Корупція має подвійну природу — моральну та економічну, і не долається юридичними чи адміністративними методами прямої дії.
Ефективна економіка і корупція — речі не сумісні. Термін «корупція» є напевно одним із найбільш вживаних сьогодні в політичних і журналістських колах України. І недарма, оскільки це негативне явище набуло такого широкого розмаху, що загрожує українцям не більше-не менше, як втратою державності. Вважається, що його значення всім є зрозумілим. Але коли врешті запитуєш з наївністю, а що таке корупція, далеко не завжди можна почути збалансоване тлумачення. Переважно це розповіді про наслідки корупції, які зводяться до хабарництва, мародерства, рейдерства і майже ніколи про природу цього явища. Мене це насторожує і бентежить з кількох причин:
• застосування терміну без розуміння суті свідчить про низький рівень знань;
• боротьба з наслідками явища є безконечною і майже безрезультатною;
• єдиним гарантованим результатом такої боротьби, як правило, виступає розчарування, що є вкрай небезпечним для суспільства;
• ресурси, що витрачаються на неефективну боротьбу з корупцією, підсилюють корупцію — звідси й анекдот, що найприбутковішим бізнесом в Україні стала боротьба з корупцією.
Цей перелік можна би було деталізувати і продовжувати, але не це я ставлю собі за мету. Очевидно, що явище набуло такого розмаху саме в результаті гасіння полум’я маслом. До позитиву можна віднести хіба що те, що врешті в суспільстві до критичного рівня зросло бажання подолати корупцію, а точніше звести її до прийнятного суспільством рівня. Говорити про подолання корупції цілковито буде самообманом. У кожної країни свій поріг прийнятності, і ця планка тим вища, чим чіткіше розділені функції держави та суспільства, і функцій державі суспільством виділено якнайменше. І так плавно підводжу до думки, що рівень корупції, як і більшість якісних ознак притаманних тій чи іншій державі, походить від того, як функціонують і взаємодіють між собою суспільні інститути — особа, сім’я, родина, громада, держава, праця і приватна власність. Корупція аж ніяк не є притаманною винятково корпусу чиновників та політиків. Нею тією чи іншою мірою уражений чи втягнутий майже кожен український громадянин. Тому риторичним залишається питання — хто більший корупціонер: політик, чиновник, державний господарник, підприємець чи борець з корупцією? Змагання між ними, які ми спостерігаємо і називаємо очищенням від корупції, мають вигляд суперечки «чий костюм біліший» між тими, що хлюпаються в болоті.
Я зазирнув у Вікіпедію і був здивований, що цей шанований ресурс дає досить однобоке тлумачення поняття корупції. У черзі на внесення доповнень до тлумачення цього терміну стоїть багато поправок, але жодна з них не наближає до розуміння природи корупції. Не беруся стверджувати, що саме розуміння широким загалом явища корупції як притаманного лише службовим особам, громадським і політичним діячам, сформувало таке тлумачення у Вікі, чи «якась рука» за допомогою Вікі зводить нас на манівці. Але у будь-якому разі нам подають тлумачення цього терміну через результат його дії, тобто через наслідки, залишаючи коріння/причини в тіні. Вдалу алегорію навів мій колега: «Йдучи по вулиці, ми зауважуємо лише стовбури дерев». Приклавши зовсім небагато зусиль, піднявши голову, чи заглянувши у Вікі, ми побачимо крону дерева, і наша уява про нього стає значно більшою. Але ще більше зусиль потрібно, щоб осягнути, який вигляд мають корені цього дерева. І лише це дасть нам повне розуміння, чим це явище є. Дерево корупції має глибоке і міцне коріння, а якщо воно посаджене в поживний суспільний ґрунт, то всі забиті в нього цвяхи і міцні сталеві зашморги вростають в його тіло і цим армують його.
Хочу застановитися на англосаксонському тлумаченні поняття корупції, від якого найімовірніше походить застосовуваний українцями термін. «Corruption» в їхньому розумінні більш точно передає суть цього явища як «розклад і загнивання». Як ми знаємо, для протікання цих процесів потрібні певні умови. Це дуже істотно. Корупція потребує певного середовища. Чим більшу частину суспільства охоплює це середовище, тим вищий рівень корупції, тим нижче опущена планка сприйняття корупції, тим легшеїї переступити. Якщо би корупція належала тільки до сфери чиновників і політиків, то її рівень ніколи не зміг би піднятися так високо, як він є в Україні зараз. Загадка: як можна безпечно засунути руку в акваріум з голодними піраньями? Правильною відповіддю буде — злити з акваріуму воду. Так і у випадку з корупцією — змініть середовище, і рівень корупції буде спадати, а рівень планки її прийнятності — підніматися.
Чим є те середовище, з якого виростає дерево корупції? Безумовно, це суспільство. У ньому з людської недосконалості і насіння людських слабкостей утворюються зародки корупції. А міцності та розмаху розлогого дерева ці зародки набувають за рахунок економічного підживлення. Іншими словами корупція має подвійну природу: моральну й економічну. Саме тому вона не долається спеціальними юридичними й адміністративними актами прямої дії. Ці заходи можуть давати деякий позитивний результат в боротьбі з хабарництвом чи мародерством, і то лише на певний період, необхідний для зміни форм і методів хабарництва та мародерства, на час їхнього адаптування до нових умов чи «правил гри». Хабарництво і мародерство слід кваліфікувати як різновид корупції або як один з її інструментів, який може відносно легко видозмінюватись. Намагання подолати ці упадки та водночас відсутність ефективних змін в царині суспільно-економічної взаємодії, піднятті морально-етичних стандартів, росту соціальної культури громадян, буде приводити лише до нових, більш скритих і химерних форм корупції без пониження її рівня в цілому.
Короткий екскурс в минуле дозволить краще зрозуміти історію зародження корупції в Україні, а відтак підвищить шанси на її ефективне подолання. Моральні слабкості в людей існували завжди. Поява разом із проголошенням суверенності інституту права власності запалює іскру надії вибратися зі злиднів. Але не природне набуття права власності та введення неправильної системи оподаткування звузило перспективу цієї надії та змусило багатьох вдаватися до різних ухилень від податків і тінізації власного заробітку. Це ще більше надламало суспільну мораль, яка і так не була достатньо стійкою в силу пострадянського атеїстичного минулого. Тут же з’явився рекет, який спекулював на найбільш значимій суспільній потребі — відчутті безпеки. Далі кримінал, що збагатився, і ті, що нагнули заради безмірної власної наживи своє сумління, однією колоною пішли у владу. Оскільки чесна сплата податків і прозоре ведення бізнесу роблять неможливим подальший розвиток в лоні легальної економіки, утворюється її клон — «тіньова економіка», з величезними економічними ресурсами і майже без будь-яких моральних чи етичних обмежень. Цей клон потребує захисту власних інтересів через корупційні схеми, хабарі, мародерство, рейдерство тощо. Подвійні стандарти стають нормою у всьому. Так, фактично, суспільство та створена ним держава протиставляються самі собі. Звідси і походить загроза втрати державності. Христос в своїй притчі запитував: «Чи вистоїть царство, яке само в собі розділиться?» І нам слід себе про це запитати.
Із чого ж має починатися шлях подолання корупції? Найперше — з усвідомлення природи корупції, яку ми хочемо подолати. По-друге — з правильного налаштування суспільно-економічної взаємодії. На ділі це означає зменшення податків до науково обґрунтованого рівня та зміна деяких принципів їхнього адміністрування. Про це ми з вами ще будемо вести мову. По-третє, як можна найчіткіше визначити функції і межі повноважень держави за принципом субсидіарності, що приведе до зменшення частки перерозподілу праці через зведений державний бюджет, ліквідації фондів усуспільнення праці, проведення правильної пенсійної реформи, скорочення апарату чиновників в рази. Врешті люди стануть максимально незалежними від держави і не потребуватимуть корупційної складової у вирішенні своїх потреб. Економічна самодостатність сімей і родин не тільки робить їхню працю ефективною, але і якнайкраще сприяє виправленню моралі й етики. У такому суспільстві вже не толеруються ні хабарі, ні корупційні схеми. Гідність людей у тому й полягає, що вони трудяться і заробляють, живуть і витрачають відкрито, без остраху й не тільки не хочуть брати участь в корупції, але всіляко їй протидіють. За таких обставин критерії вибору людей у владу та-кож істотно відрізнятимуться від нинішніх. Це аксіома побудови здорової держави.
Точиться багато дискусій і навколо методів подолання корупції. Жоден із них не буде зайвим, якщо розглядати корупцію як наслідок неправильного функціонування суспільних інститутів. Але якщо навпаки, то в цій боротьбі згине багато відважних борців, а ще більше — розчарується і відпаде. На тому полі розчарувань можна сіяти все що завгодно. Воно є благодатним для популізму, демагогії і для будь-якої крайності з комуністичної, фашистської, расистської чи ліберастичної ідеології. А тепер задумаймося, чи потрібні нам антикорупційний суд і прокуратура, якщо суспільство, якому вони мають служити, продовжуватиме генерувати потребу в корупції? Як знайти незаплямованих антикорупціонерів у суспільстві, враженому корупцією? Навіть якщо якось ми на це спроможемося, то чи стане висока платня та ризик викриття і покарання противагою родинним зв’язкам? Зрештою, чим ці спеціальні антикорупційні установи відрізняються від тих, що існували до них? Вважаю, що весь цей антикорупційний «двіж» без змін у суспільно-економічній взаємодії не приносить жодної користі ні суспільству, ні державі, а лише відволікає увагу, забирає час та ресурси. Тому насамперед маємо націлюватися на зміни в суспільних інститутах, все інше може бути лише доповненням.