Ця битва відбулась між військами Речі Посполитої з одного боку і козацькими військами гетьмана Богдана Хмельницького та його кримськими союзниками з другого.
Після збору запорізького війська та прибуття татарського підкріплення, наприкінці квітня 1648 року Хмельницький вирушає з Січі (імовірно, дата виходу Хмельницького з Січі — 22 квітня). Він веде близько 8 000 воїнів (зокрема близько 3 000-4 000 татар).
У цей час (21 квітня) польські війська висуваються на Хмельницького. Польська армія була розділена на 3 групи:
1. Група гетьмана Миколи Потоцького чисельністю близько 5 000 осіб залишається позаду. Його мета — зібрати мобілізовані війська (зокрема, приватні війська, власників яких гетьман просить з’явитися зі своїми військами на його боці).
2. Друге військо становить трьохтисячний загін під командуванням гетьманського сина — Стефана Потоцького. Молодий Потоцький (24 роки) висувається проти Хмельницького, ведучи із собою: 11 кавалерійських прапорів (загалом 1 150 вояків), 2 драгунських прапори (200 вояків), одну піхотну роту, так званого іноземного походження (140 осіб) і 1 500 реєстрових козаків. Саме це угруповання битиметься біля Жовтих Вод.
3. Третє угруповання — 4 000 одиниць реєстрових козаків, які виступили також проти Хмельницького. До цієї групи входив також невеликий загін найманих німецьких драгунів. Однак, на відміну від групи Стефана Потоцького (яка рухалася суходолом), реєстрові козаки пливли Дніпром до домовленого місця зустрічі (Кам’яний Затон). Цим загоном фактично командував полковник Чигиринський — Станіслав (Міхал?) Кржичевський — друг і помічник Хмельницького в його втечі на Січ у 1647 році.
Тут, мабуть, варто кількома словами пояснити, хто були ці реєстрові козаки, що становили понад 3 частини польської армії, послані проти Хмельницького. Реєстровими козаками називали козаків, які перебували на службі та на утриманні Республіки Польща. Це була група, яка підпорядковувалася тільки сюзеренітету власних полководців і польських гетьманів (зрозуміло, вищим начальником був польський король). Тож це була група професійних солдатів, вільних особисто і незалежних від місцевої польської знаті.
Хоча заробітна плата, на яку вони мали право, була невисокою, служба в Речі Посполитій була пов’язана з основним привілеєм особистої свободи. Решта козаків були лише номінально селянами (з 1638 р.). Тому лави реєстрових козаків «проштовхувалися у двері та вікна», а боротьба за підняття козацького реєстру була однією з головних вимог усіх козаків під час Хмельницького повстання (фактично з моменту заснування реєстру кількома десятиліттями раніше). Військова корисність козаків (не тільки реєстрових) була великою, особливо в Україні. Це були чудові піхотинці, які добре знали місцевість, вони були сміливими і відважними (недарма в польській мові досі існує термін «козак», яким позначають людей, що вирізняються особливою бравадою, можливо, іноді і з часткою божевілля).
До того ж козаки чудово почувалися на морі. Їхні набіги на турецьке узбережжя Чорного моря були, з одного боку, причиною їхньої зростаючої слави, з іншого боку, вони були причиною напруженості в польсько-турецьких відносинах (ще однією причиною їхнього невдоволення була заборона на такі експедиції, накладена Польською Республікою на козаків у роки, що передували повстанню Хмельницького).
Козаків в основному використовували для боротьби з татарами. Оскільки вони прекрасно знали місцевість і були особисто зацікавлені в боротьбі з ними (багато козаків втратили свої сім'ї під час татарських навал), то з цією функцією вони впоралися на відмінно. Козаки підтримували польське військо і в низці інших заходів, як-от бої з московською державою чи проти турків (і навіть існував план їхнього застосування на Балтійському морі, де флот козацьких чайок мав би воювати зі шведським флотом). Вони бу-ли настільки цінними, що поляки, маючи чудову кавалерію, потребували досить численної та хорошої піхоти, що підтримала б їхні дії. На жаль, для колишньої Речі Посполитої, ця чудова піхота схрестила зброю з польською армією, з якою не так давно рука об руку відбивала атаки ворогів Речі Посполитої.
Але перейдімо до подій, що призвели до битви біля Жовтих Вод. Поділ польської армії став першою й основною причиною поразки поляків. Група Стефана Потоцького попри те, що зберігала дуже швидкий похідний темп(200 км на тиждень), незабаром втратила зв’язок із групою, яка рухалася Дніпром.
У цей час група Кржичевського досягла Кам'яного Затону і зупинилася. Саме тоді сталася незрозуміла подія. Імовірно, Кржичевський мав відійти від командної частини і вирушити (з кількома сотнями людей) на укріплену Томаківку Хмельницького. Відстань до Томаківки була близько 130 км. Тож командиру експедиції було б справді дивно залишати свої війська в такій ситуації та йти досить далеко, щоб захопити невеличку фортецю, яка не мала на той момент великого значення. Було тим паче дивно, що він не зустрів на своєму шляху жодних військ Хмельницького, які діяли в цьому районі. Однак є підозра, що якщо Кржичевський і поїхав, то тільки для того, щоб зустрітися з Хмельницьким, якого Кржичевський не так давно звільнив.
Як би там не було, 29 квітня 1648 р. війська Хмельницького і Стефана Потоцького вступили в бойове зіткнення. Це сталося на невеликій річці Жовті Води за 60 км від Кам’яного Затону. Молодий Потоцький, зіткнувшись із переважальними силами супротивника (нагадаємо, що у Потоцького було 3 000 осіб проти 8 000), окопався в укріпленому таборі і відправив батькові повідомлення з описом обстановки. З цього моменту починається боротьба з переважаючими силами козаків і татар, що тривала до 16 травня.
Отримавши повідомлення (3 травня) від сина, гетьман Потоцький висувається зі своїм військом на допомогу. Однак відстань між ними, що спричинила значну затримку доставки послання, послужила й причиною того, що гетьман не встиг вчасно допомогти. Хмельницький, дійшовши до Жовтих Вод, залишив більшу частину армії для боротьби з Потоцьким, а з рештою вирушив до групи Кржичевського — в Кам'яний Затон. Саме там відбувся перший перехід реєстрових козаків на бік військ Хмельницького (імовірна дата цієї події — 4 травня).
Після коротких оборудок вони перейшли на бік Хмельницького, убивши всіх супротивників — принаймні нечисленних — цієї акції (включно з Барабашем). Загинув також підрозділ німецьких драгунів, які не бажали здаватися до кінця. Тепер сили Хмельницького збільшилися майже на 4 000 рішучих воїнів.
Отже, Хмельницький повертається з цією новою армією до Жовтих Вод. Приклад спрацював. Після приходу Хмельницького до Жовтих Вод (рівно наступного дня) до Хмельницького долучилися й реєстрові козаки із загону Стефана Потоцького, зміцнивши його сили ще на 1 500 солдатів. Таким чином, у розпорядженні Хмельницького було близько 15 000 підлеглих (окрім 5 500 реєстрових козаків, що приєдналися до його 8-тисячного війська, під прапори повстанців стікалися місцеві жителі — козаки і селяни). У Потоцького залишилося менш як 1 500 солдатів, з яких 200 драгунів (вони походили з місцевого селянства) відступили (щоправда, в останній фазі бою). У цей момент становище С. Потоцького стає катастрофічним. Відтоді він міг розраховувати тільки на рятівний прихід військ свого батька.
13 травня після багатоденної битви він намагається виграти час і домовитися про умови відходу армії. Хмельницький користується моментом і віддає всю артилерію в руки козаків як умову вільного виходу. Неясно, чи було виконано цю умову, але переговори незабаром зазнають невдачі, Хмельницький невдовзі перериває переговори.
15 травня відбувається останній штурм табору польських військ. Поляки й цього разу витримують атаку, але вже під кінець сил. Тому вони вживають відчайдушних заходів. Пізно ввечері, під покровом темряви, вони намагаються прорватися крізь величезну армію Хмельницького. Успішна спроба! Вони вириваються з облоги і під прикриттям обозу швидко йдуть у бік Крилова — невеликого, але укріпленого містечка.
Однак успіх був недовгим. Наступного дня, 16 травня, татарська орда наздоганяє поляків на марші (поблизу Княжих Байраків) і кидається на польський табір. Поляки, перебуваючи вже на межі фізичного й морального виснаження, здатні відбити першу атаку. Друга, однак, розриває польський табір і призводить до розгрому військ. Серед інших гине Стефан Потоцький (від ран — через 3 дні) і практично вся польська армія. У цей час Миколай Потоцький, дізнавшись про перехід групи Кржичевського на бік козаків (про що він дізнався 12 травня), зупиняє рятувальний марш.
Який можна зробити висновок з цієї битви:
1. Поляки прагнули розділити український народ, думаючи, що реєстровці воюватимуть за них.
2. Абсолютно нелогічний поділ військ на три частини.
3. Козацьке військо було тоді грізною силою, що й було доведено.
Як наслідок, ця ворожнеча Польщі та України приведе в майбутньому до падіння обох держав, тобто переможців не буде, але це вже тема іншої статті. Україна та Польща повинні триматися одна за одну і, звичайно, ж уникати помилок минулого, як вчить історія.