несприятливих кліматичних умовах: відсутність теплого відповідного житла, відсутність газу, комунікацій, шляхів сполучення у поєднанні з величезною малозаселеною територією роблять загалом «нормальну» кліматично землю малопридатною для життя сучасної людини, порівняно зі звичайними європейськими (зокрема скандинавськими) країнами. В рф, попри нескінченні природні ресурси й велику територію, біля 28 кв. м. житла на людину. Наприклад, у крихітній перенаселеній безресурсній Японії – 39 кв. м. Гірше лише в Гонконгу (15 кв. м.) й КНР (20 кв. м.). Очевидно, це теж традиції СРСР, до яких прагне повернутися сьогоднішня росія.
Не за всіма номінаціями росія – найгірша, проте сукупність фактів виводить саме її у найгірше місце для життя людини в світі. Наприклад, рф за рівнем свобод стоїть вище, ніж Єгипет, проте в Єгипті кращий клімат, краща якість харчових продуктів, нижча злочинність, нижча смертність у ДТП. За рівнем життя росія випереджає Білорусь, Болгарію, Мексику й Таїланд, однак в рф вища ймовірність загинути в ДТП, від рук злочинця чи поліції, хронічного захворювання. З т. з. клімату, рф менш комфортна й потребує багато енергії для тепла й харчування. У росії рівень насильницьких злочинів нижчий, ніж у Бразилії чи Мексиці, проте загальний рівень смертності – значно вищий.
Новітній критерій оцінки якості життя – УЧАСТЬ КРАЇНИ У ВІЙНІ. Різко підвищений ризик насильницької смерті, каліцтва. Розлучені родини, мобілізація й фактичне перебування, буквально, «у місці позбавлення волі». Неможливість будувати професійні, творчі й особисті плани на майбутнє. Зниження рівня життя у зв’язку з міжнародними санкціями. А те, що країна веде агресивну війну, створює ризик бути притягненим до відповідальності за участь у війні й воєнні злочини і гарантує низький рівень життя після війни через неминучі компенсації й репарації, які буде накладено на країну-агресора. І це ще в рф не оголошено загальної мобілізації, воєнного стану й офіційного переведення економіки на рейки війни. І не закрито кордони для тих, кого ще не запросили у військкомат. З цього приводу в росіян є «народна мудрість»: «Кто не успел – тот опоздал».
З урахуванням критерію громадянства країни-агресора росія однозначно є найгіршим місцем на планеті для проживання (нормальної) людини.
Честь можна берегти змолоду, лише якщо вона є
Медведчука можна було б уже не чіпати, якби ця персона не була яскравим прикладом того, у що можна перетворитися, сказавши росіянам «а». Не вдаючись у біографічні подробиці, відомі, зокрема, з книги Дмитра Чобота «Нарцис», нагадаємо, що М. як агент КДБ СРСР «розкрився» ще в студентські роки. Уже тоді, з уваги на психологічні особливості, моральні якості й (не)здатність до освіти, інших способів чогось досягнути, крім як використати підтримку органів, він не мав.
Увесь наступний кар’єрний шлях, від адвоката на побігеньках КДБ до віце-спікера ВР, М. пройшов за щільної підтримки ФСБ й кремля, задовольняючи всі їхні інформаційні, організаційні та інші потреби в Україні. Проте ні інформаційний контроль за одним президентом з позицій керівника його адміністрації, ні втягнення в корупційні бізнес-проекти іншого, росіянам урешті-решт так нічого й не дало. Росіяни сунули агента «Соколовського» всюди, куди тільки можна, у всі українські комісії й комітети, важливі для кремля з точки зору реалізації своїх нац. інтересів в Україні. Результат незмінний – вивідали, «нагадили», але нічого, по суті, не змінилося.
М. зарекомендував себе й як бездарний організатор і політик. Усі його політичні партії й проекти – СДПУ (о), ПР, «Опозиційна платформа – За життя», «Український вибір», парламентська кампанія «Не так» та ін. – усі виявилися провальними.
Тепер у Москві, щоб нагадати про своє існування путіну в ранковій доповіді, і традиційно утилізувати значні суми з російського бюджету, М. створив у росії, мабуть, найпровальніший у своєму житті політичний проект – громадський рух «Другая Украина». І якщо наприпочатку своєї «громадської» діяльності в Україні фігуранту вдалося залучити до своєї політсили навіть першого президента України та низку відомих політиків, то в «Другой Украине» все вийшло по-чесному: туди, крім підозрюваного Медведчука, ввійшли переважно такі ж підозрювані в тяжких злочинах проти України втікачі й просто колаборанти.
Цей рух, поза будь-яким сумнівом, матиме значення лише для двох: для самого М., який почне викачувати гроші з рос. бюджету на «вплив на громадське й політичне життя України»; і для ФСБ, яке однозначно щось з тих грошей отримає собі, і яке певний час у річних звітах президентові рф зможе вставляти абзац про «створення нового політичного руху, метою якого є вплив на внутрішньополітичну ситуацію в Україні в російських національних інтересах» (дослівно).
Власне, спостерігаємо останню політичну конвульсію колишнього українського політика й чиновника, яка, символічно, закінчується там, де завжди зникає все українське – в росії. На великому «цвинтарі ідей» у москві стане на один хрест більше.
https://t.me/Vasyl_Laptiichuk