Зараз багато говорять про арттерапію. Мистецтво справді лікує душу і тіло, а в окремі переломні моменти — просто панацея. А ще цікаво відкривати нове спонтанно. Буквально на кожному розі у Швейцарії — щось нове: виставки, ательє, просто окремі цікаві елементи (скульптури, прикраси на вікнах тощо) на приватних подвір’ях.
Швейцарські художники мають багату фантазію та практичність, тому можуть поєднувати різні елементи — навіть із буденних матеріалів — і створювати незвичні картини, конструкції, скульптури… Цим вони нагадують українських митців, які вміли і вміють робити багато чого з підручного матеріалу або, навіть не думаючи про це, не надаючи значення своїм творам, стають авторами справжніх шедеврів. Бо секрет — фантазія.
У Філософській галереї — La Galerie Philosophique (місто Ґрансон, кантон Во) організатор Жорж (Хорхе) Каньєте (Jorge Cañete), як і раніше, знайомить швейцарців (і не лише) з новими цікавими митцями — із різних країн. Експозиції відрізняються одна від іншої, але все об’єднує інтелектуальна атмосфера.
Я хотіла б розповісти про дві нові виставки в цій галереї, які відвідали ми з матір’ю (лікарем-неврологом). Зокрема, дуже оптимістичною і глибокою була експозиція Марі Дюкате (Marie Ducaté). Назва виставки — «Le vent dans les claustras murmure la caresse du temps» («Вітер в ажурних мурах шепоче ласку часу»).
Марі Дюкате народилась у французькому місті Ліллі, працює в Марселі, а відомою стала в різних країнах: Франції, США, Японії, Норвегії… І, звичайно, Швейцарії. Її твори є навіть в Уругваї. У деяких робóтах відчувається японський вплив. Мисткиня мала і має багато персональних виставок. Про неї — численна бібліографія, у тому числі каталоги, альбоми.
Художниця працює в різних техніках, із різними матеріалами — у чому ми переконалися на виставці. Кераміка, скло, тканини (з яких робить інсталяції), перлини, а ще їй належать мебельні витвори. Мисткиня по-різному задіює світло. Про це можна прочитати на сайті Галереї, а також в альбомах, презентованих на експозиції.
Як відкрилася виставка? У холі галереї (де, як завжди, старовинні книги) нас зустрічає ялинка, повинута золотавими та білими стрічками. А на ялинці чи над нею (спочатку важко визначити) — «німб», освітлений овал. Поряд, на дерев’яних стовпах галереї, — гігантські «цукерки», тобто кольорові «фантики», розмальовані квітами та іншими візерунками (акварель?). У цих витворах мистецтва дібрані гарні відтінки барв, і зрозуміла ідея. Так само в холі розвішані акварелі, які найчастіше демонструють квіткові композиції. Переважають теплі тони (часто — жовтогарячі та рожеві квіти), а ще помітно поєднання жовтого і синього. Цікаво вдивлятися в ці розпливчасті, але по-своєму чіткі твори.
Якщо пройти в саму Галерею, то видно величезні паперові «ґрати», так само гарно розмальовані. Адже концепція — clastras, від clastrum — ажурні мури-перегородки в соборі. Тому зрозуміло, звідки ґрати. Як пояснює сайт Галереї, це пов’язано з монастирем у Ґрансоні (біля церкви Святого Йоанна Хрестителя) — середньовічною архітектурою, цими арками і переходами.
Паперові ґрати — прозорі, є розмальовані червоними квітами і чорним листям. У цій старовинній галереї, такій схожій на середньовічну, дуже гарно виглядає такий елемент виставки. Проходимо за один такий витвір, за другий… і ось перед нами знайома зала зі сценою. Над сценою теж звисають паперові ґрати — зеленаво-рожеві.
Цілий світ, схожий на казковий ліс. Вузькі вертикальні картини, які звисають зі стелі — розписані, наче химерні рослини. На стінах — веселі барви: знову картини, але мініатюрні порівняно з масштабом інших робіт. Багато акварелей. Марі Дюкате показує своєю творчістю, що може бути і монументалісткою, і працювати з меншими жанрами.
Уся виставка заворожує і завдяки особливому освітленню.
На білих стінах дуже виділяються яскраві роботи, схожі на аплікації або інші витвори наївного мистецтва. Вони особливо зрозумілі у контексті інших виставок Швейцарії, які ми вже бачили. А ще на ці картини цікаво дивитися крізь вирізи золотаво-червоних паперових ґрат. Міркую над тим, що тут означає цей матеріал. Легкість, крихкість, але водночас бажання захистити власний простір, межа — хай навіть малопомітна, символічна.
Зайвий раз переконуємося, що справжнє мистецтво — це легкість. Начебто просто різати папір? Але як одразу побачити те, що маємо зробити? Як не зіпсувати матеріал та ідею? Усе це — дуже нелегко.
Один із малюнків нагадує рушник — архетиповими візерунками. Геометричні зиґзаґи (контрастні барви — жовтогарячі, рожеві, білі, сірі), поряд — рослинний орнамент (малинові троянди — колюча гілка), усе — в такому легкому польоті, але водночас і грамотне композиційно. Подібності до рушника надають і лінії (переважає рожевий колір) — вертикальні, на яких «ростуть» ці троянди. Отже, ліворуч — зиґзаґи, по центру — квіти, праворуч — лінії. Ми бачимо малюнок і так, і — крізь прозорі рожеві ґрати з кольоровими візерунками. А ось картина, де рожеві та блакитні барви, а на їхньому тлі летять сині птахи (можна згадати «Синього птаха» Метерлінка) — великий і малий. Щастя, свобода?
Особливий інтерес викликала кераміка. Це дивовижні витвори, схожі на морські мушлі, морських зірок, а деякі — водночас і на квіти. Керамічний світ показано і як окремі експонати, і — у книзі. Вона розгорнута, і на сторінках — підводне царство, але кераміки.
Біля картин є ще одні ґрати — гігантські, білі. Вони схожі на вікно, і це створює додаткові смисли.
В експозиції поєднано твори різних технік. Наприклад, на стіні висить малюнок, на якому — різнокольорові клітинки, а на ньому — іще малюнок, із папіросного паперу. А поряд (у ніші) — керамічний витвір. Це дзеркало у заквітчаній рамі (в якій і гарне листя). Якщо придивитися, то рама зображає підводний світ, і «квіти» насправді — морські мешканці. Це морські зірки (але водночас і квіти), а «мушлі» — скибки гранатів, із зернятками. Цей експонат сусідує з маленькою розмальованою вазочкою — скляною. Кераміка і скло обрамлені малюнками, бо праворуч — іще картини, які зображають жовтогарячі ґрати (і це нагадує будиночки) — вікна із квітчастими віконницями. Віконниці розчахнуті, і твір гостинно запрошує зазирнути всередину. «Вікно» перетинається прозорою «фіранкою», перекресленою геометричним візерунком (тут переважають рожеві, сірі та білі зиґзаґи). Видно, що авторка дуже любить квіти, бо вони — частий мотив її робіт. Особливо це стосується троянд. Вони то — кілька на одній стеблині, то це самотня троянда. Сама виставка нагадує сад, бо тут — і квіти, і ягоди, і гілля…
Над нішею, під самою стелею, — розписане зеленим коло, схоже на скляну таріль. В іншій ніші — вишукана ваза, розписана зеленим і чорним.
Привернули увагу вертикальні смуги, розмальовані квітами. На одній з цих робіт дуже вирізняються великі жовті соняшники. А на сцені — конструкція, увінчана вазою з керамічними витворами. Усе яскраве та нагадує фру-кти, десерт — поєднання традиції доби Відродження із абстракцією та сучасними здобутками. Вражає поєднання ілюзорності з реальністю.
Спілкування з художницею виявилося приємним і пізнавальним — і для нас, і для інших поціновувачів, присутніх на відкритті. Узагалі враження надзвичайне! А ще виставка дуже затишна — зокрема стільком теплим барвам і ніжному мистецтву.
Наступна виставка була Поля Естьє (Paul Estier) — «Vortex», тобто «Вихор». Митець — скульптор-самоук, який народився та навчався у Франції, причому обрав для себе скульптуру не одразу. Його фахом були сільське господарство, садівництво, машинобудування та інші технічні спеціальності, і далі опановував пов’язане з машинами у Швейцарії — місто Івердон-ле-Бен, де ми зараз живемо. Техніка відчувається в роботах Естьє (який уже має власну скульптурну студію, а ще — лауреат нагород, зокрема, Культурної премії EMOI — le Prix culturel EMOI, присудженої північчю кантона Во). Вони нагадують принципом шедеври Жана Тенґлі та його послідовників — кінетичні скульптури. Поль Естьє працює по металу, а ще він і живописець, і має кузню, і працює зі склом… Можна згадати іншого швейцарського митця — Сімона Берґера, якому належать картини на склі (я вже писала про цього майстра у статті про вітражі Ромó). Це вимагає і великих фізичних зусиль, і вміння зосереджуватися. Але на першому місці — талант.
Коли ми зайшли до Галереї, то побачили в холі величезну конструкцію, з якої звисали призми. І можна було ставати всередину цього шедевра, опинившись серед кристалів. Дехто так і робив, а ми вирішили, що краще спостерігати зсередини цю гру скла.
Можна було довго спостерігати цю заворожувальну гру (і я потім знову поверталася до тієї конструкції), але ж попереду стільки цікавого! Ми наче в геологічному царстві — як у легендах гірняків. Недарма Швейцарія — країна гір і горян. Саме тут особливо зрозуміло, що означає каміння. У мене досі враження, що ми побували у смарагдовому королівстві — і не лише тому, що там було багато зеленого скла. Сам Поль Естьє пояснював, із яких матеріалів це зроблено: метал, скло і камінь.
Таємнича атмосфера, де багато зеленого світла… Натхнення — а виставка побудована і за законами фізики. Інакше ці рефлекси (віддзеркалення) скла не були б такими сильними.
На сцені — металева конструкція, мінімалістично-вишукана, на якій — зелені скляні елементи. На неї ще цікаво дивитися крізь отвір в іншій роботі — скляній вертикальній «стінці», темно-зеленій. Яке скло — пляшкове чи якесь особливе? Може, це сплав? На сцені — завіси (як у справжньому театрі), де написано концепцію. На білому тлі особливо вирізняється слово «philoso-phy». Якщо пройти далі, то теж — цікаві витвори. А над ними — осяйний «німб» (овал, який був і на виставці Марі Дюкате, і на інших експозиціях — дуже тут доречний).
Сюрприз за сюрпризом. У Галереї є й твори, які не належать Естьє, але дуже гарно вписуються в концепцію. Наприклад, ціла стінка — фото експонатів — античних та інших божеств, або — різні картини, сувій з ієрогліфами… Справжній салон. Дуже впадає у вічі французький афоризм (каліграфічно написаний) — про призначення поета. Як я писала раніше, Жорж Каньєте ілюструє заходи цитатами на тему культури, мистецтва та інших високих матерій.
А в кутку — інший витвір, який працює! Він обертається, і автор це показує, запускаючи механізм. Поруч — конструкція, яка показує, що Естьє вміє працювати зі склом: на металі — різнокольорові (сині, червоні, рожеві…) кружальця і кульки, які пускають «зайчики» — теж кольорові (від кобальтового до зеленого). Це помітно на білій стіні (узагалі приміщення дуже виграшне в багатьох аспектах). Пригадуються роботи Мерседес Лара, яка теж тут виставлялася (і я писала про цю експозицію). Тобто є загальна тенденція працювати з підручними матеріалами — у тому числі скло. А як розташувати — це завдання автора.
Впадає у вічі символ металевого кола, кільця. Він часто застосовується в цих роботах, які навіть нагадують орбіти планет.
Дивлячись на ці роботи, думаю, що їх можна задіювати і практично — на цьому стоїть швейцарське мистецтво.
На столах розкладено матеріали про художника — альбоми і листівки. Тут багато світлин, де — кристали різних відтінків зеленого. Коронна «візитівка» митця — зелене скляне око у хвилі. Принаймні, так можна витлумачити ці символи.
На виставці Поля Естьє було стільки відвідувачів, що це вражало. Потім ми прочитали про цього митця у швейцарській газеті. З розмов із іншими швейцарцями стало зрозуміло, що тут він відомий.
Як я вже не раз помічала, саме у Швейцарії починаєш ліпше розуміти безпредметне мистецтво. Хоча про деякі твори важко сказати, що вони безпредметні, бо тут є власна логіка. А народне мистецтво? А предмети побуту? Можна згадати наших українських абстракціоністів, кубістів та ін., які брали за взірець розписи на хатах, геометричні візерунки на посуді чи рушниках, тощо.
У Філософській Галереї наука поєднується зі вмінням доступно показати виграшні риси сучасних митців. І щоразу — оригінальне! Але все це — результат копіткої праці, поєднаної зі свіжою уявою. Жорж Каньєте вміє інтелектуально презентувати кожного митця. Атмосфера на цих заходах — і світська,і душевна.
З нетерпінням чекаємо на наступні виставки.
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.