Думки редакції можуть не збігатися з окремими твердженнями, наведеними у тексті.
Прогнози — річ невдячна. Надто, коли немає всіх складових. Участь або неучасть Китаю в російсько-українській війні як постачальника техніки й зброї агресорці наразі є визначальною складовою для будь-якого прогнозу тривалості й наслідків збройного конфлікту. Отже, зараз ледь не все залежатиме від тієї чи іншої участі (або неучасті) в цій війні китайців. І, звісно, від кількості й якості допомоги Україні з боку Заходу.
The Washington Post повідомила про готовність Китаю надавати рф летальну зброю (а, отже, й будь-яку іншу допомогу). Якщо ця інформація правдива, то вже маємо ту складову, яка дозволяє робити деякі прогнози й припущення. Щоправда, Пекін устами міністра закордонних справ намагався спростувати допомогу рф. Суть спростування в словах, що КНР «не буде продавати зброю жодній зі сторін конфлікту». Проте «продавати» росії зброю — це одне, а дарувати, позичати, переміщати виробництво, продавати через треті країни — то ніби вже й зовсім інше, хоча, насправді, те саме. Квазіюридична термінологія авторитарного Пекіна нічим не відрізняється від таких самих брехень авторитарної росії. Одна ідеологічна школа. Тим більше, на фронті знаходять дедалі більше доказів наявності в рф якихось елементів китайської зброї. Отже, якщо вірити фактам і слухати логіку, а не міністра МЗС КНР, то можна припустити участь у війні КНР на боці рф в якості постачальника техніки, зброї, спорядження,а також економічної допомоги. Так само легко спрогнозувати, що ця допомога буде «таємною», щоб цивілізований світ не запровадив проти Китаю економічних санкцій.
Те, що РФ, на тлі китайсько-російських візитів на вищому рівні й на рівні міністра оборони, підвищила стан бойової готовності Тихоокеанського флоту й проводить там термінові перевірки, свідчить про ймовірну домовленість між КНР і рф: КНР надає рф якусь військово-технічну допомогу у війні з Україною, а рф відволікає й, мабуть, тренується скувати Імператорський флот Японії на випадок нападу КНР на Тайвань, що заплановано в програмі КПК до 2027 року.
Отже, в разі, якщо Китай — «так», то про які складові (висхідні) для прогнозу російсько-української війни ми вже можемо говорити:
• Готовність КНР тривалий час надавати росії військово-технічну допомогу. Ну, власне, це саме те, чого для картини прогнозу не вистачало. Нестача військової техніки й зброї могла б зупинити або й відкинути назад російську армію в Україні. Проте китайський ленд-ліз, на відміну від, наприклад, американського, може бути швидким і потужним. Замість схеми «три танки через чотири місяці» працюватиме схема «просто зараз стільки ешелонів з технікою й зброєю, скільки здатна пропускати залізниця». Ну, хіба спробують уникати санкцій і робити це трохи прикрито — через треті країни й/або в закритих вагонах уночі. Це суті справи не міняє.
• Умови для розвитку економіки — дозвіл на зовнішню торгівлю. Зупинити російську економіку можна було б лише суцільним блокуванням всього периметру її кордону, як це передбачено Статутом ООН щодо агресора, проте це неможливо щонайменше з двох причин: 1) тисячі кілометрів кордону з КНР; 2) блокування портів і морських суден без резолюції РБ ООН є актом агресії, тож західний виборець не погодиться, щоб його країна вступила у війну з росією. На території рф й КНР чи не найбільша в світі кількість корисних копалин, розвинене сільське господарство, величезні запаси води та інших природних ресурсів. Отже, росіяни, звісно, будуть жити трохи гірше, проте це не відіб’є в них бажання «перемогти» Україну. Тим більше, що саме без України вони не уявляють власного спокою і, на їхнє переконання, саме вона є причиною їхніх страждань.
• Юридична неможливість припинити війну з боку рф. Чинна конституція рф не передбачає виходу з неї якихось адміністративно-територіальних одиниць. У росії Крим і 4 області України вже не зможуть не бути «невід’ємною частиною» рф, доки існуватиме та держава. Теоретично, перезаснувати рф можна було б після її розгрому, капітуляції й встановлення зовнішнього управління, як у випадку з Німеччиною в 1945-го, проте про таку ймовірність не варто навіть говорити. Отже, москва може зупинити бойові дії, проте вже наступного дня готуватиметься до «звільнення» «окупованої Україною території». Кожен в рф, хто заперечуватиме приналежність до тієї країни Криму й — на сьогодні — 4 областей України, за законами рф, скоює кримінальний злочин.
• Готовність держави до суцільної мобілізації. Демонструється. Жодних суттєвих проблем. Механізм призову вдосконалюється й відточується. Військовий табір: «Усе — для фронту, усе — для перемоги». Нічого нового — повтор 1941-1944 років поки що в лайт-версії. Отже, можна лише гадати, скільки мільйонів рф зможе виставити на фронт.
• Шовінізм і згуртованість російського суспільства. Не викликає жодних сумнівів, що росіяни в своїй переважній більшості дедалі більше ненавидять Україну як причину економічних проблем і національної ганьби внаслідок можливої поразки й підтримуватимуь владу для перемоги рф над Україною — на фронті й у тилу. Ідеологія шовінізму навіть набуває обрисів спортивної боротьби, де перемога для росіян стає важливішою за будь-які інші, ідеологічні, речі (победобесие).
• Готовність українського суспільства до тривалого опору. За останніми соцопитуваннями, понад 80% відсотків українців ладні брати участь у війні й зазнавати економічних труднощів аж до переможного завершення війни. На запитання, яким буде їхнє ставлення до війни в разі застосування росією проти України ЯЗ, готовність воювати з рф «до кінця» висловило навіть на кілька відсотків опитаних більше. Отже, по-перше, оскільки конституційна зміна території держави відбувається лише після всеукраїнського референдуму, то результати опитування будуть прогнозовано негативними (крім того, технічно всеукраїнський референдум провести буде неможливо, бо частина території — окупована); по-друге, будь-яка владна політична команда, яка цю ідею захоче «протягнути», у кращому разі, піде в небуття або спробує накивати п’ятами в Ростов. Принаймні поки що має саме такий вигляд.
Складові для прогнозу ми вже маємо. Тепер — ймовірний прогноз розвитку подій за тих чи інших умов.
1. За збереження попередніх масштабів військово-технічної допомоги Заходу й за умови готовності України не припиняти війну до звільнення останнього метра окупованої території (найреальніший варіант розвитку подій): після багатомісячного або й кількарічного тупцювання приблизно на теперішній лінії фронту, москва ухвалить рішення про застосування ЯЗ, аби «добити» слабку жертву. Керівництву рф втрачати давно вже нічого, тож воно накаже застосовувати ядерні боєголовки по Україні в тій кількості, якої буде достатньо, щоб Київ пішов на політичну капітуляцію, або ЗСУ вийшло з більшої частини території країни. Виробництво нової тактичної ЯЗ та носіїв для неї стане на швидкий конвеєр. Мабуть, уже стало. Не існує жодних причин, чому б рф не застосовувала ЯЗ аж до досягнення якогось планованого нею результату: або змусити Київ підписати якусь капітуляцію щодо 4 областей і Криму, або продовжувати наступ далі. Аксіомою є те, що, безпокарно (без катастрофічних наслідків для себе) застосувавши ЯЗ один раз, рф застосовуватиме її вже завжди. Найімовірніше, реакція Заходу — у суттєвій частині — полягатиме в збільшенні зброї для України й дискусіях щодо можливого схиляння Києва до підписання з рф якоїсь угоди про замороження конфлікту. Китай та Індія у відносинах з рф нічого не мінятимуть.
2. За поступового, але недостнього для деокупації, збільшення теперішніх темпів і якості західної допомоги, але за умови воєнного невтручання у війну наших партнерів: війна триватиме всю ближчу й, можливо, середню історичну перспективу. Тривалість війни залежатиме від масштабів допомоги росії з боку КНР і готовності країн Заходу до тривалого економічного дискомфорту населення (виборців). Проте тривала війна, поряд з численними жертвами, руйнуваннями й зниженням рівня життя зменшує ймовірність застосування росією ЯЗ по Україні, оскільки збільшення допомоги Україні означатиме готовність НАТО до якихось неприємних для агресорки дій. За цієї опції, з високою долею імовірності, війна не завершиться «ніколи», аж до зникнення або переформатування однієї з двох воюючих держав. Власне, відбудеться тривала війна на виснаження між, з одного боку, ВПК Контактної групи (понад 50 країн), а, з іншого, групи авторитарних країн: КНР, рф, Іран, північна Корея, Нікарагуа + на території України. Сценарій вимагатиме такої кількості жертв, якої Україна врешті-решт може не витримати фізично. Те ж саме відбулося б і в пункті «1», але повільніше.
3. Надання нам достатньої для перемоги кількості зброї, літаків А-10, F-16, F-22, можливо, F-35, гвинтокрилів, систем ППО, крилатих ракет та інших ефективних засобів дальнього ураження не прогнозується, проте в разі, якби ленд-ліз зупинки війни на лінії зіткнення став ленд-лізом перемоги, війна могла б завершитись військово-технічним і економічним виснаженням рф. Залежно від кількості в нас цих засобів, проте не раніше ніж за два-три роки (умовно). Тут розрахунок робиться на те, що значне погіршення економіки й добробуту життя росіян вкупі з відсутністю перспективи перемоги могли б спричинити до якихось змін у внутрішній і зовнішній політиці цієї країни, а ті врешті-решт — до часткового переформатування держави або її розпаду. Застосування ЯЗ з боку рф імовірне, проте масштабна участь у війні ВПК НАТО означає готовність НАТО йти до кінця й може зупинити кремль від переходу до можливого ядерного конфлікту з НАТО, а КНР — припинити військово-технічну допомогу рф.
4. Вступ і війна деяких країн НАТО на території України. Такий розвиток подій зробив би продовження війни безглуздим як для рф, так і для КНР як постачальника. Війна завершилася б протягом кількох місяців. На кремль чекали б дійсно «тяжкі часи», оскільки довелось би пояснювати збіднілому, ображеному, озвірілому (й частково озброєному) населенню, для чого це все затівалося. Шанс для переформатування рф, зміни її конституції й поновлення міжнародного права. Застосування ЯЗ — не прогнозується.
Звільнення всіх окупованих територій власними силами, без військово-технічної й економічної допомоги Заходу, не прогнозується.
Загалом, зрозуміліше стане десь ближче до кінця року, коли матимемо результати очікуваного українського контрнаступу. «Мале покаже велике»: стане зрозуміло: можемо чи не можемо. За результатами й буде визначатися майбутнє. Або Захід з уваги на переконливі успіхи ЗСУ збільшить допомогу; або з уваги на не такі значні результати усвідомить невисоку перспективність подальшої підтримки України й стане схиляти Київ до замороження конфлікту. Під різні гарантії, які, з уваги на особливості рф, звичайно ж, жодними гарантіями не стануть. Проте якщо українці не піддадуться на такі «поради», Заходу доведеться й надалі надавати Україні підтримку. Яку — окреме питання.
Деякі висновки й зауваження
• Насправді в рф не існує жодної причини, чому вона не може застосувати ЯЗ, крім усвідомлення безрезультативності цього дійства. Це краще, ніж поразка у війні з Україною. Додаткові санкції — несерйозно. КНР — проти? — Ні. Не проти. Якщо йдеться про перемогу в Україні російсько-китайської зброї над Заходом, що відкриває Пекіну шлях на Тайвань, то, звичайно, не лише «не проти», але й «за». Зрештою, для Кремля перемога в Україні важливіша за думку Пекіна. Для росіян жодних обмежень для знищення всієї території України будь-якими видами зброї не існує. Крім одного: якщо внаслідок цього виникнуть умови, за яких рф зазнає воєнної поразки. Тобто якщо, наприклад, після застосування ЯЗ НАТО прийме Україну в свої члени. Реально? — Ні. Навіть навпаки. Тож атаки ЯЗ потрібно запобігти, а не боротися потім з її наслідками. Запобігти можна лише в єдиний спосіб — якомога швидше ввести в Україну миротворчий контингент з НАТО й будь-яких країн світу для поновлення в російсько-українських відносинах міжнародного права. Тоді ядерної війни вдалося б уникнути на 100%.
• Після застосування росією ЯЗ в Україні (а це можуть бути тисячі боєголовок, до перемоги) залишиться два варіанти розвитку подій: 1) росія в Україні «бере, все, що хоче», а Захід — співчуває й вводить санкції проти чергової групи громадян рф або чергового банку. Згодом ядерний сценарій як успішну схему в міжнародних відносинах буде застосовано ще не раз і не лише ро-сією; 2) воєнні дії НАТО проти рф. Проте, по-перше, це малоймовірно; по-друге, це вже буде реальний початок Третьої світової.
• Найімовірніше, НАТО не наважиться вступити у війну з рф в Україні. Ситуація, коли, з одного боку, стікаючій кров’ю жертві агресії, що зупинила орду на шляху в Європу, повільно передають переважно застарілі види зброї, а, з іншого, озброюються «до зубів» там, де їм ніхто й нічим не загрожує, вказує на недалекоглядність бачення Заходом ситуації й можливість гіршого сценарію розвитку ситуації в Україні. Але це нормальні реалії демократичного світу, коли ті, хто ухвалює рішення, мислять категоріями «до наступних виборів». Тому в деяких кризових ситуаціях авторитарні держави, як виходить, сильніші. Отже, після перемоги рф в Україні (за ймовірних спроб «пацифікації» України з боку країн Заходу) країни світу, що дбатимуть про власну безпеку (з урахуванням відсутності міжнародних гарантій безпеки), ставатимуть авторитарними. Слабкі й невеликі країни шукатимуть оборонних союзів і гарантій безпеки у відносинах з авторитарними режимами. А, отже, збільшуватимуть їхню економічну й військову потужність. І самі ставатимуть поступово теж авторитарними (неминуче).
• москва, яка обпеклася на прогнозах щодо допомоги Заходу Україні, тепер кине на інформаційні, агентурні та інші операції в країнах Заходу ще більше мільярдів. Посольства рф за кордоном аж тріщатимуть від «дипломатів». Гроші, які країни світу платитимуть рф за вуглеводні, повертатимуться у вигляді підкупу політичних партій і лідерів, підготовки молодих політиків і партій до наступної великої політики, підкупу чиновників, проведення відповідних інформаційних кампаній, створення надійних і ефективних механізмів інформаційного і, якщо треба, фізичного впливу на громадськість демократичних країн. Крім того, нарешті буде зорганізовано мільйони росіян за кордоном, «душу» яких там ніхто «не зрозумів», і які почали ностальгувати за «величчю». До наступного етапу війни (і необов’язково саме в Україні) росія підготується ретельніше.
• Китай намагатиметься приховувати допомогу рф, проте, коли вже дійде до «або»–«або», стане на бік москви відкрито, оскільки поразка росії у війні з Заходом для нього — гірше, ніж втрата Тайваню, оголення тихоокеанського фронту з боку Японії тощо. Принаймні, така логіка в китайських комуністів. І не лякайте їх санкціями й погіршенням життя для населення — росіян уже «налякали». Китай, як і рф, авторитарний і монолітний в ухваленні рішень та має сили й засоби для їхнього виконання. У КНР немає Угорщини. КНР, як і рф, не загрожує зміна влади кожних 4-5 років, тож влада там може дозволити собі й непопулярні рішення та не заграватиме з електоратом. Утворюється новий військово-політичний союз між рф й КНР. Обидві країни як головне завдання розглядають розширення власних територій. рф — на Захід, КНР — на Південь.
• Будь-яке перемир’я, навіть під контролем уявного миротворчого контингенту, не припинить війну, а лише відтермінує її. Оскільки, за законами України, Крим і 4 області — українські, й жоден референдум цього не спростує. За конституцією рф, 4 області й Крим — територія росії, і там не існує жодного правового механізму їхнього відторгнення. Схема розподілу України за сценарієм Кореї й Кіпру — можливо. Проте це означатиме, що відтак будь-хто може захопити в неядерної країни шмат території (якщо не вдасться всієї), і це йому зійде з рук. Отже, кожен матиме право набуття ЯЗ, а хто не встигне, може втратити територію. Адже жодне «міжнародне право», «система глобальної безпеки», ООН тощо — не працюють або, як у випадку рф, працюють на інтереси агресорів. Фактично, передача рф «під міжнародним контролем» частини території України внаслідок брутальної агресії означатиме успіх нової схеми переділу кордонів ніж країнами світу. Чим решта країн гірша від постійного члена РБ ООН росії?
• Перемога рф на даному етапі в самій рф вважатиметься «звільненням» 4 областей і їхнього органічного входження в росію. У разі, якщо хоч щось із теперішніх 4 областей України залишатиметься під контролем України, будь-яка влада в рф муситиме вживати заходи на її «звільнення» від України. У Держдуму й на посаду президентів росії не пройде жоден кандидат, який не плануватиме «звільнення» «окупованих» Україною міст і сіл. Шовінізм і ненависть до України там будуть зростати в геометричній прогресії. Добрий ґрунт. Отже, у разі збереження російської державності в її теперішньому вигляді, війна не скінчиться.
Версії про так званий випадковий розвиток подій в історії — збиття росіянами літака НАТО і через це вступ НАТО у війну з рф, падіння астероїда на москву тощо — не розглядаються.
Але насправді все це можна було б без ризику ЯЗ, столітньої війни і Третьої світової зупинити й припинити рішучим і блискавичним розгромом російських військ на території України міжнародним миротворчим контингентом за участю НАТО. Таким рішучим і блискавичним, щоб жодного бажання нашкодити собі застосуванням ЯЗ в росії не виникало, а КНР благорозумно відмовилася б допомагати агресорці.
P. S. Власне, одним із маркерів прогнозу майбутнього могло б стати проведення в країнах НАТО соцопитування, де виборці мали б відповісти на од-не-єдине питання: «Що Вам краще: погіршення рівня життя й ризик протистояння з рф/КНР включно із можливою ядерною війною чи припинення допомоги Україні?». Росіяни могли б навіть оплатити таке опитування.