Замітки глядачки-шанувальниці.
Так-так. Скоро півстолітній ювілей відзначатиме українська громада Нью-Йорку з того місяця травня, який у 1966 р. вперше організувала та провела цей фестиваль українська греко-католицька церква Святого Юра, що в центрі Мангеттена на куті 7-ї вулиці та провулка Shevchenko Pl, залишається його патроном до сьогодні. Побувавши на цьому дійстві 2 дні (20 та 21 травня), зустрівши тут багато приятелів,з якими давно не бачилась, отримавши купу позитивних емоцій, думок, порівнянь, і згадавши його історію, потішилася з друзями: як добре, правильно, що не так давно змогли зберегти це найбільш популярне для українства суспільне дійство вдалині від Батьківщини. Коли стояло питання «бути чи не бути фестивалю через його нерентабельність», перемогла та сторона організаторів та журналістів, які обстоювали «збереження будь-якою ціною». Адже рівень культури — це перша ознака вартості нації, збереження її культурних традицій (пісня, танець, прикладне мистецтво, вишиванки і т. д.), а ще інтелектуальний рівень (освіта) — це те, що найбільше характеризує націю. Будь-яким жанром мистецтва можна висловити все. 
Ось і на цьогорічному фестивалі організатори та його учасники на сценах (20-го через несприятливу погоду в приміщенні, 21-го на спеціально змонтованій сцені 7-ї закритої вулиці перед церквою) зуміли продемонструвати через пісню, музику, гасла «Слава Україні», «Україна понад усе», «Смерть ворогам», особистими зверненнями до публіки те, що болить кожного українця тут в закордонні: визвольна війна проти окупантів. Навіть у торговельних шатрах предмети матеріальної культури (сувеніри, одяг, патріотична біжутерія тощо) були воєнної тематики. Оголошення «Збираємо для ЗСУ», «Збираємо для протезування воїнів». Погляньте бодай на фото футболки однієї з дівчат, які збирали пожертви на дрони: «Я не здамся без бою». На концертній сцені в суботу ми вітали двох військових, яких нам представив один із директорів фонду Revived Soldiers Uk-raine (Орландо, Флорида) Роман Венгренюк. Воїни втратили руки, й фонд організує їм тут протези (біонічні руки). Це Олександр Татарчук, який 9 літ мешкав і працював в Польщі. З початком війни поїхав воювати, повернувся з фронту без руки. У такій ситуації і його друг з Харківської обл. Василь Левченко. Вони нині на лікуванні у Філадельфії. До слова, з 25-го до 28-го травня двоє наших військових з протезними ногами будуть у Чикаго брати участь у спеціальному марафоні. Охочі із читачів «Сурми», знайдіть їх.
А в неділю 21 травня ми всі, що зібрались тут не тільки з Нью-Йорка, а й з усієї його метрополії, включно з відвідувачами з Нью-Джерсі та Коннектикуту, вітали на фестивальній сцені перед церквою близько десятка воїнів ЗСУ, яким відомий потужний фонд Kіnd Deeds, очолюваний супер діловим лідером, киянином Олександром Рубцовим. Він залишив працю у Флориді, де його родина, і займається у Нью-Йорку протягом року виключно організацією протезування втрачених на фронті ніг учасників боїв. До слова, фонд навіть купив будиночок на березі океану в Брукліні для тимчасового перебування воїнів на лікуванні. Кожен з тих, хто завітав на наш фестиваль, представився і назвав своє місто: Донецьк, Київ, Суми, Кропивницький, Одеса, Чернігів тощо. Воює вся Україна... Вітали їх шаленими оплесками стоячи та скандуванням «Дякуємо!».
А, головне, в програмі виступу всіх солістів та хорів обов’язково була патріотична пісня, пов’язана так чи інакше з цією кровопролитною війною, або ж аналогічні партизанські пісні часів УПА. І лиш для прикладу: такою була пісня «Лента за лентою набої подавай» та інші партизанські пісні епохи УПА у виконанні почесного гостя, Народного артиста України Тараса Чубая. Співачка Ольга Обертос напряму присвятила одну зі своїх пісень «Ой, верше, мій верше» дружині полеглого на війні двоюрідного брата та рідним всіх полеглих. І у зверненні до глядачів намагалась всіляко втілити віру в Перемогу.
В одній із пісень соліста гурту «Браття із Карпаття» Любомира Чермака звучало: «Ми за нашу Україну підем воювати». Юна солістка з чудовим голосом Софія Іванів душевно, до сліз виконала актуальні, молитовні: «Господи помилуй» та «Прохання до неба»: «Боже! Україну збережи, Господи! Помилуй нас!». Оперна співачка, Заслужена артистка України, полтавчанка Людмила Фесенко закінчила свій виступ («Дніпровський вальс», «Червона калина») зі словами: «Ми обов’язково переможемо. Слава Залужному! Слава нашим воїнам!».
І так кожен з учасників концертної програми закінчував свій виступ гаслами, на які публіка відповідно реагувала. «Смерть ворогам» звучало неодноразово. Коли громадський діяч із УККА Андрій Добрянський представляв у неділю офіційних гостей — конгресмена зі штату Нью-Йорк Даніела Голдмана, депутатку міської ради Карліну Ріверу та генерального консула України в Нью-Йорку Олексія Голубєва, то запропонував публіці: «Підніміть руку, хто із біженців і не тільки готовий після перемоги повернутись в Україну?». Піднявся «ліс» рук.
Якби Всевишній почув і врахував всі заклики, всі мольби лише наших фестивалів, нашу біль та участь доброчинністю, посилками-передачами для наших воїнів-визволителів, то перемога настала б ще цього року....
Організатори Нью-Йоркського фестивалю-2023
Як уже згадано, цей фестиваль — дітище церкви Св. Юра. Цьогоріч благословив фестиваль настоятель церкви отець Йоан Лубів. Разом з дуетом «Ярославна» (Наталя та Ярослав Дуб) виступив отець цієї церкви Олексій Горобець: «Ми завжди виховували наше молоде покоління на прикладах героїв визвольної боротьби. Сьогодні — це живі герої. Ось вони»... І вказав на присутніх у залі воїнів.
А практична організація фестивалю здійснюється колективом «Академії Св. Юра». Таку офіційну назву має приватна середня школа при цій церкві, яка нараховує 140 учнів різних національностей. З них 60 дітей-українців. Специфічність її в тому, що українська мова тут, як іноземна для всіх. Уроки українського співу — тричі на тиждень. І так само 4 уроки історії музики. Обидва предмети викладає оперна співачка, диригент одного з трьох церковних хорів церкви Св. Юра Анна Бачинська, яка, до слова, 25 доковідних років поспіль була організатором мистецьких програм фестивалів. А директор цієї школи протягом 8 років Андрій Стасів останні 15 років був їхнім адміністративним директором. Останні два роки пан Стасів виконує обов’язки виконавчого директора обох напрямків — адміністративного та мистецького. Маючи вищу музичну освіту, він виступає ще й в ролі акомпаніатора (фортепіано) та англомовного співведучого 3 концертних фестивальних програм. Україномовна ведуча — випускниця цієї школи Олеся Шумська.
Мала бліц-інтерв’ю з паном Стасівим, який «розривався» в ці дні (і ще ось цих кілька днів опісля), але впорався зі всіма обов’язками, попри додаткові труднощі: перенос концерту в суботу через дощ у приміщення актового залу школи. На питання «Яка специфіка відновленого фестивалю в організаційному і мистецькому плані?» розказав, що труднощі пов’язані з тим, що наш фестиваль проводиться на вулиці в урбаністичному середовищі, яке треба перекривати й отримувати дозволи 5 (!) департаментів міськради із підвищеними нині вимогами. Але основна відмінність нинішнього фестивалю в тому, що він проводиться в рік війни в Україні. В Нью-Йорку та метрополії з’явилося багато біженців з дітьми, яких довелося приймати в школу. Дехто із сімей мешкає ще навіть в шатлах. Відмінне і те, що війна помітно об’єднала українців: тих, хто був тут, і хто приїхав. «Як не дивно, — аналізує ситуацію пан Андрій, — злочинець путін цією агресією об’єднав схід і захід. Люди приходять, щоб показати — ми всі єдині. Коли в мирні часи люди приходили на фестиваль провести гарно час, то зараз, щоб допомогти. І в проведенні фестивалю, і для збору коштів. Фестиваль включає не тільки мистецьку програму, а й організацію продажів. А ще завдання — нагодувати відвідувачів. Волонтери наші наліпили тисячу вареників. Здається, всі задоволені». Підтверджую. Ми з друзями поласували добре: тісто м’яке, ковбаски з капустою — поживні! Дякуємо всім господиням.
Дещо з мистецьких програм трьох фестивальних концертів
Стандартне відкриття фестивалю після благословення — це виконання 2-х Славенів — України та США Юлією Голіат.
У першому концерті 20 травня о 2-й РМ розпочали мистецьку програму господарі — Хор Академії св. Юра всім учнівським складом (їх 140, але ніхто не рахував). Діти українців — у вишиванках, латино- та афроамериканці й азіати — у шкільній уніформі. Співали всі, звичайно, українською мовою «Червону руту» (солістки Анастасія Ткачук і Софія Голіней), «Виростеш ти, сину (до слова її виконував пізніше в стилі року під гітару Максим Лозинський) та жартівливу «Марусю» (саксофоніст Ростислав Харевич). Диригентка — викладач музики та співу школи Анна Бачинська. Акомпаніатор — директор школи Андрій Стасів. Унікальний випадок. Зворушливо було слухати в переповненому залі відомі пісні в такому «зведеному» хорі мультинаціональних учасників.
У цій денній програмі зірками-господарями сцени були переважно дитячі колективи. Зокрема, дитячий хор «Молода думка», створений нещодавно художнім керівником та диригентом відомого «дорослого» хору «Думка» Василем Гречинським. Продемонструвала свої досягнення вперше молодша група (від 6 до 8 р.) «Молодої думки» виконанням «Пісня про Матусю» та «Ой, ходила я по горах» (хормейстер Оксана Антонів). Старша група (від 9 і старше) «Аркан» та «Водограй» (хормейстер Соломія Козій).
А ще зачарував всіх дитячий хор «Писанка» (від 6 до 18 років) – артстудія викладачки Українського музичного інституту Ольги Обертос (виконали «Зростаємо ми», «Учітеся, брати мої» на слова Т. Шевченка та пісню Андрія (Кузьми) Скрябіна «Мам»).
Усі дітки мали чудові, яскраві костюми і своїм старанням та миловидністю розчулювали публіку. А ще порадували акапельним співом кількох пісень гурт дорослих із Нью-Йоркщини «Голос українського села». І буквально заполонили серця слухачів своїм різноголоссям, виконуючи одну фразу «Многая літа», з якої зробили, як на мене, мелодійну пісню. Чудовий експеримент!
А все ж при всій, безперечно заслуженій, данині українській пісні королем фестивалю був український танець. У першій денній суботній програмі це були танці школи Роми Прийми-Богачевської для дітей (захопливі «Козачок», «Буковинський танець», «Жартівливий козачок», «Гопак»).
У вечірній програмі цього дня був солістом та лідирував знаменитий нью-йоркський ансамбль «Сизокрилі», створений і зрощений протягом 40 років тією самою відомою в діаспорі хореографом Ромою Примою-Богачевською. «Сизокрилі» уже в руках і творчій фантазії її учнів Орландо та Лариси Паганів. Вони вдосконалюють, модерують український танець. І роблять диво зі своїми сизокрилими дівчатами і хлопцями. Представлені ними на сцені «Привіт», «Гопак», «Гуцульський танець», «Лемко», «Аркан» неперевершені. А ще вразила нова «Тропотянка» цього ансамблю в постановці хореографа Анатолія Кривочижі.
Є ідея: знаменитий чиказький ансамбль українського танцю «Громовиця» та нью-йоркські «Сизокрилі» могли б позмагатися у двобої на кшталт змагального фестивалю. Цікаво і заохотливо для молоді. Хто із вас підтримає? Знаходьте одне одного.
21 травня недільну фестивальну сцену відвідали офіційні гості Нью-Йорка та наші воїни, згадані вище. Мистецьку програму розпочав танцювальний колектив «Водограй» із Трентона (Нью-Джерсі) відомої хореографки народних танців Надії Лемеги танцем «Плескач». Вразили виконанням і особливо яскравими костюмами. А далі знову українські дітки — малята виключно біженців, яких за такий короткий час зуміла організувати, навчити і людям показати арт-студія Дарини Бурнос. Вони разом співали на диво розкуто й енергійно «Обійми свою дитину», «Перлина-Україна», «Червона калина». Продемонстрували своє вокальне мистецтво, набуте тут, в закордонні, молоді талановиті солістки-українки. Окрім уже згаданої Софії Іванів, це були Анастасія Мачай, Христина Явдошняк, Юлія Ілітич, Анна Таран та дует Софії Соболівської і Філомени Волошин. Юні співачки дібрали відповідний часу репертуар, порадували відвідувачів фестивалю, за що дякуємо і бажаємо успіхів. А мистецький аналіз варто провести зі своїми вчителями-наставниками. Фестиваль дуже добрий екзамен для подальшого вдосконалення. Зокрема, відвідувачі просять обговорити з організаторами такі побажання: звукооператору різко знизити децибели підсилювачів, ведучим або виконавцям оголошувати імена авторів пісень, і попри всі труднощі бодай за участю волонтерів готувати програми мистецьких концертів. Фестиваль же не тільки демонструє, а й просвітлює, збагачує духовні надбання кожного. Щасти!
І знову ж неабияке мистецтво своїх вихованців демонструвала в цій програмі хореограф Надія Лемега ансамблем «Калина» (місто Perth Amboy, NJ): «Ой, мамо, люблю Гриця», «Гуцульський», «Ой гоп, гопака», «Козачок»...
* * *
Почесним гостем з України був народний артист України, лідер рок-гурту «Плач Єремії» Тарас Чубай. Порадував молодих відвідувачів фестивалю своїм виконавським стилем, шаленою енергією, талантом. Старшим догодив репертуаром упівських пісень, а всіх без винятку — «Червоною рутою», яка, до слова, виконувалась кілька разів і стала другим гімном фестивалю. Заслужено! Тарас Чубай виступав у двох фестивальних програмах та подарував учням Академії св. Юра окремий виступ, чим невимовно їх порадував. Дякуємо!
* * *
Учасником фестивалю був колектив поважного академічного хору «Думка», художнім керівником і диригентом якого вже 32 роки є Василь Гречинський. Він же — ініціатор створення дитячого хору «Молода думка». Класична «Думка» з Нью-Йорка виконувала в приміщенні Церкви Св. Юра в межах програми фестивалю духовні твори: шість — української духовної класики та «Аve Maria» Джуліо Кассіні й «Аve Verum Corpus» Моцарта. З року в рік, слава Богу, квітне наша українська «Думка».
* * *
Уповноважена від імені глядачів, слухачів, відвідувачів подякувати організаторам фестивалю в особах Андрія Стасіва, Олесі Шумської, їхнім помічникам, — знаним і незнаним, — але діяльним, всім учасникам мистецьких програм та їхнім керівникам, господарському сектору та господиням кухні за величезну працю для загального добра громади. І України. Особлива уклінна подяка представникам наших воїнів-захисників та всім жертводавцям для них. Разом до Перемоги! Слава ЗСУ! Слава нашій рідній Україні! Чекаємо наступного 48-го фестивалю!
Фото: Петро Грицик, Анна Бачинська, Василь Гречинський.