ПРО ФІЛОСОФСЬКИЙ СПРОТИВ ВІЙНІ.
Відомий німецький філософ Юрґен Габермас в газеті Süed-deutsche Zeitung від 14 лютого 2023 року, у своєму есе «Заклик до переговорів» виступив зі зверненням, суть якого можна сформулювати так:
1. Не слід надавати зброю Україні, проти якої рф вчиняє воєнну агресію, бо тоді західні лідери «також несуть моральну відповідальність за жертви і руйнування, які спричиняє західна зброя», а постачання зброї Україні породжують «динаміку», яка створить ситуацію, за якої буде «непомітно переступлено поріг третьої світової війни»;
2. Ю. Габермас задається питанням: «Тільки Україна може визначатися з можливостями переговорів?» і сам же відповідає: «Це непослідовно і безвідповідально. У Заходу є свої законні інтереси і свої зобов’язання. У західних лідерів є зобов’язання перед безпекою своїх громадян… незалежно від думки населення України…». Тому колективний Захід має «зрозуміти, що ми повинні почати активні спроби провести переговори з росією і повинні почати шукати компромісне рішення, яке не дасть російській стороні якихось територіальних надбань з початку війни, і все ж дозволить російській владі зберегти обличчя».
Очевидно, ці практичні пропозиції німецького філософа для антивоєнної політики колективного Заходу випливають з філософської теорії комунікації, автором якої є він сам. Проте, якщо розглянути цю теорію у світлі іншої теорії — соціального натуралізму, яка розробляється в Україні, то виявляється, що його теорія не узгоджується із законом соціальної природи, відповідно до якого комуніканти мають комунікувати керуючись не своїм свавіллям та ілюзіями, а дотримуючись принципу верховенства законів природного права.
Ю. Габермас закликає до таких компромісів у переговорах з агресором, за яких Україна начебто «не програла» б, а росія, що вчинила міжнародний злочин воєнної агресії, «зберегла своє обличчя». Але чи можливо це взагалі здійснити так, щоб зберегти обличчя агресору, який сам же це обличчя вже вмив невинною кров’ю українців і при цьому забезпечити справедливість? Маючи на увазі схожу ситуацію, що склалася в Ізраїлі, Ґолда Меїр стверджувала: «Ми хочемо жити. Наші сусіди прагнуть бачити нас мертвими. Це залишає небагато простору для компромісу».
Компроміси одних за рахунок інших є протиприродними. Отже, компроміси не мають бути проявом свавілля і ілюзій комунікантів — сторін в переговорах.
Інакше буде те, що сталося в відомій байці Езопа «Вовк і ягня». Езоп її переповів так: «Вовк побачив, що Ягня п’є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з’їсти. Отже, хоч він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповідало, що воно п’є, торкаючись води тільки краєчком губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив:
— Минулого року ти зневажило мого батька.
— Мене тоді й на світі не було, — відповіло Ягня.
Але Вовк сказав йому:
— Хоч би як ти виправдовувалось, я все одно тебе з’їм».
Езоп з цього виводить мораль: «Так, навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду». Хіба не це сьогодні відбувається в так би мовити «комунікації» між Україною і агресором — росією?
Проте Ю. Габермас пропонує нереалістичну формулу для переговорів: так діяти, щоб і вовк був ситим, і ягня залишилося неушкодженим. Але жодним чином не конкретизує, як цього можна досягти!
При найближчому розгляді теорії комунікації, якою керується німецький філософ, стає очевидним, що в його інтерпретації комуніканти (переговорники) цілком можуть комунікувати на рівні «комунікації» між вовком і ягням з байки Езопа. Але за соціальним натуралізмом така комунікація є протиприродною і тому несправедливою. Це означає, що заради забезпечення справедливості результатів комунікації (переговорів) і як наслідок цього — заради встановлення справедливого миру, кожен комунікант має керуватися не свавіллям й ілюзіями своїми, а принципом верховенства законів природного права.
Тепер щодо допомоги зброєю Україні. Відповідно до соціального натуралізму, необхідна оборона (чи самооборона) України від воєнної агресії з боку росії є природним правом України. Причому це право є саме право на необхідну самооборону, тобто на таку самооборону, яка є адекватною нападу.
Для забезпечення права на адекватну (необхідну) самооборону Україні потрібна така допомога зброєю, яка відповідала б принципу необхідності та була б адекватною російському нападу. Отже, право на таку допомогу є природним правом України.
Але така допомога є також природним обов’язком колективного Заходу, тому що напавши, на Україну, росія порушила міжнародний правопорядок — спільну основу міжнародної безпеки усіх країн і їхніх народів, яка необхідна також для забезпечення універсального права людини на безпеку.
Той, хто надає допомогу зброєю для необхідної самооборони України від російського агресора, реалізує природний обов’язок, а це не може тягти відповідальність за загибель людей і руйнування внаслідок застосування цієї зброї, як припускає Ю. Габермас, бо за це відповідальним є агресор — а саме росія, яка напала на Україну.
На воєнного агресора має покладатися будь-яка відповідальність за загибель людей і руйнування у війні, яку він розв’язав, а не на того, хто здійснює необхідну самооборону і надає зброю для цієї самооборони.
Це саме стосується і відповідальності за можливе виникнення Третьої світової війни — нести відповідальність за це має нести не той, хто самообороняється від нападника чи надає для цього необхідну зброю, а той, хто нападає, створюючи воєнну ситуацію, за якої гинуть люди і відбуваються руйнування.
Причиною такої війни слід вважати лише свавільну реакцію росії на реалізацію природного права України на самооборону з використанням необхідної зброї: чия ця зброя — немає значення. З позиції соціального натуралізму надання Україні іншими країнами зброї для самооборони від російського агресора — це природна і правомірна реакція заради захисту міжнародного правопорядку.
Оскільки необхідна самооборона є природною і правомірною, то допомога їй зброєю є також природною і правомірною. Отже, така допомога не може бути причиною Третьої світової війни і не може породжувати відповідальність за її виникнення.
Протиприродною і неправомірною, а тому і такою, що тягне за собою відповідальність, є допомога зброєю чи іншим чином саме агресору, дії якого можуть привести до виникнення цієї війни і який підлягає відповідальності за це. Це, наприклад, може стосуватися Білорусі, яка допомагає росії чинити воєнну агресію проти України.
Звичайно, надання Україні необхідної допомоги зброєю для забезпечення адекватної самооборони агресії з боку росії не виключає, а передбачає також можливість переговорів з росією, заснованих на дотриманні переговорниками принципу верховенства законів природного права. Але, з іншого боку, і можливість переговорів не має виключати, — як до цього закликає німецький філософ, — постачання необхідної зброї для адекватної самооборони України від російських загарбників.
Отже, відповідно до соціального натуралізму для протидії проявам свавілля в міжнародних відносинах, на кшталт воєнної агресії рф, слід керуватися не теорією комунікації в її розумінні Ю. Габермасом, а принципом верховенства законів природного права — ось на чому має засновуватися і необхідна самооборона, і справедливі переговори. А не на переговорах, які б допускали прояв свавілля й ілюзій переговорників і компроміси, які б забезпечували «збереження обличчя» росії.
Звідси можна вивести висновок у вигляді концепції так званих антивоєнних лещат, яка полягає в поєднанні: 1) самооборони в межах необхідності; плюс 2) переговорів, за яких переговорники мають керуватися не своїм свавіллям й ілюзіями, а принципом верховенства законів природного права.
Одне без іншого — неефективне. Якщо в цих «лещатах» відсутня будь-яка з двох «губ», то, залишившись одна, будь-яка інша «губа» стає неефективною. І лише в парі вони «працюють» так, як треба «лещатам».
Саме в цих межах — тобто між можливістю адекватної самооборони і можливістю справедливих переговорів — і має реалізуватися антивоєнна політика.
Але є ще один чинник, від якого залежить феномен війни росії проти України та її руйнівний вплив на міжнародний правопорядок. Ю. Габермас його не помітив і не врахував в своїй комунікативній концепції умиротворення росії. Це — факт ураження російського суспільства рашизмом — ідеологією, згідно з якою росія може собі дозволити все, керуючись сваволею й ілюзіями, а не принципом верховенства законів природного права. Воєнна агресія росії є проявом рашистської ідеології: допоки в росії буде панувати ця ідеологія, доти росія буде проявляти воєнну агресію і порушувати міжнародний правопорядок.
Звідси випливає висновок: для умиротворення росії міжнародне співтовариство має сприяти ДЕРАШИЗАЦІЇ росії. Лише тоді росія буде позбавлена комплексу агресивності. Без цього жодна антивоєнна політика щодо росії агресора не буде ефективною, — вона може давати лише один результат — компромісне примирення, засноване на видимості «збереження обличчя» для агресора. Але при цьому агресивна сутність росії буде залишатися. Тобто загроза для миру з боку рашистської росії не буде усунена. Ось про що ще треба думати!
Отакі філософські засади політики спротиву війні росії проти України.
Автор: Олександр Костенко — доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України.