Літо – пора бджіл, меду і творчості. Наприкінці червня 1849 р. народилася письменниця, яка мала «бджолиний» псевдонім, бо була дуже активною, працелюбною, але вміла й захистити себе та інших. Ще за життя про неї казали як про «медоносну комаху, що світом літала і багато бачила». І справді: мед від неї – і смачний, і корисний, і подеколи терпкий. Це – Олена Пчілка (1849–1930). Коли говорять про Лесю Українку, то часто згадують Олену Пчілку. Але що можна сказати про цю письменницю, окрім того, що вона – мати генія? (Леся Українка називала її «королева-мати»). Згадають, що вона була сестрою Михайла Драгоманова. Може, згадають її промову українською на відкритті пам’ятника Івану Котляревському. А що ще ми знаємо системно? Вийшло так, що тривалий час ім’я Олени Пчілки було під забороною або нищівно критикувалося, її мало видавали – і порівняно нещодавно стали відновлювати інтерес.
Вона була українською поетесою, прозаїком, драматургом, етнографом (збирала, здається, усе – від пісень до орнаментів), видавцем, перекладачкою, літературним критиком… Була феміністкою. Перша українська жінка-академік. Створювала нові українські слова («палкий», «променистий», «переможець»…) – які досі успішно вживаємо, вони є в усіх словниках. Навіть дивно, як ми раніше без них жили. Сама Олена Пчілка писала: «І добираю “творю” (скажу власне – кую) собі ширшу мову». Сприяла виданню альбомів народного мистецтва. Розумілася на професійному театрі. Узагалі – була видатною та різнобічною культурною діячкою, а також – педагогом. Важко назвати таку гуманітарну царину, де б Олена Пчілка не залишила свого сліду.
Вона була талантом. Леся Українка – генієм. Олену Пчілку називають дитячою письменницею (і справді: вона багато писала для дітей), проте спектр її творчості – широчезний. Це ми розуміємо тільки зараз.
По-справжньому її звали Ольга Косач (до шлюбу – Драгоманова). Предком був грек, який за Богдана Хмельницького став перекладачем зі східних мов – тому його назвали драгоманом. Звідси й пішло прізвище. Сама Ольга Драгоманова могла обрати для себе звичне світське життя – адже багатій дворянці, вихованій у пансіоні шляхетних дівчат (де вона здобула гарну освіту й вивчила іноземні мови) нічого не бракувало. Проте вона, наражаючись на небезпеку влади, цензури тощо, обрала українську ідентичність. Може, тому, що її виховували як українку? Але знання фольклору змалечку – це ще не все. Певно, сутність у принциповій та бунтівничій вдачі, самостійному мисленні – те, що Леся Українка успадкує від матері.
Чому такий псевдонім? Імена Олена і Ольга – різні. Але, як відомо, княгиня Ольга прийняла у хрещенні ім’я Олена, тому іменини святкуються в один день. Коли Ольга Драгоманова вийшла заміж за Петра Косача (і стала Ольгою Косач), то переїхала до чоловіка, у Новоград-Волинський (тоді – Звягель, там народилася Леся Українка). За спогадами, родина Косачів дуже любила Звягельщину. Народжена на Полтавщині, Олена Пчілка була в захваті від Звягельського краю – що виллється, зокрема, у вірш «Волинські спогади»: «Волинь незабутня, країно славутня! / у пишній красі ти красуєш! / Здавен твою бачу українську вдачу, / Здавен мою душу чаруєш!». Тамтешні україномовні мешканці стали називати Ольгу Косач Оленою. Вочевидь, це був місцевий варіант імені Ольга, заснований на співзвуччі імен (це як Олеся – зменшувальне від Олександра, але Ольгу Косач-Кривинюк, про яку була моя стаття, називали саме Олесею. До речі, Петро Косач називав Олесею і дружину). Але чому Пчілка? Вважають, що цим діалектизмом саме Петро Косач (дуже дотепний) прозвав свою дружину, бо вона була дуже рухливою. Виходить, він дав їй літературне ім’я.
Олена Пчілка була темпераментною та дуже яскравою людиною. Її вірші та інші твори швидко стали популярними за життя авторки (стверджують, що в неї була більша слава, ніж у Лесі Українки). А ще про неї пишуть як про модну, стильну жінку. Сьогодні, може, Олена Пчілка була б і дизайнеркою. Бо вдало поєднувала українську вишиванку (яку перша носила з-поміж нашої інтелігенції) з модною тоді зачіскою локонами та різними аксесуарами. Своїх шістьох дітей, як відомо, письменниця принципово вбирала в українські народні строї, робила їм українські зачіски (її заслуга – відоме нам фото юної Лесі Українки, де дівчина – з косою та у вишиванці).
Мати формує мозок своїх дітей. Загальновідомі слова Олени Пчілки про національне виховання: «Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій, що ні. Власне я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою». Також її добре характеризують слова: «Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна». Вона робила все, щоб розвивати своїх дітей. Звичайно, не всі з них стали видатними письменниками (геніальна Леся Українка – виняток, а про Михайла і Ольгу Косачів можна казати як про таланти), проте відчуття стилю, начитаність, розуміння мистецтва – це необхідно навіть для тих, хто не пов’яжуть себе з гуманітарною спадщиною. Скільки б не висміювали сучасники Олену Пчілку, що вона буцімто хоче зробити всіх своїх дітей поетами, але завдяки Косачам-Драгомановим ми маємо нашу елітарну українську культуру.
Або в повісті «Товаришки» серйозно постає проблема саме національного виховання. Яким чином розвивати власний народ? Героїня висловлюється так про рідне мистецтво: «…значить, і хисту національного не треба розвивать, – ні музики, нічого, – нехай буде все тільки на ступені первіснонародному; значить, і науки не посувать досить того світогляду, який має наш простий чоловік... Ну, бери елементи народні, не цурайся їх, але у творі з них якомога ширшу, кращу будову – і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною лінією від інтелігенції, котра пішла вперед?».
Олена Пчілка вміла об’єднувати навколо себе людей. Їй було не досить писати і перекладати самій для дорослих і дітей (відомо, що почала вона з французьких і німецьких класиків, а далі перекладала навіть данських). Письменниця спілкувалася з іншими українськими інтелігентами – і так виник опір. Важливо також, що твори (яких тоді з’являлося дуже багато) виходили не розпорошеними, а прилаштовувалися для публікацій в українські часописи. Олену Пчілку можна назвати меценаткою. Вона не шкодувала грошей не тільки на закупівлю книг для своїх дітей, а й на видання українських журналів – що було тоді небезпечним.
Діячка знайшла вихід, 1887 р. видавши у Львові разом із письменницею Наталею Кобринською альманах «Перший вінок». Його вважають першим українським феміністичним виданням. Туди ввійшли твори Лесі Українки, самої Олени Пчілки, Ганни Барвінок, Уляни Кравченко та інших українських авторок (про яких я вже писала для «Сурми»). Тематика – різна, але переважно – жіноча. Леся Українка, зокрема, порадувала публіку образом русалки, а сама Олена Пчілка – «Деборою» (біблійною пророчицею та суддею, яка надихнула своєю піснею на боротьбу). Узагалі зазначу, що «королева-мати» бралася не лише до українських, а й до загальносвітових образів.
Вона вміла створювати проекти. А також… чи багато можна назвати прикладів, щоб мати і дочка були літературними партнерами? Збереглося листування Лесі Українки з Оленою Пчілкою – зокрема на теми їхніх видань, узагалі літератури, сучасних театральних вистав, різних ділових питань тощо.
Звичайно, не можна оминути просвітницьких і власне художніх творів для дітей. Наприклад, це і віршики, і народні пісеньки, і різні стилізації, і казки, і оповідання. Наприклад, Олена Пчілка вперше в популярній формі розповіла українським дітям у творі «Малий музика Моцарт» про дитинство геніального композитора і різні випадки з ним – зокрема як важко він пробивався. Маленьке оповідання, а багато сказано. Дещо хочеться цитувати: «Оповідано королеві, що малий Моцарт може заграти чималу річ (сонату) навіть тоді, як накрити клавіші хусткою». Власне, це оповідання про людську гідність і про те, що дитина (хай і обдарована) не може бути іграшкою, а це повноправна індивідуальність. Авторка драматично показує, як маленького Моцарта перестали слухати – і він обурився цим. Кінцівка – оптимістична: «Минув час. Моцарт виріс та став славутним музикою по всіх краях. Приїхав він раз у свою столицю давати концерт. Ох, так-то вже пильно слухали його вся громада присутня і король з своїм товариством». Вдумайтеся: тоді ще не сформулювали про права дитини!
Або вірш «Пророк», де не названо Мойсея, проте зрозумілий епізод про золотого тельця та розбиті скрижалі. Інші вірші – і про Україну, і про Італію (де українській дівчині в наспіві баркароли чується рідна пісня), і про багато речей.
Що сказати про мистецтво? Олена Пчілка рано привчала своїх дочок до вишивання та взагалі роботи. А ще ставилася до цього не як до забавки, а науково. Вона була не просто етнографом, але й стала першою, хто збирав і досліджував український народний орнамент! Олену Пчілку цікавило все – від пісень, звичаїв, вишивок до писанок, настінних малюнків (як відомо, хату і піч самі розмальовували)… Їй, зокрема, належить праця «Українське селянське малювання на стінах».
Також Олена Пчілка швидко реагувала на літературні та інші події. Їй належать, зокрема, відгуки на твори (щойно зі сковороди) нових письменників, які потім стануть класиками. Наприклад, на Володимира Винниченка, чиї твори тоді сприймались як епатажні.
Подальша доля Олени Пчілки так само була сповнена активності, проте меншало радісних подій. 1913 р. умирає Леся Українка (а ще раніше – її старший брат Михайло Косач, якого мати дуже любила). Далі – Перша світова війна. Подальші катаклізми. Революція. Відомо, що Олена Пчілка не сприйняла більшовизму – і про це знали. Вона віддавала перевагу нашому національному прапору. 1920 р. її заарештували. Проте було неможливо обірвати діяльність цієї сповненої енергії жінки. Вона бачила репресії – але далі розвивала українське життя, зокрема видавниче. Відомо, що 1930 р. її (уже хвору) знову хотіли заарештувати. Але смерть завадила. Гірка іронія. Далі зробили все, щоб накласти мораторій на твори Олени Пчілки та на саме її ім’я, навіть протиставляючи прогресивну Лесю Українку нібито «реакційній» матері. Ми знаємо, що об’єктивна історія показала правду, але треба більше видавати текстів Олени Пчілки, систематизувати їх і, звичайно, більше читати. Також вона має бути прикладом для нас, бо, чудово володіючи словом і розвиваючи його, засвідчувала свій патріотизм діями, учинками – і тому ми можемо примножувати започатковане нею.
Хотілося б завершити цю статтю добіркою цитат з Олени Пчілки:
Слово – то мудрості промінь, слово –
то думка людська
Часто так і в нас буває:
хтось там судить, дорікає,
іншого займа;
а на себе озирнутись
та швиденько схаменутись, –
то цього нема!
Нехай би ж огонь той жерущий, пекучий
Кохання палкого і зник, –
Та приязні чулої промінь живучий
Зостався б нам в серці навік!
(«Мій друже!»)
Бажання ясне — мислити, творити…
Аналітик матеріалів – Олена Смольницька
Автор: Ольга Смольницька –
кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-
Католицької Церкви (Львів)