Наближається Великдень. «За тиждень вже Великдень, а недалечко червоне яєчко». Багато хто знає цю примовку.
Ми знаємо, що писанки дарують, христосуючись на Великдень (Пасху). Ними та крашанками бавляться, змагаються (Шевченковий вірш «На Великдень, на соломі…»). Їх виставляють у музейних колекціях, експозиціях. Вішають як прикраси на дерево. Узагалі — море фантазії. Але що ми знаємо про символ яйця та значення кольорів?
Про це можна прочитати, почути на майстер-класах. Але найкраще — переконатися самим, роблячи писанки. Це — складне, але яке результативне мистецтво, яке свого часу розвивали великі українці та українки. Зокрема, Олена Пчілка (яка науково дослідила писанкарство, збираючи його зразки в різних селах, пояснила символіку), Леся Українка та інші. А що сказати про сучасність? Є, звісно, справжні витвори мистецтва — яйця, оздоблені пацьорками, металом тощо. А як зробити писанку власноруч, маючи мінімальний набір підручних засобів? Чи навпаки, маючи різноманіття, визначити, яка фарба і яка техніка найбільше пасує?
Так, теорію було поєднано з практикою на оригінальному майстер-класі з писанкарства Оксани Корнелюк. Я вже писала про неї, але завдяки постійним новим звершенням мисткиня розкривається далі.
Оксана Корнелюк — це знаменита художниця, українка з Луцька, яка вже понад 20 років мешкає у Швейцарії та відома також за її межами. Ми називаємо ім’я «Оксана Корнелюк» — і для зарубіжних знавців цього достатньо.
Українська патріотка, вона допомагає українцям, продовжує українську справу. Мисткиня — ще й педагог, викладає дітям і дорослим. А ще її творчість доводить, що мистецтво справді цілюще.
Тому було приємно отримати запрошення на майстер-клас писанок в ательє художниці «OKSKO» (Івердонле-Бен).
Як відомо, пані Оксана працює в різних техніках — від спеціальних фарб до природних барвників, від акварелей до японського живопису сумі-е. Легкість таланту поєднана з великою працею.
Ми (моя мати — лікар-невролог і я) заходимо в ательє. Воно відкривається виставкою мисткині — новими картинами у стилі сумі-е (чорна туш). Ці мазки, схожі на бамбукове листя, викликають багато асоціацій. У кутку стоїть справжній бамбук. Як завжди, усе оформлено зі смаком. А справжня робота кипить у майстерні.
В ательє — ще цікавіше. Ми бачимо дерево, обвішане писанками. Цикл картин Оксани Корнелюк «Соняшники» (її знаменита серія, справжні шедеври). В іншому кутку — пейзажі, акварелі, які зображають задерикуватих і характерних курочок (чорно-червоних та білих). А ось курчата — чорні, розпливчастою технікою (туш?). Є й інші сюжети. А от — букет із сухих рослин, дуже оригінально складений. В іншому кутку — квітучі гілки в японському стилі. А ось — орхідеї та інші квіти. Узагалі тут люблять квітки і дерева, а цього разу їх було особливо багато — і живих, і в композиціях. Усе увінчує наш національний прапор.
Показано й роботу справжнього митця. Безліч потрібної літератури. Картини і малюнки розвішані на стінах, а також і згорнуті в рулони (зокрема роботи учнів).
Пам’ятаючи, як було торік, мені було цікаво зіставити із цьогорічним май-стер-класом. Виявляється, жодний захід Оксани Корнелюк не схожий на попередній. Як повідомила художниця, ми працюватимемо лише із природними барвниками. А ще авдиторію було розширено, бо участь узяли не тільки українці, а й корінні швейцарці. На зустрічі активно звучали українська, французька, англійська мови.
Майстриня пояснювала все українською та французькою мовами. Зокрема, нагадала, що яйце — символ життя, дуже важливий для нас. І справді: з нього народжується живе. І як приємно взяти тепле яйце і прикрашати його…
Спочатку ми послухали коротку, але дуже змістовну лекцію майстрині — про символ писанки та техніки, які ми використовуватимемо. Оксана Корнелюк показала, як робити ці шедеври писачком, а як — навощеним сірником. Точніше, двома склеєними сірниками. На кожному столі були свічки — навіть великі, що додавало романтики, — на яких ми могли гріти віск.
Участь брали і дорослі, і діти. Сподобалася згуртована атмосфера. Українці, які раніше пережили зрозумілий стрес, так щиро віддавалися справі писанкарства, так занурювались у неї та раділи, коли на білому чи брунатному тлі виникали візерунки, що кращого годі уявити.
Майстер-клас був серйозно підготовленою роботою. На столах для кожного було розкладено зразки писанок, які художниця запропонувала копіювати. Кожний взірець — із конкретного регіону, адже українські орнаменти дуже різноманітні. На окрему увагу заслуговують альбоми і посібники, написані українськими авторами про писанкарство. Оксана Корнелюк цікаво розповіла про авторок цих праць — українок, справжніх ентузіасток. Наприклад, франкомовний альбом-посібник Іванки Чумак (Ivanka Tchumak) — пояснення нашої символіки і техніки та, звичайно, з автентичними зображеннями писанок. Або «Українська народна писанка» Ірини Михалевич. Англомовний дитячий посібник («A Kid’s Guide») — як розписувати яйця. Це розповідь іншим про нас. До речі, слово «писанка» ніяк не перекладається, а транслітерується в інших мовах як унікальне явище. Пишеться, наприклад, «pyssanka». Або її описово називають «українське великоднє яйце».
Новинкою було й те, що ми працювали з двома техніками (а не однією — як торік). Це писачок і… навощені сірники. Можна було спробувати і так, і так. Ми побачили, що писачком виходить більш тонка робота. Враження — нібито малюємо тушшю. Ми фактично продряпували візерунки. Відповідно, з’являлися не лише писанки у традиційному розумінні, а й дряпанки та крапанки. Наносимо розплавленим воском візерунки… Якщо писачком, то виходить чорна лінія. А сірниками можна зафарбовувати куточки, колір яких не хочемо змінювати.
Із природних барвників були цікаві та насичені кошеніль і чорниці. І, як у наших предків, стояла навіть мисочка з ягодами — чорницями — як ілюстрація техніки. Ми всі щиро дивувалися, що кошеніль додає рожево-фіолетового забарвлення, а чорничний колір — дуже гарного, соковитого фіолетового відтінку. Були там і жовті тони, зокрема цибулині. Відбувалося справжнє диво: потримавши яйце в оцті півхвилини (це радить пані Оксана, пояснюючи, що тоді робота краще пофарбується), занурюємо писанку в ту барву, яку хочемо — і далі треба як слід притримувати (ложкою або накрити згори склянкою, щоб яйце не вистрибнуло). Коли виймаємо — твір постає незвичного кольору. Ми виявили, що барви не будуть такими яскравими, як хочеться, але оцет допомагає. Художниця пояснювала всі нюанси. Заодно, якщо учні не були задоволені результатом, пані Оксана показувала, як можна відбілити яйце, а потім пофарбувати так, як хочеться. Виходило справжнє диво! У процесі ми дізналися, що найлегше це робити з білими яйцями, бо у брунатних — твердіша шкаралупа. Я працювала з обома кольорами.
Треба сказати, що багато учасників не копіювали готові зразки, а створювали орнаменти з уяви. Для деяких відвідувачів досвід писанкарства був першим — і вийшло дуже вдало. Також я помітила, що часто обирали символи риб і квітів. Деякі були просто надзвичайні. Скромні учасники раділи, що інші легко впізнають намальовані ними символи. А насправді ці орнаменти були не просто впізнаваними, а й тонко зробленими. А також цього року учасники створили більше писанок, ніж торік. Кожний — по три, по чотири… (Зазначу, що на цьому майстер-класі було багато нових осіб — і сподіваюся, слава про такі заходи пошириться далі, буде ще більше учасників і навіть учнів).
Коли дивишся на деякі «аматорські» писанки, не віриться, що це робили не професіонали. А ще сама техніка такого яйця нагадує мистецтво арт-брют (l’art brut), виставлене у Швейцарії. (Наприклад, яскраві роботи італійця Карло Дзінеллі — Carlo Zinelli, 1916-1964 — Україну та Італію, до речі, часто порівнюють, як і нас — із італійцями). Тобто необроблене, непрофесійне, створене людьми у скрутній ситуації, але разюче яскравою фантазією та щирістю. Символи промовляють. Вони вражають.
Атмосфера була дуже доброзичливою й надихала. Писанки дозволяють пізнати не лише символи, а й нас самих. До того ж, великоднє яйце означає перемогу життя над смертю.
Ми розписували яйця дедалі краще. Важливо — відчувати символи в собі. А для техніки важливо мати талановитого вчителя, який розкрив би нас. Усе це ми мали.
Для всіх охочих також були кава, соки, різні страви. Душею заходу в підготовці всього була мати художниці, Ніна Корнелюк. Можна було перепочити, насититись і продовжити роботу. Але зазначу, що всі спочатку так захопилися писанками, що вирішили скуштувати кави або втамувати спрагу соком лише наприкінці.
А скільки захопленого обговорення було потім! Ті, хто не змогли відвідати цей захід, дуже зацікавилися май-стер-класом, тому є сподівання, що добра слава пошириться далі. Хотілося б побільше таких зустрічей — адже май-стер-клас із писанкарства продемонстрував єднання. Символи — чудова мова, яку одразу розуміють. Сподіваємося на продовження мистецької праці та навчання й інших технік.
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.