Людиною бути – це дуже важливо!
Людьми в білий світ ми прийшли...
Й творити повинні в нім радість і диво,
Щоб душі в нас сонцем цвіли
І добрість несли, і любов’ю світили
Та всім дарували тепло.
Щоб світ цей і все в нім ми щиро любили,
Щоб небо в нас мирне було.
Всі прийшли у цей світ, щоб жити... А прийшли ми на цю Землю людьми, тому дуже важливо бути на ній ЛЮДИНОЮ! Що ж це означає – бути людиною? Усі ж, ніби, люди, все на місці – руки, ноги, голова, все там, де треба, вміємо говорити, щось робити, то в чому справа? А вся справа у нашій поведінці, в думках, у тих справах, які ми робимо. Людині даний розум, який вона може й повинна розвивати, жити в цьому світі так, як собі поставило за мету людське суспільство. Людина повинна мати щиру і добру душу, адже вона розуміє такі речі, які не можуть зрозуміти тварини. Адже людина покликана творити добро, а іноді робить зло... Людина повинна нести у світ доброту, але часто несе зло, біду і горе... Людина повинна говорити правду, а от деколи несе в світ брехню... Людина повинна вміти співчувати, бути світлою, уважною, турботливою, а от робить навпаки. Отже, людина – це не тільки фізична людська оболонка, а насамперед людська душа, її поведінка, вміння бути поміж людьми у цьому світі. Тому саме час про це поговорити, саме про те, як важливо бути людиною у людському тілі, а не згустком ненависті, зла і чорної енергії.
Нині це дуже важливе питання, адже світ став такий неспокійний і нестабільний, накочується одна біда за одною – і вже не знаєш, що на тебе може чекати в будь-яку мить: чи прилетить послана ворогом ракета і знищить твій чарівний світ, чи землетрус завалить твій будинок і тебе похоронить під ним, чи, може, вулкан почне раптово вивергатися, а то налетить торнадо – знищить все, що ти роками наживав і творив... А може прийти вода неждано й негадано, а деколи суша загубить твою землю... І такі біди частішають.
Та одна біда, коли це робить природа, адже вона всесильна і не завжди підвладна людині, адже ми її не завжди розуміємо та всього не можемо передбачити... А зовсім інша справа, коли людина творить зло, несе смерть, розруху, біду і горе, іде з війною на іншу країну, прагне знищити її народ, зруйнувати та зрівняти із землею її міста і села. І тут виникає питання: «А вони люди?». Ось ті, хто прийшов в Україну, в наш квітучий рідний край і все тут знищує, руйнує, глумиться над народом, над старими людьми і малими дітьми... Вбиває всіх: і людей, і тварин, знищує все, навіть тваринні ферми, заповідники і зоопарки... Це люди? Як їх назвати, тих які катують, ґвалтують, глумляться, а потім кидають у ями й притрушують землею, про людське око, називаючи це братськими могилами? Скільки таких закатованих у наших зруйнованих містах: Бучі, Маріуполі, на Херсонщині, Дніпропетровщині, Харківщині та багатьох інших містах і селах... Та і цього їм видається замало, тому вони знущаються ще й над полоненими, яких захопили під час боїв на нашій землі. То вони стріляють у нашого воїна за слова: «Слава Україні!», бо така у них до нас ненависть, що вони прийшли з війною у наш край і терпіти нас не можуть, ненависть просто не має межі, зашкалює... Показали відео, як відрізають нашому військовополоненому, ще живому, голову... Скажіть мені – це люди? Це ж яку чорну, сатанинську душу треба мати, щоб таке робити і при цьому сміятися, радіти... Неймовірно, до чого можуть докотитися ті, хто несе в своєму серці ненависть, зло, лють.
І це страшно, бо все йде від виховання дитини в сім’ї, в дитячому садочку, в школі, від учителя, від телевізора і засобів масової інформації, від батька з матір’ю...То що ви, орки, закладаєте в дитячі душі? Чому виховуєте своїх дітей у лютій ненависті до всіх народів, чому виховуєте їх заздрісними нікчемами, підлими посіпаками, оскаженілими людиноненависниками, без душі та людяності, без доброти і співчуття, без поваги і щирості? Так, ви і є такий народ, який віками знищував інші народи, щоб самим стати найвеличнішими і головними... Ви катували українців протягом багатьох століть, виморювали нас голодом, холодом, вивозили в сибірські катівні, де знущалися і мучили, вбивали та катували до смерті... І що? Ви маєте повагу від когось? Ви величні? О! Нікчеми підлі! Вас ніколи ніхто не поважав, може, просто боялися і жили за принципом: «Не займай купу, щоб не смерділа»...
Але ніколи росіян не поважали і ніхто вас не любив, бо таких нелюдів не можна ані поважати, ані любити! І ось прийшов нарешті час, щоб вам вказати на місце у світовій історії, на вашу нікчемність і підлість... А українці завжди були, є і будуть далі жити, бо в наших жилах тече козацька кров, наповнена любов’ю до волі, добротою, людяністю і щирістю! І вам нас не зламати, скільки б ви не біснувалися, як би ви не скаженіли. Бо ми вільні і незалежні, роботящі, розумні і мудрі, ми – ЛЮДИ! А ви всі – нелюди, орки, рашисти, які ніколи не матимуть поваги до себе від усього земного людства, бо ви – нелюди. Де росія – там завжди біда, горе, сльози, розпач, там війни та розрухи. Що ви зробили в Сирії, на Кавказі, та в інших куточках планети, тож огляньтеся хоч раз на свої п’яти, і подивіться, у вас в росії як люди живуть? На вашій землі і в її надрах незчисленні багатства, а люди ваші живуть, як бездомні пси... І при цьому ви любите «родіну – мать вашу»... Це, мабуть, від великої любові і безмежного достатку ви наймаєтесь за гроші у військо, щоб іти воювати в чужу країну і там загинути зі стійким переконанням, що свою росію захищаєте? Цікаво живете, орки, але й не позаздриш! Бо ви навіть і не уявляєте, як живуть народи в інших країнах, як вони вміють культурно і гарно відпочивати без постійного п’янства, без бійок і скандалів з матюками; як уміють працювати натхненно і творчо; як вміють виховувати своїх дітей у доброті, мудрості і в честі... Ви навіть і уявити не можете цього, бо ваші голови забиті пропагандою, заздрістю, ненавистю і злобою. Що від таких взяти? У вас немає ні крихти людяності, бо людяність – це доброта, щирість, турбота про інших, повага до людей, любов до ближнього, співчуття і допомога... І ця страшна війна показала, хто є хто. Тисячі людей з різних країн світу прихистили наших біженців, надали їм житло, забезпечили всім необхідним, обігріли їх любов’ю і турботою, піклуванням і щирістю, бо там ЛЮДИ! А що в цей час зробили орки? Вони вивезли наших людей без їхньої на те згоди десь в глибинку, забрали наших осиротілих дітей, повикрадали їх від батьків та вивезли теж без їхньої згоди: кого в чужу сім’ю, когось у сиротинець... Звичайно, мабуть, і були такі, які хотіли, щоб їх вивезли в росію, не заперечую, але інших вивезли примусово... А хто не скорився, тих закатували, повбивали, знищили... От і вся сутність росії і її нелюдів чи недолюдків.
Важко про це писати, дуже важко, адже війна продовжує вершити свої чорні справи, ідуть жорстокі бої за кожен дюйм нашої рідної землі і нам треба перемогти у цій кривавій битві, адже, якщо ми отримаємо перемогу, то пропадуть всі війни на планеті і люди зітхнуть з полегшенням, не буде вже більше агресора, який буде починати війни, над нами всіма сяятиме ясне і мирне небо, люди щасливо житимуть у спокої і в радості... Тож це не тільки наша війна... Ми стоїмо на рубежі знаменного часу, коли від нашої перемоги залежить мир в усій Європі й не тільки. Нам випала нелегка доля, але ми мусимо перемогти лютого ворога! Всім миром ми йдемо до перемоги, бо всі країни нам допомагають хто чим може, адже мир потрібен всім.
Та сьогодні і дуже важко всім, бо в кожній країні починаються проблеми з економікою, на людей лягає непомірне навантаження та є й інші житейські проблеми... Але всі ви, люди, в інших країнах живете у своїх квартирах, ваші діти граються у своєму дворі, вони ходять до затишної школи, вони впору нагодовані, викупані й сплять у своїх теплих і чистих ліжечках, у них є тато і мама, які на нічку їм розкажуть казочку, обіймуть і поцілують... А сотні тисяч наших українських діточок цього всього не мають, бо в багатьох вже немає своєї квартири чи дому – їх зруйнували ракети та бомби, у них вже немає свого двору, немає своєї школи, бо її розбомбили ще в перші дні війни, у наших діток немає своїх ліжечок, багато з них живуть в чужій стороні, а в когось уже ніколи не буде тата чи мами. Їх більше не пригорнуть до себе рідні і лагідні руки батьків, бабусь і дідусів. Така страшна наша реальність, викликана війною і ненавистю наших сусідів.
Тому сьогодні, як ніколи раніше, батьки повинні мудро виховувати своїх дітей у доброті, в турботі про свого ближнього, з любов’ю до людей... Треба прищеплювати своїм дітям любов до всього прекрасного, вчити дітей нести тепло у цей такий прекрасний і веселковий світ, виховувати їх добрими, щирими і щедрими, щоб вони вміли захоплюватись своїми і чужими успіхами, але ніколи не заздрили, щоб уміли любити і не знали, що таке ненависть, щоб вони вміли поважати людей, росли чуйними і добрими, вмілими і роботящими, світлими і уважними... Час сьогодні дуже складний, але від батьків насамперед залежить те, якими виростуть їхні діти. А якими вони виростуть, такою буде і старість батьків. Бо виховання завжди працює на перспективу. Його відразу так і не побачиш, а лише згодом, через роки воно проявиться і стане стійким переконанням для людини. Як же я хочу, щоб вже закінчилась війна, щоб не ревли повітряні тривоги і не здригалися будинки від вибухів ракет... Як же я хочу, щоб ми здобули перемогу у цій війні і почали знову нормально жити у мирі, в спокої, в затишку. Як же хочеться милуватись чарівною природою рідного краю, сходити свою рідну Україну всіма її стежечками, проїхати всіма її дорогами і спокійно слухати навесні чарівні трелі соловейка, витинанки вивільги і неймовірні пташині хори в лісах та гаях... Як же хочеться милуватися ромашковим полем, червоними маками, синіми волошками та на повні груди вдихнути МИР, ЩАСТЯ, РАДІСТЬ! Я дуже вірю в перемогу! А ще прошу Бога, щоб наші Воїни Світла повернулися всі додому живими, бо вони – це цвіт української нації, найкращі з найкращих і вони повинні жити! Вони повинні ростити своїх дітей добрими і мудрим, щирими і світлими, з гарячим сонечком у душах. А всі ми повинні бути ЛЮДЬМИ! Бути людиною – це найвище наше завдання!
Вірші про людину
А світлі люди,
наче зорі сяють
А світлі люди, наче зорі сяють,
У них по вінця є краси й тепла,
Вони в житті ніколи не згасають,
Від них стежинка світла пролягла
Й веде до правди і вони це знають.
Тому ідуть вперед без каяття.
Й ніколи із дороги не звертають
І в цьому світло їхнього життя.
Нікого без уваги не лишають,
На поміч залюбки усім прийдуть.
Чим можуть всім вони допомагають,
Бо з сонечком в душі завжди живуть.
Будь людиною
Якщо людина забагато має,
То думає, що буде так завжди.
І світ навколо майже не сприймає,
Не бачить горя людського й біди.
Про себе дуже думає високо,
Гординя навіть груди розпира.
Для неї інші, мов трава осока,
Чи так, як пес, що вискочив з двора.
Вона ж все має! Інші — то не люди,
Не вміють і не можуть мати все…
Отямсь, людино, так не завжди буде.
Тебе ще може в прірву занесе…
Ще будеш плакати та помочі просити,
Окраєць хліба щоб тобі дали.
На цій землі по-людськи треба жити.
Тож поки добре, доленьку не зли.
А будь людиною, до інших прислухайся,
Допомагай чим можеш і завжди.
Відкинь гординю і не зазнавайся,
Щоб хтось підтримав у часи біди.
Бо ж усмішка
не коштує нічого
Ах, усмішка — так просто і красиво,
Неначе в серце літечко прийшло!
Тож усміх на обличчі — гарне диво,
Що викликає радість і тепло.
Відразу на душі стає приємно,
Від серця все недобре відлягло
І хочеться всміхнутися взаємно,
Щоб всім навколо радісно було.
Бо ж усмішка не коштує нічого,
А гарний настрій кожному несе.
Подібна вся до сонечка ясного,
Бо і освітлює і згладжує усе.
Тому всміхатись треба всім частіше,
В любові жити, в добрості, в теплі.
І в цьому світі стане веселіше,
І буде більше щастя на Землі.
Вдячними,
щирими бути умійте
Вдячними, щирими бути умійте,
Дякуйте всім і за все.
Лише приносити лиха не смійте
Й заздрість хай вас не трясе.
Все, що зробили для вас, пам’ятайте!
В серці несіть доброту,
Людяність, добрість й любов роздавайте
Й істину знайте просту:
Все, що несеш в білий світ — повернеться!
Хоч і не зразу, але…
Добрість твоя добротою озветься,
Та повернеться і зле…
Тому несіть в світ добро, щирість, ласку,
Світлу любов і тепло.
Самі творіть своє щастя і казку,
Щоб вам прекрасно було!
Всі по-різному живуть
Приходять люди в світ оцей щомиті
І щохвилини в безвість з нього йдуть.
Під синім небом сонечком зігріті,
Та дуже всі по-різному живуть.
То так і треба. Але от при цьому
Всім нам потрібно совість зберегти.
Щоб доброта — у кожному одному,
Й любов в житті потрібно пронести
До всього того, що навколо тебе.
І до краси земної, й до життя…
Й до квіточки, й трави і сині неба,
Бо кожен у природі, мов дитя.
Все треба полюбити й цінувати,
І один одного любити й берегти.
Уміти треба руку подавати,
А іноді й на поступки піти…
Під себе лиш добро гребти не треба,
Бо все це тлінь, залишиш все одно.
Поки живеш, милуйсь красою неба,
І так живи, щоб не піти на дно.