Кожний лайк ностальгуючих за радянським минулим допомагає розповсюджувати пропаганду про те, що українці чекають на «русский мир», що Україна мріє про відновлення Радянського Союзу.
Голодомор, репресії, знищення храмів, історичних пам’яток, культури, вбивства українських митців, священників, розорення землі на корисні копалини і продукти — здається давнім минулим.
Усе це затьмарює ілюзія благополуччя 70-х і 80-х, яку так активно створювала пропаганда і створює надалі. Люди, ностальгуючи за молодістю, дитинством ототожнюють це з щастям.
• Згадують смачне морозиво у м’ятому стаканчику з наліпкою вгорі, і не бачать багатий вибір морозива на полицях сучасних магазинів.
• Згадують смачний хліб, який навіть упаковки не мав, і не бачать запашні сучасні пекарні з великим вибором випічки, яку виготовляють прямо перед очима покупців.
• Згадують дитячі шубки і не думають, скільки тварин для їхнього пошиву було вбито, не бачать діточок у парку в гарних яскравих курточках.
• Бачать дитячі страшні сукні, обшиті куцим блискучим дощиком, — «Оце наряд на Новий рік!». А чи давно ви бачили сучасних дітей у садочках? Сукня одніє дівчинки гарніша за іншу.
• Згадаємо, як все по 3 копійки купували. Але, якщо порівняти це із зарплатнями, то абсолютно очевидно, що їх вистачало лише на вкрай необхідні речі. Просто раніше не було вибору такого, як зараз.
• Щодо смаку. Люди, які хоч раз куштували ковбасу, сири або солодощі, що виготовляли поза Радянським Союзом, впевнено скажуть, що радянська продукція явно гірша. Все лише здавалась смачним тому, що іншого не знали. Для прикладу згадайте, як ми ласували продуктами, які почали з’являтися в 90-ті. Цікаво, взагалі ГОСТи СРСР хто-небудь читав? Тож почитайте, ви будете здивовані. Далеко не всі продукти були натуральними та корисними.
• А забули, як в черзі стояли годинами, та дітей з собою брали, щоб більше рук було, в які дефіцитні продукти дадуть? Тож згадайте, коли йдете в супермаркет, де можна ще поперебирати товари. Коли по Україні перші супермаркети почали з’являтися? Десь наприкінці 90-х. А в московії вони буле вже за радянських часів, і вибір там був непоганий, бо більшість якісної продукції з України масово вивозилася.
Чому ми забули про злочини, які робило СРСР?
Крім того, що активно працювала пропаганда, історичні факти суттєво викривлялись, люди боялись коментувати дії влади. У 1988 року на обліку в психіатричних лікарнях СРСР стояло 2 млн людей з діагнозом уповільнена шизофренія. Цей діягноз було введено радянським психіатром Сніжневським. Так здебільшого в СРСР розправлялися з дисидентами, які були проти тодішньої влади і режиму. Тільки українців було посаджено сотні тисяч за сфабрикованими справами, не кажучи про інші народи СРСР. Нерідко були інциденти вбивств, інсценовані під нещасні випадки, побутові вбивства, забиття поліцією до смерті (наприклад, це сталося з художницею Аллою Горською, поетом Василем Симоненко). Активного десидента Василя Стуса заарештовували двічі, він так і помер в таборі в 1985 році.
Недарма в радянські часи в Україну було завезено багато росіян. Звісно, що в них дуже різнилися політичні погляди з українцями, тож за будь-яке невдало підібране слово самі сусіди могли здати владі того, хто хоч якось був схожий на дисидента. Тож навіть після проголошення незалежності України, не всі ризикували коментувати стару владу. Боялись також обговорювати такі речі вдома, щоб діти не бовкнули зайвого на вулиці.
А як же велика кількість побудованих заводів — це ж дійсно значне досягнення Союзу?
З цим не посперечаєшся, але що то були за заводи і якою ціною вони нам далися? В часи голодомору люди були ладні віддати всі заощадження, золото, срібло, прикраси в обмін на їжу. За рахунок цих всіх поборів і будувались заводи. Плюс за рахунок того, що вилучали у так званих «куркулів». Зверніть увагу на те, які заводи будувались в радянські часи. Якщо це не оборонпром, то здебільшого заводи які оборонпром обслуговують, наприклад, металургія, моторобудівництво, машинобудівництво. Повна мілітаризація була головною метою Радянського Союзу. Все для подальшого завоювання, захоплення чужих земель, та втримання тих, що є.
Чи багато було заводів, які робили щось просто для людей? Елементарний туалетний папір масово почали виробляти в СРСР лише в 1969 році. В США туалетний папір вже випускати з 1890 року. Якщо казати саме про Україну, то Обухівський КПК було створено лише в 1977 році, та і цей папір українці не могли придбати аж до початку 90-х. Були звісно й інші целюлозно-паперові комбінати, але вони виробляли папір і картон не для цих потреб. Цікаво, що зараз в росії навіть назву на туалетний папір копіюють у українців. Наприклад, «ОбуКов», «ОбухоФ», «не Обухов», «ОбуКів».
Радянський Союз забезпечив житлом більшість українців
Безхатьків в СРСР не було, це правда. Чи то тюряга, чи психіатрична лікарня, чи гуртожиток, але дах над головою якийсь був. Російська пропаганда стверджує, що до СРСР на території України були лише хати-мазанки або взагалі всі українці жили під відкритим небом до їхнього приходу. Насправді багатоповерхові будинки вже були задовго до створення УРСР. Деякі дореволюційні будівлі досі збереглися. Більшість з них є справжнім витвором мистецтва. Взагалі не тільки німці нищили житло українців, але й армія СРСР, коли зайшла на територію нашої держави. За що ми маємо їм дякувати? За те, що понищили гарні будинки й історичні пам’ятники, а потім відбудували нашвидкуруч страшні багатоповерхівки руками тих самих українців.
Тож детальніше про «безкоштовне житло»:
По-перше, це був просто короткий повідець, який давав можливість тримати в покорі «маси». Переїхати і змінити роботу було складно, якщо тобі вже дали квартиру. Часто було і навпаки: хочеш отримати квартиру — переїжджай. Купити або навіть зняти житло взагалі нереально на юридичному рівні. Винятком були хіба що, кооперативи, в які треба було вкладати гроші заздалегідь і чекати поки тобі щось, невідомо що і де, побудують. Тобто такого варіанту, як зараз: прийшов, побачив, обрав, купив — не було. Будь-який хибний крок не за волею влади, і житло не отримаєш. Ба більше, помешкання могли і забрати. У Радянському Союзі квартиру не можна було відписати договором дарування або передати у спадок, функції приватизації теж не було.
Стояли в черзі на квартиру часто десятиріччями і отримували її далеко не всі, навіть ветерани війни. Але все ж таки жити можна було в бараках (що розсипаються), комунальних квартирах, залізничному вагоні для 2-х родин, в гуртожитках.
Звісно, сьогодні теж життя важке, але є можливість хоча б знімати житло, купити дешеву дачу, отримати дім у спадок або поїхати за кордон і заробити собі на квартиру в Україні. Тоді навіть такої можливості не було. Як не крутися, але ти мав змиритися з тим, що надала держава без будь-яких варіантів.
На якості радянських квартир навіть не буду зупинятися. Ми і без того знаємо, які там криві стіни та щілини у вікнах. Головне було побудувати швидко, а не якісно і гарно. Згадаємо краще ті страшні ремонти, бо вибір матеріалів в УРСР був дуже убогий. Щоб обставити меблями житло, треба було їх не просто купити, а вистояти чергу, а це теж не на один рік. Та і меблі були у всіх майже однакові. І не треба казати, що це старі часи. В Європі й Америці був широкий вибір меблів, шпалер, фарб і всього іншого за доступними цінами.
Чи дійсно квартири були безкоштовними теж питання. В 1978 році в Америці середня платня складала 879,67 долара. В СРСР відповідно — 207,11 долара за офіційним курсом. Тобто американський робітник отримував вчетверо більше радянського, працюючи на аналогічній роботі. Виходить, радянському працівнику не доплачували і ці гроші просто йшли на ці самі квартири, а ще в «безкоштовні» медицину, освіту, бібліотеки, гуртки для дітей при палацах культури і в самі палаци теж.
Можливість заробити на квартиру і бути в ній абсолютним юридичним господарем значно кращий варіант, ніж можливість отримати її ніби «безкоштовно», але на умовах повної покори з імовірністю того, що це житло заберуть. Тільки уявіть собі, що ви живете в страшних умовах із сусідами алкоголіками десь в гуртожитку і не можете з цим нічого зробити, як би не старалися.
Ми маємо пам’ятати, що Радянський Союз — це окупація. Тож на яку перемогу ми можемо чекати, якщо віримо в ЗСУ, але мріємо про життя з усім російським і без кінця згадуємо, як було добре в кайданах Радянського Союзу?
На світлинах дореволюційні будинки України. Тобто будинки, які були побудовані до збройної агресії більшовицької росії (до 1919 року), до того як Україну силою перетворили на УРСР.
