Традиційно, у другу неділю травня відзначається свято, до якого з трепетом ставляться і дорослі, і малюки, — День матері. Мама — найважливіша людина в житті кожного: які би не були ваші стосунки, але саме вона дає вам життя…
В Україні Мати, Берегиня роду, Жінка завжди були сакральними. До речі, варто також зазначити, що День матері як свято могло існувати ще в стародавні часи, період Русі, і в козаків теж відзначалося, але як релігійний — місяць пречистої Діви Марії. Схоже свято існувало у древніх греків — це був день ушанування богині Реї, матері Зевса, Аїда, Посейдона, Гери. А у стародавньому Римі відзначали день богині-матері Кібели. Святкування тривало три дні у березні. Кельти вшановували богиню Бріджит — войовничу жінку, яка поєднала в собі тендітність і неймовірну силу.
Британці ще з XVII століття влаштовували «Материнську неділю». Це була четверта неділя посту, під час якої вшановували матерів. У вікторіанські часи діти з бідних родин часто працювали далеко від дому. Лише один раз на рік їх відпускали додому на один день, тож вони намагалися принести своїм мамам чи бабусям маленькі подарунки, щось на кшталт букета квітів.
Але от власне сучасне свято, про яке ми з вами сьогодні говоримо, сягає корінням у США. Саме там 8 травня 1914 року його офіційно відзначили вперше. Витоки свято бере ще раніше. От у 1908 році молода американка Анна Джарвіс, родом із Філадельфії, виступила з ініціативою вшанування матерів. Ідея пов’язана зі вшануванням пам’яті її матері, яка передчасно пішла з життя. Жінка тривалий час зверталася в різні державні установи, до публічних осіб з ідеєю один день у році присвятити вшануванню всіх матерів. Її зусилля виявилися не марними, і вже у 1910 році штат Вірджинія першим визнав День Матері як офіційне свято. Згодом один за одним штати почали впроваджувати у себе день вшанування матерів. Через 4 роки тодішній президент Вудро Вільсон погодився відзначати цей день кожної другої неділі травня. Сьогодні в США заведено носити в цей день на одязі гвоздику: якщо вона будь-якого кольору, крім білого, — мати жива, якщо біла — то це вшанування померлих матерів. Таку ж традицію перейняли австралійці.
Згодом ця приємна та щемлива традиція перейшла до інших країн. Після Першої світової війни День матері почали відзначати у Швеції, Норвегії, Чехословацькій республіці та інших країнах Європи. Деякі країни обрали для цього дня інші дати: норвежці святкують День матері у лютому, вірмени — у квітні, аргентинці та індійці — у жовтні, іспанці та португальці — у грудні. І кожна з країн святкує його по-різному.
В Україні офіційно День матері почали святкувати з 2000 року. Саме тоді було постановлено вітати наших матусь у другу неділю травня. Але ідея виникла набагато раніше. У 1928 році Союз українок Канади вирішив вшанувати матерів. Отже, перший День матері святкували наші діаспоряни. Однак уже наступного року дійство відбулося у Львові, і знову ініціатором стала жінка — редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Того ж року Союз українок посприяв поширенню свята по всій західній території України. Під їхнім патронатом різноманітні молодіжні та культурні організації влаштовували гучні заходи, аби вшанувати рідних матусь.
Звісно ж, усе прекрасне «совок» намагався якщо не спаплюжити, то знищити. Із приходом радянської влади День матері заборонила влада. Його не святкували впродовж майже 50 років. Коли Україна нарешті стала незалежною, громадські організації, серед яких був той самий Союз українок, повернули свято українцям.
Екскурс закінчено. Час повертатися до жорстокої реальності, в якій нині відзначатиме День матері Україна. Другий рік великої війни. Матері втратили синів і дочок, діти втратили своїх матерів; одна мати — чекає свого єдиного сина; дітки чекають маму, яка служить у ЗСУ; інша жінка покинула все і заради життя своїх дітей виїхала з ними за кордон; хтось народжував у підвалах, намагався вберегти життя своїй кровинці під обстрілами. Долі в усіх різні, лише біда спільна. У попередньому випуску «Сурми» ви читали інтерв’ю з жінкою, яку називають сталева «Мама Надя». А нині пропонуємо вам історії українок, які точно не залишать вас байдужими.
Про Ольгу Семидьянову вся країна почула на початку повномасштабного вторгнення росії. Вона — мама 12 дітей. Шістьох — народила, а ще шестеро — прийомні. Коли почалася війна на Дон-басі, Ольга їздила на передову, рятувала поранених. А згодом добровільно вступила в батальйон «Айдар» — стала бойовим медиком. Отримала поранення і загинула на початку березня на межі Донецької та Запорізької областей. Через запеклі бої родина не могла забрати тіло, щоб поховати.
А от, наприклад, Ганна Зайцева з родиною і тримісячним немовлям на руках до 1 травня ховалася у бомбосховищі на оточеній росіянами Азовсталі. Понад два місяці з малюком, якому потрібен особливий догляд, дитяче хар-чування та свіже повітря, провела у підземеллі. «Він не бачив сонця, трави, неба», — розповідала жінка журналістам.
Торік усю Україну облетіло фото 6-річного Влада з Бучі, який після загибелі мами приносив їй на могилу… консерви, щоб нагодувати. Сиротами лишились і його братик із сестричкою, їм 10 та 13 років.
Ще одна історія не про смерть, а про життя. Звільнена з російського полону на 9-му місяці вагітності військовий ме-дик і захисниця «Азовсталі» Мар’яна Мамонова у ніч на 25 вересня народила дівчинку. Про свою вагітність жінка дізналася під час повномасштабної війни. На той час вона перебувала у Маріуполі. Потрапила в полон 4 квітня. Її разом з іншими 214-ма полоненими звільнили 21 вересня.
Нині усі українські матері є героїнями. Якщо навіть не для всієї країни, то вже точно для своєї дитини. Про долю наших українських матерів потрібно говорити голосно й на весь світ. Матерів воїнів. Матерів, які рятують своїх та чужих малюків.
Пригорніть своїх матусь. І робіть це незалежно від дня у році. Життя — це одна мить. А тим паче в реальності, в якій ми живемо нині, цінувати потрібно кожну хвилину нашого швидкоплинного шляху.