Необхідно зауважити той факт, що війни між московією та Україною не рідкість. Вони були завжди, в різні часи, велись різною зброєю і під різними прапорами. Те, що московська історіографія називає наші народи братами – неправда, цинічна і фальшива, адже ніколи не буде один брат знущатися над іншим так, як московити знущалися над нашим багатостраждальним, проте гордим народом.
І першим епізодом цього епічного протистояння стало пограбування Києва Володимиро-Суздальським князем Андрієм Боголюбським в 1169 році – Володимиро-Суздальське князівство було попередником московії. Кияни думали, що цей князь просто займе Київський стіл, як це було в багатьох інших випадках, а їх не буде рухати, проте суздальці вчинили по-варварськи: грабували, вбивали, палили. Після цього Київ надовго втратив свою роль в історії. Ні, князі ще продовжували за нього боротися, але це вже було через його символічне значення, а не дійсно важливу роль. Остаточно Київ занепадає і надовго втрачає свою навіть символічну роль після його руйнування монголо-татарами в 1240 році.
Вдруге це було протистояння Великого Князівства Литовського і московського князівства. Восени 1368 року литовсько-руські війська на чолі з Ольгердом, Великим Князем Литовським, розбили московські війська у тросненській битві і підступили до москви, проте взяти її не змогли. В 1370 році литовсько-руські війська вдруге підійшли до москви, але знову не змогли її взяти. Зрештою у 1372 році був укладений мир, вигідний для ВКЛ, зокрема було затверджено його протекторат над Тверським князівством.
Чергова литовсько-московська війна відбулася в 1406-1408 роках. Підписаний мирний договір затвердив панівне становище ВКЛ у Східній Європі, зокрема остаточне приєднання Смоленська, а також протекторат над Псковом та Новгородом.
У другій половині XV століття московське князівство розпочало активний наступ на українські й білоруські землі. Водночас після громадянської війни у ВКЛ (1432–1438) та невдалої спроби створити Велике Князівство Руське, деякі з українських магнатів та князів вирішують звернутись за допомогою до москви. Не погоджуючись з політикою об’єднання Литовсько-Руської держави з Польщею, вони вели переговори з московським князем й навіть почали переходити до московського князівства. В 1482 році кримський хан Менглі-Гірей за попередньою домовленістю з московським князем Іваном III здійснює напад на Київ, здобуває його, нещадно грабує, бере в полон багато людей і посилає дещо з награбованого в соборах та церквах до москви.
Одночасно у 1480-х рр. відбулась низка набігів московських загонів на прикордонні території Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Це й стає приводом для початку війни. Війна тривала в 1487-1494 роках. Мирний договір затвердив перехід до москви Твері, Новгорода, Пскова та Рязані, натомість підтвердив те, що ВКЛ володіє Смоленськом та Брянськом.
Наступна війна між ВКЛ та московією відбулася в 1500-1503 роках і закінчилась для ВКЛ дуже невдало, було втрачено 1/3 території.
Наступна війна відбувалася в 1507-1508 роках. Закінчилась вона тим, що московія була змушена повернути ВКЛ частину земель захоплених в ході попередньої війни.
Наступна війна відбувалася в 1512-1522 роках. З видатних подій цієї війни можемо відзначити перемогу українського князя Костянтина Острозького в битві під Оршею 1514 року. Наслідком цієї війни стало захоплення ВКЛ низки територій, але разом з тим було втрачено Смоленськ.
У 1569 році внаслідок Люблінської Унії відбулось об’єднання земель ВКЛ і Королівства Польського, українські землі внаслідок цієї події опинилися під владою Польщі і подальша історія України дуже тісно пов’язана з історією Речі Посполитої – так називається об’єднана польсько-литовська держава.
Польсько-московська війна відбулася в 1609-1618 роках. Активну участь в ній брали і українські козаки під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного, зокрема, на деякий час було зайнято москву.
Згідно з підписаним перемир’ям, Річ Посполита отримала білоруські та українські землі, які до того перебували під владою москви, а саме: Смоленщину, Чернігівщину й Сіверщину.
Далі відбулася так звана Смоленська війна 1632-1634 років, в ході якої московські війська були розбиті об’єднаними польсько-козацькими силами під Смоленськом. Мир, укладений в 1634 році, підтвердив попередній договір 1618 року.
Отже, як ми бачимо, поки Польща й Україна діяли разом проти московії, то вони перемагали, поки не розв’язали між собою братовбивчу війну 1648-1654 років.
І мабуть зайве розбиратися зараз, хто мав рацію, а хто має провину, – це нікому наразі не потрібно. Головне, що саме ця війна призвела до краху спершу Україну, а через століття і Польщу. Головним є, що тепер налагоджується взаєморозуміння і дружба між нашими дійсно братніми народами.
Московсько-Українська війна 1658-1659 років закінчилася перемогою військ гетьмана Івана Виговського під Конотопом, в результаті якої усі московські війська були викинуті з України. Але гетьман Виговський невдовзі був змушений зректися булави, бо проти нього і його орієнтації на Польщу виступило чимало українських старшин. Отже, збройна перемога у війні завершилась політичною капітуляцією після неї. 17 жовтня 1659 року московське царство досягло більшості із поставлених нею на початку війни цілей: увівши війська в головні міста України, воно встановило реальний військово-політичний контроль над Лівобережжям, отримавши прямий доступ до його матеріальних, фінансових та людських ресурсів; отримала можливість безпосередньо впливати на призначення гетьмана та іншої старшини, суттєво урізавши владні повноваження гетьмана і козацької ради у кадрових та інших питаннях; домоглась формальної згоди козацької старшини не проводити самостійної, а тим більше відмінної від московської зовнішньої та внутрішньої політики; витіснила козацьку адміністрацію з Білорусі. В Україні почався період Руїни.