Людині розум треба здобувати,
Щоб більше знати і щоб більш змогти.
Щоб скрізь міста красиві будувати
І через ріки зводити мости.
Бо у знаннях є сила превелика —
Людині відкриваються путі!
Стає тоді людина не безлика,
Бо в голові у неї розум є!
Та от до знань ще мудрість треба мати,
Щоб поруч з розумом ще мудрість йшла.
І от тоді людину — не здолати!
Тож мудрість, мабуть, першою була...
Наш світ надзвичайно розмаїтий і навіть казковий, лише треба пильніше до нього придивитися з великою любов’ю і зацікавленістю. В ньому є багато дива, краси, розуму, мудрості. І скільки б ми його не вивчали, а він постійно нас дивує новими відкриттями, новими знаннями, подіями, звершеннями, тим, про що раніше ми і не здогадувалися. Світ різнобарвний! І ми у ньому люди — теж частинка цієї дивовижної природи, маємо свій розум, живемо кожен у своїй спільноті таких же людей, тому виробили певні норми поведінки, своє розуміння дійсності, маємо притаманні спільноті норми моралі, свою мову, певні погляди на цей світ і живемо згідно з цим.
Людина в усі віки прагнула більше знати, тому розвивалася, збагачувала свої знання новими знаннями. Адже людина може вчитися, розвивати і ростити свій мозок, вона здатна розуміти цей світ, пізнавати нове... Отже, протягом усіх віків людство прагнуло до знань, до свого розвитку. Кожна людина по-своєму приходила до знань, одні вчилися практично від інших людей, інші самі доходили до чогось нового, люди вчились мислити, думати, зважати на практику з минулого, звертали увагу на свої помилки та невдачі і виправляли їх. Але коли вже з’явилася книжка і люди навчилися читати, то до знань потяглися всі, бо книжка відкривала для людей небачені досі можливості для пізнання і розвитку.
Ми й сьогодні користуємось книжками і вже маємо дуже цінні комп’ютери, які нам несуть надзвичайну кількість різноманітної інформації, знань, лише б ми хотіли вчитися! І людина вчиться, набирається розуму і про таку кажуть, що вона розумна або дуже розумна. Але у цьому житті людині потрібний не тільки розум, хоч він — основа всього в житті, але ще потрібна МУД-РІСТЬ, щоб свій розум правильно і вчасно застосувати, щоб використати його для добра, а не для зла і не для страждання. От тому нам треба набувати крім розуму ще й мудрості, наповнювати серце і душу світлом, добротою, людяністю.
Дуже важливо працювати у такому ключі, щоб діти зрозуміли, що мудрість — це та фішка, без якої дуже важко і просто неможливо чудово прожити. Про дітей ніколи не кажуть, що вони мудрі, адже мудрість приходить з віком і з пережитим досвідом, тому що людина проходить свій шлях, як вона уміє думати, мислити. Якщо вона пройшла свою життєву дорогу з мудрістю, могла відвести від себе і від людей якусь біду, якщо не ображала людей, а дарувала їм світло, добрість, радість, щастя, безпеку, то ту людину називали — мудрою! Бо не кожного і старшого по віку можна назвати мудрим... Люди по-різному проживають свій вік і навіть розумні, але не мудрі, проживають його не завжди добре.
Розум і мудрість — що ж це таке? Як набути тієї мудрості, щоб не провалитися у безодню, маючи навіть і ясний розум? Це хоч не завжди просто, але доступно кожному. Просто треба бути дуже спостережливим у житті, вміти встановлювати причинно-наслідкові зв’язки і завжди перш ніж щось робити, треба добре подумати. Недарма ж народне прислів’я каже: «Сім раз одмір, а раз одріж», «Не кажи гоп, поки не перескочив», «Не поговоривши з головою, не бери руками» та інші. Таких народних прислів’їв є дуже багато в кожного народу світу і всі вони вчать, як правильно жити і цьому світі, як правильно себе поводити між людьми, щоб не втрапити в чорну діру ненависті, нерозуміння... Тож у школі й удома з дітьми треба про це говорити, треба використовувати на уроках в школі та у своїй мові частіше народні прислів’я, які коротенькі за формою і мають глибокий зміст. Дітям обов’язково треба пояснювати сенс кожного прислів’я, обговорювати, обдумувати, щоб вони чітко зрозуміли, як можна вчинити, а як ні. Та й за провину дитину не потрібно карати, сварити, адже діти ще не все розуміють, не можуть відразу знайти правильне рішення, не здогадуються, до чого може призвести їхній вчинок, дії чи слова. Тому в сім’ї з дітьми треба проводити спокійні і теплі бесіди, де батьки могли їм спокійно пояснювати та розмірковувати разом з дітьми, як кра-ще вчинити в тому чи іншому випадку. Адже тільки так діти зрозуміють правильно своїх батьків, почнуть прислухатися до їхніх слів і не боятимуться погроз та побоїв.
Я добре пам’ятаю себе у дитячому віці, коли мама завжди говорила, що чогось не можна робити або чогось не можна говорити. Першими моїми питаннями були: «А чого? А як? А де? А чому?». І мама терпляче пояснювала, наприклад, казала, що не можна говорити поганих слів, бо від них людина може тяжко захворіти і навіть померти; треба з людьми говорити ввічливо, щоб люди не подумали про тебе, що ти погана людина, бо ти ж у мене така хороша; треба допомагати по дому, вчитись працювати, щоб усе вміти робити, бо «Те, що вмієш і те, що знаєш, за плечима не носити»; не треба битися з дітьми, бо можна завдати смертельного удару і хтось від нього може померти або стати калікою через тебе... І таких бесід було безліч в моєму житті. Моя мама завжди говорила прислів’ями і знала вона їх безліч! Тому я завжди запитувала, що воно означає і чому так каже народ. Мама й тато завжди про це розказували і частенько ставили переді мною завдання, щоб я їх сама розібрала і пояснила. Тоді у нас були важкі часи, за хлібом стояли постійні черги, тому і відповідні завдання ставили мені батьки. Наприклад, що ти купила в магазині хліб (в той час хліб продавали на вагу і могли додавати шматочки до кілограма) і до нього тобі додали ще шматочок, який тобі дуже кортить з’їсти, але перед тобою став старенький немічний дідусь і попросив хліба... Як ти вчиниш:з’їси скоренько сама, чи віддаси його дідусеві? Я думала. Це для мене була дуже складна задача, бо насправді мені дуже хотілося з’їсти той запашний і м’якесенький шматочок хлібця, за яким я вистояла у довгій черзі (а я тоді була ще зовсім малою), а по-друге, мені дуже шкода було дідуся... Мене не підганяли з рішенням. Після тривалих і мученицьких роздумів я питала, чи в того дідуся нікого немає, чи в нього немає хати... Мені казали, що нема нікого, нічого і сили в нього також немає, щоб заробити на хліб. Після довгих вагань, я все-таки зупинялася на думці, що шматочок хліба треба віддати дідусеві, бо у мене є мама і тато, у нас є що їсти і є де жити... У мами на очах виступали сльози, тато мене пригортав і казав, яка я в нього мудра дівчинка, як же він мене любить. І мама додавала, що за таку дитину і перед людьми не соромно... Я зашарілася від задоволення, що правильно розв’язала «задачку» і мене похвалили мама і тато, але мені було ще довго соромно перед собою, що я таке рішення ухвалила після довгих вагань... Таких завдань батьки щоразу переді мною ставили багато, як треба було пояснити і розтлумачити дитині її якийсь добрий чи поганий вчинок. Так я вчилася бути людиною.
Сьогодні, мабуть, це не актуальний мною наведений приклад, адже діти не стоять у черзі за хлібом, вони ситі, одягнені, мають все для щастя, але для прикладу можна привести і такий епізод з життя людей та ще багато інших із вашого власного життя, щоб діти могли задуматись і вирішити для себе, як їм діяти. Насправді це були дуже корисні уроки і вони виховували в моєму серці доброту, людяність, терпимість, подільчивість, допомогу, співчуття, батьки мене вчили мислити, думати, порівнювати, уявляти, відчувати... Так формувався мій характер, закладались хороші риси, які зі мною залишилися назавжди. І за це я безмежно вдячна своїм мудрим батькам. Так само я виховувала і своїх синів та дітей, яких вчила у школі.
Завжди треба навчати дітей мислити, встановлювати причину проблеми, яка постала перед дитиною і передбачувати наслідки, які може викликати відповідь дитини, тоді вона не буде бездумно вчиняти, а задумуватиметься над тим, що робить, що говорить, як діє. Виховуючи дітей, варто іноді використовувати не тільки до прислів’я, але й іншу народну мудрість, зокрема притчі. Їх є дуже-дуже багато, варто лише зайти в інтернет! Але всі вони настільки мудрі, короткі і влучні, що змусять задуматись будь-кого не тільки дітей, але й дорослих. Такі притчі слід використовувати і на уроках, і на годинах спілкування з дітьми і в бесідах, тому що вони дуже коротко розказують те, як треба вчинити в будь-якому випадку, і що може принести невдалий вибір відповіді... Не буду наводити багато притч, бо всі вони дуже цікаві та мудрі, розкрию лише кілька з них, які мене у свій час вразили найбільше.
Притча про подушку і пір’я
Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священника та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.
Одного прекрасного дня він відчув розкаяння і, прийшовши до священника, попросив у нього вибачення. Він сказав, що готовий на все, щоб спокутати свій гріх.
Священник сказав йому, щоб той взяв у себе вдома подушку, розпоров її та випустив пір’я на вітер.
Прохання було доволі дивним, але виконати його не склало труднощів.
Прийшов чоловік додому, взяв саму стару подушку, вийшов на вулицю та розірвав її. Вітер підхопив пір’я, закружив і поніс завірюхою по всьому селищу.
Задоволений, чоловік знову прийшов до священника.
— А тепер, — сказав священник, — йди і збери все пір’я так, щоб подушка знову була повною…
А це інша інтерпретація цієї ж притчі:
Двоє друзів посварилися. І один друг почав всім знайомим говорити погані слова про свого друга.
Але потім він заспокоївся і зрозумів, що вчиняв хибно. Він прийшов до свого друга і попросив вибачення.
Тоді другий друг сказав:
— Добре! Я тебе прощу. Тільки за однієї умови.
— Якої умови?
— Візьми подушку і випусти все пір’яна вітер.
Перший друг так і зробив. Він розірвав подушку. А вітер розніс пір’я по всьому селу.
Задоволений друг прийшов до іншо-го і сказав:
— Виконав твоє завдання. Я проще-ний?
— Так, якщо ти збереш всі пір’я назад у подушку.
Але самі розумієте, що неможливо зібрати всі пір’я назад. Так і погані слова, які вже розлетілися по всьому селу, та які почули інші люди, не можна забрати назад.
А це ще одна, дуже повчальна притча:
Човняр перевозив мандрівника на інший берег на дуже красивому човні.
Подорожній зауважив, що не бачив досі такого красивого човна. Та раптом він помітив якісь надписи на веслах. На одному веслі було написано: «Думай», а на другому: «Роби».
— Чудовий в тебе човен, — сказав мандрівник. — А навіщо такі написи на веслах?
— Дивись, — усміхаючись сказав човняр. І почав гребти тільки одним веслом, з написом «Думай».
Човен почав кружляти на одному місці.
— Бувало, я думав про щось, розмірковував, будував плани… Але нічого корисного це не приносило. Я просто кружляв на одному місці, як цей човен.
Човняр перестав гребти одним веслом і почав гребти іншим, з написом «Роби». Човен почав кружляти, але вже в інший бік.
— Бувало, я кидався в іншу крайність. Робив щось бездумно, без планів. Багато сил і часу витрачав. Але, в підсумку, теж кружляв на місці.
— Ось і зробив напис на веслах, — продовжував човняр, — щоб пам’ятати, що на кожен помах лівого весла повинен бути помах правого весла.
А потім показав на красивий будинок, який височів на березі річки поблизу церкви:
— Дивись! Цей будинок я збудував після того, як зробив на веслах ці написи.
Людське життя дуже цікаве, але й надзвичайно складне, тому людина повинна здобувати не тільки розум, але й мудрість, яка допомагає правильно скористуватися своїм розумом. Адже мудрість і розум ідуть разом й одне без одного просто неповноцінні. Тому вчіть своїх дітей разом зі здобуттям розуму набувати мудрість, частіше читайте з ними притчі, спілкуйтеся, розбирайте різні життєві ситуації, будьте поруч, допоможіть своїм дітям збагнути мудрість людського життя і жити в ньому гарно, мудро і щасливо.
Усі прийшли у світ щасливо жити,
Бо на Землі для щастя є усе.
Світ пізнавати ми вчимось, любити,
А час кудись за обрії несе.
Наповнюємо голови знаннями,
Ще мудрість треба, щоб в душі жила.
Тоді любов і добрість буде з нами,
Багато щастя буде і тепла.
Якщо і розум, й мудрість є в людини,
То це гармонія! І в цьому щастя є!
Тоді підвладні людям всі вершини,
Життя, як казка у людей стає!
Вірші про людей
Бути людиною
Сьогодні важливо ЛЮДИНОЮ бути,
Любов свою іншим нести.
До серця дитину чужу пригорнути,
У світ з добрим серцем іти.
І щиро комусь мудре слово сказати,
Та сонцем світити в імлі.
А ще допомогу людині надати,
Летіти у мрій на крилі.
Не заздрити зовсім ніколи нікому,
Не лестити, зла не нести…
Добро дарувати у світі гучному,
Не красти, а ще й не клясти.
Людиною бути — це треба багато
Здійснити добра на путі.
Байдужість у серці своїм зруйнувати,
Активному бути в житті.
Тож дуже важливо — ЛЮДИНОЮ бути,
Бо в світі жорстокості тьма.
Не можна про ближніх ніколи забути,
Цьому оправдання нема…
Про людяність треба завжди пам’ятати,
Лік справам хорошим вести,
Любити цей світ і людей поважати,
Та добрість у серці нести.
Велич душі
Доброта і ніжність, ласка і турбота —
Це найкраще в світі, що в душі в нас є.
Це велика сила, внутрішня робота,
Та душа від цього світлою стає.
Це не слабкість духу, а велика сила,
Бо людина здатна на красу й тепло.
Бо в собі людина краще воскресила,
Що в серцях жертовних ще до нас було.
Доброта у серці — це і є та сила,
Що підносить вгору, щастя всім дає.
Та дарує людям і політ, і крила.
В доброті є мужність і відвага є.
А як в серці ніжність, ласка і турбота,
То такій людині і ціни нема.
Для людського серця це складна робота,
Та в такому серці не живе зима.
Доброта і ніжність, і турбота, й ласка —
Це не слабкість духу, в цьому велич є.
Бо з людьми такими світ стає, як казка,
А в душі від цього сонечко встає.
Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.