Чудодійні пелоїди
Постійне зростання кількості хвороб опорно-рухового апарату стало справжньою бідою сучасної людини. Цьому є немало причин, але, напевно, головною є зменшення рухової активності. Тому у ХХІ столітті велику перевагу матимуть держави, які володіють значними природними ресурсами для лікування цього недугу. Україна має рекреаційні ресурси світового значення для лікування захворювань опорно-рухового апарату. І не просто великі ресурси в низці таких же великих, а й однозначно найбільші на нашій планеті.
Для лікування хвороб опорно-рухового апарату успішно застосовуються як мінеральні води, так і лікувальні грязі (пелоїди). До останніх належать сульфідні мулові грязі соляних приморських і материкових озер (лиманів). Найвідомішими лікувальними закладами були санаторії у м. Євпаторії та імені академіка М. Н. Бурденка в Саках. Було й декілька санаторіїв такого профілю в Одеській, Запорізькій і Донецькій областях.
Які ж запаси пелоїдів в Україні і чи настільки повно й ефективно вони використовуються? Але, по-перше, що це таке і в чому його лікувальні властивості. Пелоїди є природними утвореннями і до них належать мули, торфи, сопкова грязь тощо. Вони застосовуються для лікування у вигляді ванн, але частіше аплікацій. Пелоїди є однорідною, пластичною масою, яка нагадує мазь. До складу цієї маси входять гіпс, карбонати, силікати і фосфати кальцію. Це найбільші за розмірами частки пелоїдів. Другою їхньою частиною є колоїдний розчин, який містить органічні, мінеральні та мінерально-органічні речовини і сполуки. Третьою складовою пелоїдів є грязьовий розчин, тобто вода. Але й це ще не все. Важливим компонентом цих грязей є мікроорганізми. Їх міститься до 1 млрд в тонні сухої грязі.
Найбільшу терапевтичну активність мають мінеральні і біогенні компоненти пелоїдів. Для українських пелоїдів найбільш характерними є найкраще поєднання високої мінералізації з кислою реакцією грязьового розчину. В Україні наявні всі три види лікувальних грязей — мулові, торфові та псевдовулканічні.
Нині в Україні з лікувальною метою використовуються переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі. Вони зосереджуються в солоних водоймах і є пластичною мазеподібною мас-сою чорного або зелено-сірого кольору. Для того, щоб утворилися пелоїди, необхідне унікальне поєднання декількох чинників — гідрологічних, геологічних, морфологічних, фізико-хімічних, кліматичних, біологічних тощо. Зрозуміло, що не скрізь на нашій планеті таке поєднання спостерігається. В нас воно присутнє найбільше. Тому і наявні в Україні найбільші у світі запаси мулових сульфідних грязей.
Вчені встановили, що достатньо змінитися хоча б одному з названих і неназваних чинників утворення пелоїдів, і їхня лікувальна якість та весь механізм грязеутворення неминуче змінюється. Техногенне забруднення, нерозумне штучне сполучення лиманних озер з морем, використання лікувальної сировини солоних озер для виробництва мийних засобів негативно впливають на якісні і кількісні характеристики лікувальних грязей. Процес утворення пелоїдів триває і далі, треба бути дуже обережним, щоб їхні цілющі властивості не були втрачені.
В Україні виявлено 26 родовищ сульфідних лікувальних грязей. Їхній обсяг вражає уяву. Назву лише деякі з них. Так, в Тилігульському лимані розвідано понад 11 млн кубічних метрів пелоїдів, приблизно по стільки ж в Березанському і Хаджибейському лиманах. Найбільший обсяг пелоїдів — в Куяльницькому лимані та в лиманах Шагани й Алібей в Одеській області — від 15 до 17 млн кубічних метрів.
Лікувальні мулові сульфідні грязі величезне природне багатство України світового масштабу, яке потребує раціонального використання, захисту та розуміння його значимості для майбутнього розвитку нашої держави.
«Коктейль» з мінеральних і термальних вод Криму
У розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Криму існує немало стереотипів. Один із них полягає в тому, що півострів це місце пляжного відпочинку і лікування з допомогою грязей. Цілющі мінеральні води, як провідний чинник подальшого рекреаційного розвитку Криму, здебільшого не розглядається. Однак це помилкова позиція. Чудодійні лікувальні властивості мінеральних вод Криму відомі ще з часів Боспорського царства. Археологи на Керченському півострові відкопали бальнеологічну оздоровницю. Мешканці Пантікапеї на початку нашої ери користувалися для лікування водою з місцевого джерела, яке функціонує тут і понині. Потім про мінеральні води Криму майже забули і доволі несподівано, закладаючи свердловину для поливу виноградників в районі Феодосії, на поверхню була виведена мінеральна лікувальна вода, яка отримала назву «Паша-Тепе». Її відкриття відбулося в 1904 році. Через декілька років тут відкрили ще одне родовище мінеральної води. Вона отримала доволі гучну назву «Кримський нарзан».
Учені-сучасники виявили три гідромінеральні області в Криму: гірського Криму, рівнинного і Керченського півострова. Кожна з них відрізняється від іншої за характером мінералізації води та її компонентами. Так, в гірському Криму знаменитим є джерело Аджен-Су, або ж Чорні Води. Дивовижні властивості мають води цього джерела. По-перше, воно, як триголова Гідра, має три виходи на земну поверхню. Ще дивовижніше те, що в усіх трьох виходах вода різна. В одному — це джерельна питна вода, в другому і третьому джерелах, за 20 і 40 метрів від першого, — вода гірко-солона та ще й з природною газованістю. Загадка цього родовища ще до кінця не розгадана. Але очевидно, що джерела живлення цих поряд розміщених виходів на денну поверхню вод дуже різні.
Гірко-солона вода цього джерела, яка містить значну кількість газів, особливо зацікавила вчених. Вони підозрювали, що ця вода близька за складом до знаменитої в Європі і світі Аахенської. Після дослідження їхня здогадка підтвердилася. У цій дивовижній воді цілий коктейль газів. Переконайтеся самі: 75% азоту, 24% метану і важких вуглеводнів, 0,4% вуглекислоти, 0,1% сірководню, 0,2% кисню. Крім того виявлена присутність так званих благородних газів аргону, гелію, ксенону, неону.
Майже неосвоєні мінеральні води рівнинного Криму. Однак тут виявлена справжня комора найрізноманітніших за складом цілющих вод. На будь-який смак і захворювання. Азотні, метанові, сірководневі води цього району мають до того ж часто-густо змішаний газовий склад. Різняться вони й за температурою води. Якщо з поверхневих товщ землі виводяться холодні мінеральні води з температурою 14-15 градусів, то з глибоких свердловин надходить вода з температурою 60 градусів Цельсія. Доволі суттєво змінюється і мінералізація вод рівнинного Криму — від майже прісних до таких, які містять в собі до 40 грамів розчинених солей на літр.
У гірському Криму мінеральні води переважно сульфатні і хлоридні. Головною газовою складовою є метан, а також метан і сірководень. Інколи присутній і вуглекислий газ. Але в незначних кількостях. Температура води рідко перевищує 15 градусів. Лише інколи вона досягає 30 градусів.
На Керченському півострові переважають вуглекислі води. Вони залягають доволі глибоко і мають температуру до 45 градусів Цельсія. Одноково з вуглекислими мінеральними водами тут виявлені й азотні, метанові і сірководневі.
Нарешті в західній частині Криму виявлено гарячі води. Температура їхніх вод така, що ці води можна використовувати для опалення цілих міст.
Як бачимо унікальність і розмаїтість мінеральних вод Криму надзвичайна. Крим володіє величезними рекреаційно-туристичними скарбами всесвітнього масштабу і мінеральні його води є ще одним діамантом до цієї скарбниці. Пора вже їх починати інтенсивно використовувати.
Унікальні парки Чернігівщини
Величезним рекреаційно-туристичним ресурсом України є практично невідомі в Європі парки древньої Чернігівської землі. Їхня притягальна сила для туристів з цілого світу полягає в унікальному на планеті поєднанні рослин, якого більше ніде в світі немає.
Мабуть, все-таки найзнаменитішим дендропарком Чернігівщини, а може і всієї України, є Тростянецький парк. Він розташований приблизно за 30 кілометрів від районного центру Ічня біля села Бережівки. Від найближчої залізничної станції Рубанка віддаль близько 20 кілометрів. Дендропарк Тростянецький займає площу 207 гектарів. За площею він належить до найбільших штучних паркових масивів нашої держави. Однак не в цьому його унікальність і притягальна сила.
Засновником парку в 30-ті роки ХІХ століття став тоді один із найбагатших людей Європи, відомий український магнат І. Скоропадський. Створення парку тривало декілька десятиліть, в цілому більше 59 років. Він був закладений на степовій рівнині південної Чернігівщини. Тут діяли дуже талановиті, як би ми нині сказали, ландшафтні дизайнери. Вони не просто створювали якісь ландшафтні відділи, наприклад, штучний гірський ландшафт Швейцарії, але й вміло використовували місцеві природні особливості. Так, два глибоких яри вони перетворили на мальовничі ставки, площею понад 10 гектарів. Нині з їхніх берегів відкриваються надзвичайно привабливі пейзажі.
Маючі великі гроші, Скоропадський міг дозволити собі завозити до парку унікальні рослини з усього світу. Їх не просто завозили, а дуже вміло тут акліматизовували. Тому нині в парку налічується понад 400 видів рідкісних дерев. Щоб їх побачити в природі, нам би прийшлося об’їхати всю планету, а тут вони перебувають в одному місці. Багато дерев мають вік понад 100 років. Це могутні витвори природи. Існують близько 300 дубів, вік яких наближається до 250 років.
Які ж рідкісні заморські дерева тут зустрічаються? До них можна віднести ялину канадську, тую велетенську, смереку Фрезера, смереку каліфорнійську тощо. Тут створено справжні дендрологічні колекції, яким немає рівних не тільки в Україні. Яку роль, крім рекреаційно-туристичної, відіграє нині Тростянецький дендропарк? По-перше, це державний заповідник. По-друге, база акліматизації цінних дерев, завезених з усього світу. По-третє, тут заготовляють насіння багатьох дерев. По-четверте, в парку вирощують саджанці для озеленення міст нашої країни. І, нарешті, це улюблене місце відпочинку і духовного збагачення туристів з багатьох країн світу.
Чудовим зразком садово-паркового мистецтва України є старовинний парк в селі Сокиринці. Парк почав створюватися з 1763 року прилуцьким полковником П. Галаганом. Протягом 82 років на території лісового масиву площею понад 600 гектарів цілеспрямовано формувався один із найкращих паркових комплексів Європи. На відміну від Тростянця, Сокиринський парк не стільки залучав екзоти з усього світу, скільки вдосконалював місцевий природно-лісовий комплекс. Це відбувалося шляхом створення сонячних галявин, дизайнерського розміщення окремих осередків дерев, висаджування багатьох квітучих чагарників. Великий і гарний ставок став центром композиції, в яку вмонтовувалися альтанки, мереживні містки, скульптури.
У 1829 році закінчилося будівництво розкішного палацу. Він разом із воротами до парку і ротондою органічно вписався в загальний природно-антропогенний ландшафт.
Третє дендрологічне диво Чернігівщини — це парк в Качанівці. Він розмістився на площі 500 гектарів. Започаткований парк і палацовий ансамбль був в 1770 р., коли хутір Качанівка з прилеглими землями дістався генерал-фельдмаршалу П. Рум’янцеву-Задунайському. Тут спорудили гарний будинок з вражаючою колонадою, альтанки, ставки і озера. Характерною рисою цього дендропарку є насаджені гаї з різних видів дерев. В ХІХ столітті парком і палацом володіли українські поміщики Тарновські. Ця освічена і культурна родина збирала сюди багатьох геніальних людей того часу. Тут бували, а іноді і подовгу жили Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, І. Репін тощо. Нині цей унікальний палацо-парковий ансамбль привертає увагу багатьох туристів.
Парк «Софіївка»
Дендропарк «Софіївка» розташований в місті Умані Черкаської області. Його оголошено державним заповідником. Це, без перебільшення, один із найкращих шедеврів садово-паркового мистецтва в Європі. Його побудували нині відомі ландшафтні дизайнери з села Войківки Іван Вдовиченко, Ілля Вдовиченко і Корній Кузьменко. Ці українські кріпаки створили справжню рекреаційно-туристичну перлину України.
Автором проекту і виконробом був польський військовий інженер Людовик Метцель. Це була не тільки професійна, але й талановита людина, член Варшавського наукового товариства. Замовлення він прийняв від магната Станіслава Потоцького. Закоханий воєвода хотів у такий спосіб засвідчити свою відданість майбутній дружині Софії Вітт. Звідси і назва парку «Софіївка».
У центр експозиції парку було покладено скелясте урочище з промовистою назвою Кам’янка. В цьому сенсі «Софіївка» суттєво відрізняється, наприклад, від парків Чернігівщини, де каміння не виходить на денну поверхню. Ця підвищена ділянка Придніпровської височини, в основі якої розташований Український кристалічний масив, була порізана ярами. По дну головного з них в цій місцевості протікав струмок Багно. Його назва дійсно відповідала дійсності. В цілому місце було непривітне і непрезентабельне. Тим більша заслуга будівничих, які з нього зробили перлину світового значення. Але були в цьому місці і чисті джерела, які виходили на поверхню землі на схилах ярів.
Почалися роботи зі створення парку в 1796 році. Вони на той час вражали масштабами викопаного ґрунту і пересуванням величезних кам’яних брил. З останніх споруджувалися гроти, будувалися оглядові майданчики, а також водоспади. Невпізнанно змінився і струмок Багно. Його суцільно вдягли в граніт, перегородили порогами, влаштувавши цілий каскад мальовничих водоспадиків. Перед будівничими була поставлена задача створити величний фонтан. Як це зробити? Метцель придумав вихід. Було створено два ставки на різних рівнях. Рівень Верхнього ставка, який назвали Солодким морем на цілих 22 метри перевищував рівень Нижнього ставка. Таке рішення дало можливість посеред Нижнього спорудити фонтан. Потужний струмінь з нього піднімається на висоту 20 метрів.
Але й це ще не все. Із Солодкого моря під землею проклали канал. Він символізує міфологічну підземну річку Стікс, якою Харон перевозив душі померлих до підземного царства Аіду. Пропливши під землею 224 метри, туристи потрапляють до Моря мертвих, до «Суду» та «Єлисейських полів». Однак можна потрапити цією «Річкою мертвих» і до бурхливого потоку великого каскаду колишнього струмка Багно. Звідси недовго загриміти стрімголов з висоти до «Хаосу», або в долину «Титанів». Далі вражає уяву міфічний«Тартар». Тут великий водоспад з висоти падає на каміння і розбивається на мільярди найдрібніших краплин, які створюють водяну завісу над «Площею зібрань».
Але на цьому наша міфічна мандрівка не закінчується. Неподалік від великого фонтана на березі Нижнього ставка височіє Левкадська скеля. Вона теж взята з грецької міфології. Давні греки вважали, що вхід до підземного царства мертвих знаходиться під водою біля острова Левкади. Зі скелі цього острова у воду стрибали ті, хто не зазнав взаємного кохання.
Але є в парку і свідчення реальної трагедії і смерті. Поблизу Левкадської скелі лежить величезний шматок граніту. Під час будівництва паркових споруд цей камінь упав і придавив декількох селян, які загинули. Поблизу нього споруджений павільйон. Він називається «Мисливським» або «Сільським». Тут гості магната могли відійти від сумних думок про минущість їхнього життя після відвідання підземного царства мертвих.
У парку практично все наповнене міфами й оповідками. По його скульптурах і будовах можна вивчати «Іліаду» і «Одіссею» Гомера. Однак не лише Давня Греція присутня тут. В «Софіївці» можна згадати й історію Давнього Риму («Тарпейська скеля»), Польщі («Локейка»). Відображена тут й історія життя самої родини Потоцьких(каскад «Три сльози», «Колона печалі»).
Розповідаючи про архітектурні дива «Софіївки», я ледве не забув про його рослини. Дійсно, сповнені вражень відвідувачі нерідко не звертають уваги на те, що тут є ще й дерева. Перше дерево тут висадили ще в далекому 1799 році. Саджали вже великими. Завозили багато дерев і з інших країн та материків. Після цього алеї парку прикрасили статуями античних богів і богинь. Їх виготовили найкращі скульптори Італії.
«Софіївка» — диво природи і рук людських. Це дійсно унікальний куточок не лише нашої країни, але й усього світу.
Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.