Присвячую книгу:
Усім бійцям, загиблим в боях поблизу м. Савур-Могила і в Іловайському «котлі» в серпні 2014р. – які подарували нам шанс на життя;
Тим з них, які спочивають на Кушугумському кладовищі (м. Запоріжжя);
Добровольцям, які власне першими стали оборонною стіною перед агресором;
Усім військовим Збройних Сил України;
Командирам, що віддають душу за кожного свого бійця;
Волонтерам, що збирають все необхідне для наших захисників;
Військовим медикам, що відчайдушно рятують наших героїв;
Військовим капеланам, що піклуються за їхні душі;
Небайдужим українцям й усім захисникам нашої любої Вітчизни;
А також всім тим, хто прийде їм на зміну!!!
ВІДДАМО ШАНУ ГЕРОЯМ, ВІЛЬНИЙ ДУХ ЯКИХ НЕ СХИЛИВСЯ ПІД КУЛЯМИ ВОРОГІВ!!!
Беззаперечно, що, працюючи над книгою історичною, ціль я ставив – показати сучасникам неймовірно глибокий, водночас складний, але міцний фундамент, на якому базується український народ.
«Не минайте а ні титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?»
(Тарас Шевченко)
Це ми 1000 років тому пліч-о-пліч з князем Святославом Хоробрим захищали нашу землю від печенігів, хозарів та інших сусідів-агресорів.
Це ми 700-800 років тому разом із нашими Галицько-Волинськими князями боролись проти Золотої Орди («матері» майбутньої Московії) й зупиняли її на підступах до Європи.
Це ми 400 років тому разом із непереможним Петром Сагайдачним брали Константинополь та Москву, а згодом разом із Богданом Хмельницьким підняли найбільшу визвольну війну Українського народу проти польського шляхетського гніту.
Це ми 250 років тому під проводом Максима Залізняка й Івана Гонти до останньої краплі крові стояли в Холодному Яру.
Це ми в 1840-му році зачитувались «Кобзарем» Тараса Шевченка й відновлювали свій український національний дух.
Це ми на початку XX століття разом із Миколою Міхновським та Євгеном Коновальцем воювали та боролись за незалежність України всіма можливими та неможливими засобами, навіть розуміючи безвихідь своїх по-справжньому героїчних вчинків.
Це ми в 1930-1940 роках – разом зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем та іншими лицарями української нації давали супротив двом величезним імперіям, які розділили між собою всі країни Європи, зокрема й нашу Батьківщину.
Це ми в 1950-80-х роках усіма силами протестували проти диктаторсько-тиранічного режиму, допомагаючи нашим побратимам – дисидентам та іншим неправомірно засудженим, які заповнювали українську інтелектуальну прогалину – і на волі, і в ув’язненні.
Це знову ж ми організували й провели перший Майдан – «На граніті» – в 1990-му році, утверджуючись на незалежність нашого народу від ненаситної імперії, продовжили цю епопею Помаранчевою Революцією в 2004-му та Революцією Гідності в 2014-му.
Це ми боронимо свою землю від кремлівського окупанта, який зайшов своїм кривавим чоботом до українського Криму та Донбасу.
Це ми гинемо у тій війні і лежимо в землі на полі бою, присипані попелом майбутніх перемог.
Та це ми проводжаємо наших героїв в останню путь і, співаючи «Плине кача», дивимось в очі матерям загиблих побратимів та хочемо себе там знайти.
І це ми, проходячи крізь усі випробування, і викарбовуючися, відбудовуємо нашу країну та стаємо нацією!!!
У книзі я подаю історичні дані хронологічно, послідовно, для того, щоб шановному читачеві було зручно відслідковувати лінію буття українців крізь віки; бачити падіння і підйоми за різних історичних епох; помилки, над якими ми зобов’язані зробити домашнє завдання, від цього залежить наше виживання; націєтворення, що фактично бере початок від Шевченка;
(Розділ 1, глава 2)
19-те ж сторіччя відкрило для нашої нації визначні постаті, серед яких сонцедайною іскрою всього українства виблискує велич генія слова і пензля Тараса Григоровича Шевченка, великі твори якого, як священний вогонь, запалили серця всіх українців як того часу, так і нас – сучасників: «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Катерина», «Кавказ», «Гайдамаки», «Причинна», «Заповіт», «З Осії» і тисячі інших. Без перебільшення Великий Українець проніс Україну в своєму серці крізь все своє життя, незважаючи на злидні, доноси, тюремне ув’язнення та цькування з боку тодішньої царської влади. Він і донині є взірцем в найкращому розумінні патріотизму і націоналізму, любові до рідної землі й до рідного українського народу.
....вкрай складний перебіг подій періоду Українських визвольних змагань 1917-1921 років, коли народ не захотів незалежності і в результаті отримав чергову, найбільш криваву в своїй історії окупацію; міжвоєнний період, під час якого, на подив усім, була створена така структура як Організація Українських Націоналістів, що піднесла естафету боротьби на новий і якісний рівень;
(Розділ 1, глава 3)
Тим часом подамо хронологічну довідку про ОУН:
- 28.01-03.02.1929 р. – утворення Організації Українських Націоналістів;
- 14.04.1941 р. – ОУН(б) виступає з Меморандумом, в якому наголошує, що мета ОУН – відновлення незалежної суверенної Української Держави на території між Дунаєм, Карпатами і Каспійським морем, яку населяє український народ;
- квітень 1941 р. – ОУН(б) скликає Другий Великий Збір;
- 22.06.1941 р. – ОУН(б) створює Український Національний Комітет, який закликав усіх українців до спільної боротьби за створення Української Держави;
- 23.06.1941 р. – Степан Бандера відправляє до Берліна Меморандум, в якому утверджується мета ОУН – створення незалежної Української Держави; Берлін промовчав. Тому…
- 30.06.1941 р. – у Львові у будинку «Просвіти» за участі 100 визначних осіб міста відбуваються Національні Збори проголошується Акт відновлення Української Держави;
- 01.07.1941 р. – митрополит Андрей Шептицький своїм пастирським листом благословляє даний Акт;
- кінець червня – початок липня 1941р. – ОУН(б) організовує на Галичині органи міліції, міських адміністрацій та українського уряду;
- 02.07.1941 р. – відбувається зустріч між українською стороною (Бандера. Шухевич, Андрієвський, Горбовий) та німецькою стороною (заступник державного секретаря Ернст Кунст, полковник Бізанець, д-р Фюль, суддя фон Бюлов), на якій останні в ультимативній формі витребують відкликання Акту про незалежність України, наголошуючи про те, що в даному питанні саме «німецька точка зору є вирішальною»; проте українська сторона непохитно стояла на позиції створення самостійної Держави;
- 05.07.1941 р. – Степана Бандеру забирають до Берліна на допити;
- 07.07.1941 р. – відбувається затримання Степана Бандери і ув’язнення його в німецькій тюрмі;
- 10.07.1941 р. – скликається засідання ОУН(б), на якому вперше обговорюють підготовку до збройної боротьби з Німеччиною; на позицію Провідника Ярослав Стецько висуває Миколу Лебедя;
- 11.07.1941 р. – арешт Ярослава Стецька та Романа Ільницького;
- 21.07.1941 р. – політичний відділ ОУН(б) видає заяву, в якій стверджує, що український народ вважатиме ворожим актом агресію Німеччини супроти утворення української державності; з того дня всі акти ОУН(б) видаватимуться від імені Української Держави;
- 03.08.1941 р. – висловлюється різкий протест збоку Ярослава Стецька щодо «приєднання» Галичини до Генеральної Губернії; протест підтримують усі українці, що перебували на військових вишколах в німецьких батальйонах Нахтігаль і Роланд (згодом розформованих), та які відмовилися продовжувати відповідні навчання (жоден українець із тих батальйонів не присягнув на вірність Гітлеру);
- 14.08.1941 р. – опубліковується Меморандум ОУН щодо німецьких домагань розпустити український уряд;
- 27.08.1941 р. – Гітлерові видається Меморандум ОУН(б), в якому говориться про те, що німецькі війська можуть трактуватися як визволителі від радянської окупації, але лиш до того моменту, доки визнаватимуть Українську Державу;
- 15.09.1941 р. – останній день умовлянь німецьким керівництвом Степана Бандери з тим, щоби він пристав на пропозиції гітлерівської Німеччини і, зокрема, відкликав Акт створення Української Держави – він категорично відкинув подібні пропозиції;
- вересень 1941 р. – відбувається Перша Конференція ОУН(б), під час якої були сформульовані політичні цілі та тактика дій проти німецької колонізації України й експлуатації українців;
- кінець 1941 р. – початок 1942 р. – проходять арешти сотень учасників ОУН(б);
- кінець 1941 р. – гітлерівці конфіскують успішну газету «Українське слово»; арештовують провідних членів ОУН(м); знищують видавництво журналу «Літаври», де публікувала свої твори Олена Теліга; її саму та 40 членів ОУН(м) було заарештовано та згодом розстріляно;
- січень 1942 р. – Бандеру та Стецька відправляють до концтабору Заксенгаузен, де вони перебували до вересня-жовтня 1944 року.
Епоха інтелектуалів-дисидентів, які несли слово правди крізь пітьму рабсько-совкового небуття; і нарешті сучасні події, що випали на долю нашого покоління, включаючи сьогоднішню фазу війни-протидії одвічному для нас і професійному окупанту.
Ми мусимо знати наше коріння, ми маємо використовувати свої позитивні риси собі на користь, а своє географічне положення, що ми розташовані на перетині кількох цивілізацій, використати стратегічно вірно, на український інтерес. Від цього всього прямо залежить фізичне життя нашого народу!
Продовження буде…