Oт і дочекались ми весняної по-ри. Уже й до Великодня рукою подати. Попри всі наші невеселі думки про ситуацію на рідній українській землі, наближення цього свята по-особливому зігріває душу. Бо воно — життєствердне. Бо воно — сповнене віри і надії. На життя. На любов. На перемогу світла і добра. А тому прийде днина, коли ми будемо складати великодній кошик, у якому, безсумнівно, головне місце займатиме паска, а поруч із нею і писанки — особливий для українців символ Великодня.
Завжди цікаво, коли вдається їх виготовити, розписати самотужки. Звісно, у цій справі є справжні професіонали. Але спробувати розмалювати писанку може практично кожен. Саме до такого творчого кроку уже багато років поспіль і запрошує напередодні Великодня парафіяльна рада собору святих Володимира і Ольги. Не став винятком і нинішній рік. Оголошення про зустріч 5 березня так і повідомляло: «...просимо до церковної авдиторії дітей, молодь і старших до участи писання писанок!».
І, знаєте, охочих знайшлося багатенько. Їх зустрічала, розсаджувала за столиками, надавала необхідні матеріали добродійка Христина Сютрик. Їй допомагали дівчата — учасниці танцювального колективу «Громовиця».
— Я не є писанкарка. І тут не є майстер-клас із розписування писанок. Тут просто є можливість спробувати себе у цій справі. Головне — почати, зацікавитись, пройнятися бажанням, а потім уже можна вдосконалювати свої вміння і навички, — говорить пані Христина. — Майстерно робити це умів мій батько — Борис Савин, на жаль, уже покійний. Він залишив нам цілу колекцію чудових виробів. Багато знав про історію писанок і писанкарства. Я також готувалася сьогодні дещо розповісти. Але ж ви гляньте: діткам ніколи слухати, вони одразу хочуть братися до роботи. А ми й не боронимо. Навпаки, тішимося з того, якою багатою є дитяча фантазія і яким великим є бажання працювати.
Прийшли і справді в основному діти. З батьками, які теж не втрималися від спокуси створити свою писанку. Більшість узагалі вперше у житті тримали у руках писачок. Хтось малював квіточки, хтось пробував відтворити геометричні візерунки, ще хтось старанно виводив «Слава Україні!», а багато діток, не змовляючись, до речі, малювали на писанці синьо-жовтий прапорець або сердечко синьо-жовтого кольору… Відчувалося: кожна дитина переносить на писанку політ своєї фантазії і частинку своєї душі.
А парафіяльна рада собору святих Володимира і Ольги зініціювала цими днями ще одну акцію, яку назвали «Писанки — захисникам України». Перша радна парафіяльної ради пані Христя Верещак розповідає:
— Ми підготували на цупкому папері шаблон писанки, який потрібно розмалювати, використовуючи фарби, олівці чи інші засоби. Відобразити можна будь-яке своє бажання. Можна включити українську символіку, вислови підтримки і слова молитви. Можна прикрасити пацьорками, блискітками… Думаю, наші діти й самі щось придумають, адже вони дуже творчі. Треба тільки трішки підштовхнути їх до реалізації цієї творчості. Що ми і робимо. Взяти паперові зразки для розпису можна у парафіяльній канцелярії. А готові вироби, підписавши їх зі зворотного боку, слід приносити до нашої церкви, де при вході є спеціальний кошик, або до канцелярії. Просимо зробити це до 19 березня, щоби ми встигли переслати чи передати ці писанки-сувеніри до України, нашим захисникам. Маємо надію, що дитячі роботи втішать їхні серця. І маємо велику віру, що Господь допоможе якнайшвидше закінчити цю страшну війну.
Як би хотілося, щоб уже й цьогорічний Великдень став для України світлим і мирним!
