Чи напекли ви вже мандриків? Либонь, коли напекли, то вже й поїли.
Мандрики традиційно пекли українки на День святих Петра і Павла. Але… Спочатку варто уважно дослухатись до природи: зозуля перестає кувати – господині зачинали пекти обрядове печиво – мандрики. Це смачні пампушки чи коржики (як де), які готували із замішаного на сметані сиру, пшеничного борошна і яєць. Раніше вважалося, що саме у цей день хитра зозуля поцупила в апостола Петра із торбини мандрику, проте відразу ж вдавилася – і Бог скарав грішну птаху за таку підставу апостолові. Є на таку нагоду прислів’я: «На Петра зозуля мандрикою вдавилася».
Є й инша версія походження слова, мовляв, це є обрядове печиво пастухів, адже назва позірно схожа на дієслово мандрувати у значенні ‘ходити за отарою або чередою’.
Отже, 12 липня маємо за так званим новим стилем свято Петра і Павла. Українці до цього свята готувалися заздалегідь. Наприклад, жінки білили хати, прикрашали рушниками стіни та ікони, святково споряджали подвір’я та виготовляли обрядове печиво. Звичайно, чепурилися. На церковну службу йшли уквітчані віночками, першу скрипку в яких грали червоні маки. Чоловіки ж подумки готувалися до жнив і неодмінно усією родиною розговлялися після Петрівчаного посту. До народних забав у ці дні належать вмивання «петровою водою», народні хороводи і …гойдання на гойдалці.
Закінчився Апостольський піст, що тривав од другого понеділка по Зелених святах до Дня святих Петра і Павла, він же Петрівський піст, Петрівка. Цікаво, що Апостольський піст щороку має різну тривалість: найкоротший має 8 днів, а найдовший – аж 42. На Петра дотримувалися табу на польові роботи. Але перед тим, у Петрівку починалися зажинки.
У традиційному українському суспільстві після Івана Купала молодь не збиралася на вулиці, не справляли весіль, а гульки-гуляння потроху припиняли, адже усі потуги йшли на збирання врожаю. Бо ж сказано: хто в Петрівку п’є горілку, той зимою – без чобіт. Або ще: хто в Петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить.
До зажинків готувалися заздалегідь і починали вдосвіта: ішли в поле і заки не зійшло сонце, робили почин — зрізали обрядовий сніп. Дотримувалися також і певних етичних правил: не можна було сваритися, лаятися, гнівитись, бідкатись, навіть на тварин не можна було кричати.
Перед початком роботи обіч лану розстеляли скатертину, клали хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші наїдки. Далі ставали обличчям до сходу і господар зачитував славень, або молитву:
«Сонце праведне, святий Петре, наші святі душі, виростили ви хлібець Божий на ниві нашій, внесіть же його в наші руки. Докотись же, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, буряні, громові-блискавиці, і ти, граде б’ючий, обходьте ниву нашу стороною і до нас не наближайтеся». Потім присідали довкола скатертини, а після хвилинного мовчанки підводилися, ставали обличчям до лану, а господар вклонявся й промовляв: «Боже, благослови!». Відтак господар або найстарша жінка починали зажинок. По двох жменях збіжжя робили так: складали стебла навхрест, що символізувало початок жнив. Далі брали непарну кількість снопів, ставили їх колоссям догори, формуючи коло, і потім клали посередині ще один зажинковий хрест зі збіжжя, а тоді сідали снідати. Дорослі могли й по чарці випити, для годиться й з вірою у краще згадували добрим словом минулорічні жнива, обов’язково поминали померлих родичів і батьків. А опісля прийому їжі лягали навзнак на землю, потягувалися всім тілом, виконуючи своєрідну ритуальну фізичну вправу: «щоб під час жнив спина не боліла».
Коли поверталися додому, брали кілька колосків чи пару снопиків збіжжя. Якщо в сім’ї була дівчина на виданні, то це зерно залишали й пекли весільний коровай. Якщо ж ні, воно придавалося для осіннього засіву, на озимину. Цього дня більше ніякої роботи не починали і всією родиною ходили аж до вечора у святковому одязі.
Петрівський піст, що передує святу Петра-Павла не є строгим, дозволяється вживати їжу рослинного походження з олією (звісно, крім понеділка, середи і п’ятниці) та рибу (у суботу та неділю), оскільки апостол Петро ж вважається покровителем рибалок. А ще він тримає ключі від Раю і є фундатором Церкви.
Майже на всій території України був також звичай закруток-оберегів. Було так: господиня перед світанком, щоб ніхто не бачив, наосліп творила на своєму полі карколомне плетиво зі збіжжя, сплітаючи химерні фігури та нашіптуючи різні наклички й замовляння, які мали вберегти поле «від бурі, граду та злих очей». Але були ще й закрутки-напасниці: коли сім’ї ворогували між собою, то могли вдатися і до таких закруток на чужому полі. Якщо помічали їх, то хутчіш старалися їх позбутись, бо така закрутка нібито могла накликати лихо на родину чи господарство. Такі закрутки скошували косами і, не торкаючись руками, спалювали.
Дуже шанували святого Петра як покровителя жнив на півдні України, де жнива починали раніше через кліматичні вигоди. Автор фундаментальних праць з української етнографії Олекса Воропай наводить цікаву народну легенду, записану на Херсонщині, про те, як святий Петро з Богом людей парували. Нині ж наші доблесні воїни-захисники з Божою поміччю парують хіба окупантів з сирою землею на тій стражденній Херсонщині, а проте буде ще свято й на вулицях українського Півдня. А невеличка легенда заслуговує, щоб навести її тут цілою:
Ідуть вони (Бог з Петром) в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: «Боже, поможи тобі, дівко!» Вона підняла голову, подякувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок — нап’яв собі холодок з ковдри та й спить. Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: «Не займай, Петре, ходім!» Пішли вони й зайшли в пшеницю — як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: «Боже, поможи тобі, хлопче!» Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: «Спаруй, Более, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй». А Бог відповідає йому: «Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою». Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло.
Бачимо, що народні інтерпретації життя святих часто передають радше уявлення людей про життєвий уклад та актуальні цінності, етичні імперативи, ніж докладно та смиренно, як належало б християнам, переповідають біблійні сюжети. Радше навпаки: народ робить такими інтерпретаціями святих ніби ближчими до себе, омовлюючи буття трансцендентних святих, приземлюючи їх, наділяючи людськими рисами й звичками. Можна сказати. Що Петро й Павло віками є народними улюбленцями, чому підтвердженням є те, що на їхню честь називалися поселення: Петропавлівка, Петрівське, Павлівка тощо. Або ж християнські православні храми, що й казати про Католицьку церкву, де свято Петра-Павла є наріжним для церкви і дуже шанованим серед вірян.
Християнське свято Петра й Павла, відоме з IV століття нашої ери, органічно вписалося в обрядову циклічність українського народу. Це середина року, адже після літнього сонцестояння літо котилося до осени.
Про цей день є чимало прислів’їв та приказок, колоритних та традиційно-серйозних, властивих для трудолюбивого українського народу. Ось деякі з них: До Петра молочка відерце, а по Петрові глек, і той неповний; До Петра не сподівайся тепла, а по Петрові та й по теплові; Зозуля тільки до Петра, а потім галушкою вдавиться; По Петрові на дворі пусто, а в полі густо; Коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота.
Є у народній обрядовості ще один з цікавою назвою празник – Полупетра, що відзначають 13 липня. Є версія народна, що це свято Петрового батька, а інша пов’язує назву з тим, що свято нібито «наполовину менше», адже це день після Петра. На Слобожанщині й Наддніпрянщині святкували (себто так добряче святкували) цього дня, відзначаючи Полупетра. На Полтавщині, наприклад, з цього приводу різали трьох півників і готували борщ у трьох горщиках, адже Петро тричі відрікся від Христа. У цей день вшановували пастухів та худобу. Маленьким пастухам цього дня дозволялося не пасти худобу, тому казали: «На Полупетра щаслива дітвора».