3 липня 965 року війська русичів на чолі з князем Святославом Хоробрим розбили військо Хозарського каганату, чим поклало кінець існуванню Хозарії. Ця перемога, безсумнівно, змінила усю тогочасну геополітику.
Хозарія із самого початку свого існування була ворогом для племен наших предків, що в майбутньому стали основою Русі. Був період, коли поляни, радимичі та сівери (деякі дослідники вважають, що сівери – ті ж кімери – кімерійці) платили данину хозарам. Проте разом із процесами державотворення Русі відбулося звільнення наших предків, а згодом, незважаючи на постійні політичні інтриги Хозарії та Візантії проти Русі, Русь знищила Хозарію. Святослав Хоробрий зробив те, що ще за кілька років до його народження вважалось неможливим.
Цей приклад мужності та хоробрості є актуальним для України особливо зараз, під час повномасштабної війни проти іншого споконвічного ворога –московії. Зверну увагу на цікавий історичний збіг – Хозарський каганат проіснував із 650 до 969 років нашої ери. Тобто трохи більше трьох століть – 319 років. А московське князівство петро І перейменував у росію, заклавши основи викрадення нашої праукраїнської історії, в 1721. Минулоріч московити мали святкувати 300-ліття того, як їх штучно перейменували – для узаконення крадіжки нашої історії.
Із моменту звільнення від данини хозарам до моменту перемоги Святослава пройшов певний час, так само як і з часу звільнення України з «тюрми народів» – розпад срср у 1991 році.
Історія рухається по спіралі, і саме зараз ми підходимо до нового витка, попереднім аналогом якого був розквіт Русі. Русь, до речі, була тільки одна – із центром в Києві. Все решта – вигадки московської імперіалістичної пропаганди, якій для обґрунтування свого імперіалізму треба було вкрасти культурний та цивілізаційний спадок Русі.
Але це не єдиний важливий приклад історичних паралелей. У 1223 році об’єднані війська русичів та половців дали бій моноголо-татарській орді на річці Калка. Наші предки битву програли, проте орда була змушена відступити. І повернулась лише через 17 років, спустошуючи все на своєму шляху.
Пізньої осені року 1240 монголо-татарське військо з'явилося біля Києва. Літописець писав про це: «...обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами».
Монголи очікували підходу основної орди на чолі з Батиєм. За традицією, вони спочатку запропонували князям здатися на милість переможців. Проте київське віче вирішило стояти на смерть. Віче, до речі, одна із форм прямої демократії, яка в Русі, а згодом в козацтві, мала вищу владу – могла вигнати князя чи отамана, або покарати їх.
Героїчна оборона наших предків впала під навалою всієї орди Батия.
У 2014 році московія, яка генетично та культурно (якщо таке слово щодо цих істот взагалі можна вживати), напала на Україну. Окупація українського Криму з підіграванням зрадників із Києва. Далі – важкі бої на Сході України, утворення московських колаборантських «лднр» і формування лінії фронту. Лінія фронту дуже близька до річки Калка, що протікає на території Донецької області.
Через 8 років кремлівська орда здійснила повномасштабний напад. Через повністю провалену Зеленським підготовку до оборони України, зокрема до оборони Києва, московські вбивці і ґвалтівники, подібно до орди Батия, підійшли під Київ. Але отримали «по зубах». Столиця вистояла. Патріотичне українське суспільство піднялося в єдиному пориві і зробило неможливе (так вважали всі, крім Великої Британії, яка нам найбільше допомогла в той період, і чиї аналітики казали, що ми вистоїмо), попри всі дії (та свідому бездіяльність) політичного керівництва. Саме в цьому місці ми переламали хід історії і заклали початок остаточного краху московської недоімперії…
Як тут не згадати слова Великого Сина чеченського народу Джохара Дудаєва: «Росія впаде тоді, коли зійде Українське Сонце!»
Кров Святослава Хороброго та його воїнів текла в жилах козаків і тече в жилах сучасних українців! Саме тому українці демонструють найвищі прояви Вольового Акту Духу – героїзм та жертовність! Тож ми неодмінно переможемо, особливо тоді, коли усвідомимо, що наші сучасні вороги – «аналоги» колишніх хозар та монголо-татар – перебувають не тільки на лінії фронту, а й на печерських пагорбах!
«Від предків ми здобули хоробрість, – пригадаймо ж, яка непереможна до цього часу була руська сила, і міцно биймося за наше спасення. То не наш звичай втікачами йти додому, але або жити і перемагати, або вмерти зі славою, показавши ділом, як слід сміливим мужам», – князь Руси-України, Святослав Хоробрий.