Кожна людина, яку ми зустрічаємо, відіграє у нашому житті певну роль. Неважливо, наскільки незначною вона може здатися. Люди приходять в наше життя і йдуть, залишаючи в ньому хто легкий слід, хто музику, хто аромат, а хтось частинку душі… Отже, всі люди, яких ми зустрічаємо, роблять наше життя кращим. Одні дарують любов, а інші досвід. Але кожен залишає по собі слід і кожному потрібно бути вдячним. Бо ці дрібниці змінюють нас, роблять нас тими, ким ми є, бо відповідна людина приходить у потрібний момент саме тоді, коли ми її потребуємо.
Перед моїми очима спогади, які забути неможливо. І знову вони про далеку Америку. Осінь золотом покрила всі дороги та стежки, кружляє листя у вічній каруселі… Штат Нью-Джерсі, чудовий день золотої осені. Коли приїздиш в Америку не вперше, все одно сприймаєш і бачиш все інакше. Коли ти із шумного Львова вирушаєш в Америку, то тебе не покидає думка про тишу, будинки серед лісу чи безлюдні вулиці з постійним рухом автівок, в яких водії привітно махають тобі рукою… Мені від побаченого на очі набігають сльози. Таке враження, ніби тебе закрили від світу. І тут починаєш думати, чим зайнятися, від обмеженого спілкування відчуваєш порожнечу і не знаєш, чим її заповнити. І тут з’являється чоловік на ім’я Микола. Він, як сонце, пробивається крізь темряву. І ти починаєш думати, що це ковток повітря, який потрібний тобі зараз, щоб мати можливість спілкуватися на рівних. Микола-чудотворець — так буде називатися герой мого опису.
Цікавий чоловік середніх років і середнього зросту з приємним виразом обличчя, за яким ховається загадкова усмішка, але невідомо, що ховається за нею. Своєю допитливістю я спробувала детальніше дізнатися, хто він. Його історія мене зацікавила. Пан Микола перебуває в Америці більше ніж три роки. Приїхав з України разом з дружиною, яка через півтора року померла від COVID-19. На очі набігають сльози, коли зустрічаєшся поглядом з чоловіком, який розповідає історію свого життя. Але попри все він веселий, розумний, комунікабельний, з почуттям гумору, прекрасно грає на баяні, але смуток в його очах говорить бага-то… Мені хочеться розважити його і сказати, що не все так погано, потрібно зуміти йти вперед і не зупинятися, адже життя дароване нам один раз. Але одразу мені не вдається, бо надто ще глибока рана в його душі. Слухаєш не тільки його, а й він слухає тебе, і це важливо, що є з ким поговорити….
Пан Микола має двох синів, онуки радість йому несуть малі, хай правнуки ще родяться щасливо. Важливий є той момент, що він вірянин — ходить до української православної церкви, співає в церковному хорі і користується любов’ю та повагою прихожан. У чоловіка за плечима прожиті роки. Чому? Маючи досвід життя і цікаві подорожі… Ми інколи опиняємося перед вибором, що робити далі, потрібно бути сильним, жити і бути щасливим, собі на радість, любити і бути люблячим. Здається, що в цьому світі цього достатньо для щастя. Адже життя — це мить, а кожен день — це подарунок від Бога, який має дивовижну властивість нагадувати нам про головне і насамперед про нас, що життя продовжується. У цьому дивовижному світі є одна таємниця. Якщо тобі раптом здається, що тебе втратили, пам’ятай: той, хто тобі потрібний, обов’язково тебе знайде саме в правильний момент. Ми ніколи не повернемо те, що минуло. Воно залишиться в пам’яті. Добре чи погане, воно буде в спогадах гріти душу…
Другий цікавий спогад — це шевченківський вечір, який відбувся в православному українському храмі. Отець Орест з Тернопільщини, прихожани в церкві звідусіль. Тут панує українська атмосфера. Я читаю Шевченка «Розрита могила», бачу в людей на очах сльози, наче мають усе, але таки бракує України. Чую їхні слова після закінчення вечора. Я щоразу ловлю себе на думці: «Чому так, а не інакше?». Іноді люди одне з одним спілкуються, але не чують. І нічого з цим не поробиш. Хай живуть, як хочуть...
Шляхи Господні несповідимі...
Хтось мудрий сказав, що кожен має починати з себе, і потрібно ставитися до людей так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе. І все буде добре! Але на добрих людях тримається світ. Ми живемо в час, коли можна робити свято без особливих указів, і не за календарем. Гарного настрою! Це букет квітів, усмішка, хороші слова...
Хіба цього не достатньо, щоб любити життя? Істину шукати і пізнавати можна ціле життя! «Світ тісний не тільки в просторі, але і в часі». Найголовніше вміння – зібрати мозаїку життя, якщо немає одного або декількох фрагментів…
Напевно, таке вміння і є талант любити життя! Це музика душі. Це те, що додає нам радості і щастя та наповнює наше життя світлою любов’ю. Це солов’їна пісня мами, це добре слово батька, любов до людей і рідного краю.
Той космос, який нам іноді сниться, а ми ніби в ньому реально блукаємо своїми душами, — незбагненний. Але тому воно так вабить, і ми — вічні блукальці поміж істин у цьому космосі доль та прагнень...
Але кожна пора життя, як і рок, має свою красу та чарівність! На щастя! Хтось мудрий сказав, що людина може витримати все і ще трішки.
«Контейнер енергії» — це добрий шлях до ентузіазму, надій на краще, оптимізму для подолання сумних і сумнівних реалій. Я часто задумуюся, що таке самотність. У світі людей проблему самотності чи спільного буття в суспільстві кожен розв’язує сам. Історія рясніє прикладами самітників, які однак для суспільства зробили більше, ніж тисячі просто живущих. Наприклад, Сомерсет Моем писав: «Кожен із нас самотній у цьому світі». А Селінджер написав цілий трактат про смисли життя і те, що рано чи пізно людина усвідомлює: «Вона самотня серед великої кількості людей, які живуть поряд».
Які для цього причини? Причин багато.
Інколи хочеться побути наодинці із собою, зі своїми роздумами, думками,зважити все, як на терезах. Як на мене, це душевний відпочинок, коли хочеться розібратися в своїх думках. Я думаю, що навіть якщо мати сім’ю і роботу, знайомих, можна теж почуватися самотньою... Потрібно оточити себе людьми, які приносять радість і позитив, взаємно ділитися з ними своєю радістю та відчувати їхню підтримку. Збагнути потрібно те, що завдяки добрим людям тримається світ. Хороших і добрих людей більше, ніж поганих.
Я повертаюсь в Україну, де мене че-кають дорогі моєму серцю люди. Я не кажу до побачення, я кажу до зустрічі з усіма вами в Україні. Україна радо чекає вас у гості. Нехай усіх нас береже Господь, а ми йдімо йому назустріч.