Кельтів називають першими європейцями. Зараз багато зацікавлених у кельтах (і Україна не виняток) — хто на рівні відзначення свят, хто любить рольові ігри, хто читає відповідну літературу, хто перекладає, а хто — її творить.
Ми (моя мати — лікар-невролог і я) розповідаємо нашим швейцарським знайомим, що кельти були в Україні тазначно вплинули не лише на географічні назви (у Галичині, зокрема, є кельтські назви, а взагалі ці племена жили і біля Дніпра, і на території Північного Причорномор’я, і на Закарпатті…), але й на побут і навіть на наш етногенез. Ми пов’язані з цими племенами більше, аніж гадаємо. На цю тему вже багато написано — від історії до лінгвістики, — зокрема можна пригадати, що назва «бойки» походить від племені «бої».
Можна перераховувати багато фактів. Зазначу тільки, що кельти — це спільна, збірна назва (як і слов’яни), а насправді це була безліч різних племен. Наприклад, стародавня назва Швейцарії — Гельвеція. За іменем племені гельветів, яких було найбільше у Галлії. І саме вони дали етногенез швейцарців.
Що можна сказати про кельтські місця у Швейцарії? Кантон Во — це переплетення різних культур (Стародавнього Риму, германців, кельтів…). І це бережуть! Я вже писала про фестивалі та ярмарки у Ґрансоні, де учасники перевдягаються у кельтських жерців і навіть божеств. Охочі не просто спостерігають це, а й зацікавляться — кого, власне, зображують швейцарці. Та пошукають інформацію про цих героїв і богів.
Не диво, що саме у кантоні Во такий пієтет до кельтів — адже цей франкомовний кантон ближчий до французького кордону.
А в Івердоні-ле-Бен — знамениті менгіри Кленді, Clendy. (Зазначу, що французькою «менгір» вимовляється як «менір»). Кленді (Кльонді) — це район, миле місце, лоно природи біля озера. Там — парк. І ще є — менгіри! Звісно, дізнавшись про них, ми вирішили відвідати. Адже ми давно цікавимося кельтами, археологією та взагалі надзвичайним.
Але до цих менгірів треба дійти. Вони то не даються, то можуть наче виринути з-під землі. Вочевидь, загадка в особливому розташуванні. Проте зрештою ми знайшли. Заходимо в парк. Далі — зарості, схожі на ліс. А перед нами — сонячна галявина, де й є ці менгіри — по колу. Одразу видно, що це саме ті камені, які ми шукали.
Кажуть, що сьогодні на свята біля цих менгірів практикують обряди. Принаймні, є певні святкування, і про це — навіть фото у пресі. Але ці камені цікаві й без практикування ритуалів.
Відзначу особливу енергетику цього місця. Тут ліпше перебувати з пізнавальною, а не розважальною метою.
Ми наче в зачарованому світі. Начебто мила галявина, але все одно не віриться, що поруч — озеро, місто, цивілізація, що зовсім поруч гуляють люди і їздить транспорт.
Ми гуляємо біля цих менгірів. Я розповідаю іншим, що дослівно «менгір» (menhir) означає бретонською «довгий камінь». Ці ритуальні камені є не лише у Франції та франкомовних регіонах, як ми знаємо, але, вочевидь, уперше ними зацікавилися саме у Бретані — якраз кельтському краю. Звідси місцеве слово «менгір» стало застосовуватися до аналогічних каменів в інших країнах. І як чудово відкрити менгіри у Швейцарії, де є, здається, усе!
Проте менгіри Кленді викликають бажання не розваги, а навпаки — задумливого пізнавання. Зрештою, досі до кінця не з’ясовано роль менгірів. Аджешироко відомої писемності не збереглося, а ритуальні цілі, вочевидь, не фіксувалися. Ми можемо здогадуватися за символікою на каменях. Але, звичайно, археологи, етнографи та інші фахівці скажуть нам про це краще.
Менгіри Кленді — з пород, які суто швейцарські. Ми бачимо, що кожний камінь мовби особливий. Порослі мохом, лишайниками, але переважно чисті — ці сірі та інших відтінків брили викликають асоціації зі старовиною. А ще — викликають бажання продумати документальний чи художній фільм або передачу про кельтів. Адже тут дуже благодатна натура.
Під однією такою брилою ми бачимо викладений із жолудів орнамент. Ясно, що це зробив не давній кельт, а якийсь наш сучасник. Що це — просто жарт чи освідчення в любові до менгіра та взагалі кельтів?
До речі, якщо йти з Івердона до Шампані (селища вище в горах — там так само чудові виноградники, як і у французької тезки), то біля дороги в полі — іще один менгір. Тут багато несподіванок.
Якщо згадати Музей Івердона і регіону (я про нього вже писала), то з-поміж експонатів є й кельтські. Цікаво роздивлятися ці докази матеріальної культури — уже тоді високої.
Але це ще не все. В Івердоні біля бюро подорожей стоїть меморіальний камінь із табличкою, схожий на… менгір! Навіть якщо це сучасна стилізація, то все одно цікаво.
У Лозанні так само нас зустрічають кельти. У Palais de Rumine — Палаці Рюмін (там, де бібліотека, різні виставки та концерти) — кілька дуже змістовних музеїв, цікавих дітям і дорослим. Зокрема, це Кантональний музей археології та історії (Musée cantonal d'archéologie et d'histoire). Уже кілька місяців поспіль там — експозиція «Collections Printemps» («Колекції весни»), присвячена кельтам кантону Во. Особливо цікаво дізнаватися, що ці розкопки були здійснені в нашому столітті (ХХІ!), тобто предмети знайдені нещодавно. Як розумію, археологічні пошуки досі тривають.
Відзначу оформлення виставки. Фото щедро показують нам процес археологічної роботи. Учені в процесі, роздивляються та досліджують знахідки. Фактично це літопис діяльності науковців кантону Во. Це — наші сучасники. А взагалі ініціатором розкопок був швейцарець Фредерик Тройон (Frédéric Troyon, 1815-1866) — археолог і перший зберігач Музею археології та історії в Лозанні. Виявляється, вінуславив свій кантон. У Швейцарії багато чого трималось і тримається на ентузіастах, про що я писала у статті про Олімпійський музей і П’єра де Кубертена.
На стінах — проекції, інсталяції. Можна спостерігати, як у весь мур або навіть у всю стелю завдяки комп’ютерним технологіям з’являються за хронологією фото музейних експонатів — із підписами і вказівками на те, якій добі вони належать. Історія Швейцарії сама входить у голову.
Виставка — дві зали в обох крилах будівлі. Там — і власне кельтська культура, і римський вплив, і періоди Середньовіччя (зокрема високого). На вході нас зустрічають середньовічні релігійні скульптури — від пророка Мойсея (який позою і рогами — символом сили і влади — нагадує витвір Мікеланджело) до Адама і Єви в раю (де змійспокусник), жертвопринесення Авраама, Екклезіаста тощо. А що сказати про кельтів?
Ця щедра експозиція — далі. Спочатку — антропологічне відтворення жінки з кельтського племені — модель,а вище — фото смаглявої брюнетки (звичайно, ця кольорова світлина гіпотетично показує, як могла б виглядати ця праматір сучасних «водуа» — уродженців кантону Во). Під склом ми бачимо різні витвори — від зброї до посуду. Фактично кожна річ ставить загадки. Деякі речі позначені римським впливом, деякі — видно, що без домішок. Є дуже гарні експонати. Наприклад, судина у формі лева (римський атрибут), фігурки римських божеств — у тому числі Вікторії (перемоги), Меркурія та ін., священні тварини (металевий цап, такий схожий на справжнього). А суто кельтські речі не менш цікаві.
Це й фібули та інші прикраси, і мечі, кинджали, ножі, і монети, і залишки скульптур, і різні інструменти, і посуд, і ще багато чого. Відзначу, як продумано оформлено ці експозиції. І, звичайно, під кожною — пронумерований список із науковою довідкою про виставлені речі.
З яких матеріалів тут речі? Є зроблені з бронзи, які належали багатим людям. Адже відомо, що бронза — це сплав, виробляти її було важко, і, відповідно, бронзових речей не могло бути багато. Зокрема, я побачила схрещені бронзові мініатюрні мечі. Вони невеличкі, але видно, що гострі. Особливо гарно виглядають схрещені мечі. Вони (як і кинджали та ножі) належать до цивілізації Рони (у Швейцарії, як і у Франції, протікає річка Рона). Та цивілізація була високо розвинутою, з огляду на експонати. Також на виставці додалося нових експонатів. Наприклад, окремо — поіржавілий, але великий меч із усіма атрибутами. Ясно, щовін належав воїну. Є наконечники стріл, списів тощо. Але деякі речі явно були майном жерців. Наприклад, ритуальні ножі. Зрозуміло, що на цю виставку треба йти підготованими, але й без підготовки цікаво пізнавати несподівані ракурси кельтської культури.
Уже тоді були вигадливі технології, які вражають фантазією. Бачу, що ці експонати й естетичні, і дуже функціональні.
Є експонати залізного віку. Наприклад, маленьке колесо. Підозрюю, що воно мало ритуальний зміст чи було деталлю якогось механізму — навряд чи просто дитячої іграшки.
Прикраси нагадують слов’янські символікою. Це браслети — у тому числі прикрашені коштовним камінням червоного кольору, — окремі намистини (так само червоні, є жовтогарячі), велике масивне намисто, схоже на коралове (насправді, певно, керамічне), нагрудні знаки, скроневі кільця тощо. Зазначу, що часто масивні браслети були чоловічими, бо захищали зап’ястя у бою. Метал, вочевидь, бронза або інші сплави. Є, звичайно, речі без прикрас, як великі обручі. А ще хочеться вдивлятись у вигадливі орнаменти, щодо яких кельти були справжніми майстрами.
Або посуд. Усе — глиняне. Є горщики, про які я гадала, що там зберігали зерно. Проте там — матеріал, який імітує кістки. Підпис підтверджує, що це поховальна урна. Навіть глина, з якої виліплено цей посуд, інша — і темніша, і, можливо, це суміш. Я згадала українське гончарство, де виробляли, зокрема, із глини, змішаної із залізом.
Також унизу (під склом) — реконструкція побуту кельтів: мініатюрні подвір’я з фігурками, жанрові сценки, а також — розкопаний могильник. Якщо спуститися нижче, то видно реконструкцію кургану (навіть рослинність), а далі — особливе сприйняття. Бо в темряві — несподіване світло, і у заглибленні видно манекен рудого воїна, похованого на колісниці. Табличка розповідає про поховальний обряд у кельтів. Отже, на виставці презентовано і верх, і низ. А далі (в інших залах) — експонати, присвячені вже пізнішим подіям, у тому числі наполеонівським війнам, правам швейцарських жінок, різним винаходам тощо.
Словом, це змістовні виставки не на один раз (ми вже регулярно їх відвідуємо). А внизу, у магазинчику, є література французькою та англійською, присвячена кельтам — зокрема в кантоні Во.
Швейцарці люблять про кельтів і в популярному ключі. Адже тутешні франкофони досі виховують дітей, зокрема, на коміксах про Астерікса й Обелікса — галлів. (Ми теж знаємо ці комікси та мультфільми — завдяки українському дубляжу). Або тут є французькі комікси про бретонку Бекассін, її різні пригоди. (Техніка малювання дуже ретельна та гарна, а ще в цих книжечках — багато тексту). Зараз ці видання схожі на машину часу, оскільки з них ми можемо дізнаватися про те, якою була цивілізація на початку ХХ століття. Якщо брати серйозну літературу, то це й буклети та журнали про археологічні знахідки, а ще — про Стоунхендж. Хто не знає про нього! Проте, виявляється, є свої «стоунхенджі» в Ірландії та інших місцях, де ступала нога кельта — і археологи досі знаходять нові менгіри, зачаровані кола та інші залишки цивілізації різних племен.
Тема кельтів несподівано (а може, логічно) перегукується з іншими музейними виставками. Наприклад, експозицією про доісторичну добу, праісторію, вимерлих тварин — від динозаврів до мамонтів та інших. А ще — геологічними експозиціями про багатство мінералів. Або — про тварин, відомих і рідкісних. Адже все це — дотик до коріння, усе взаємопов’язане. Сподіваюся розповісти про це в наступних репортажах.
Наостанок зазначу. Кельти — цілийсвіт, наше коріння. Це не лише рольові ігри або святкування Гелловіна, Дня Святого Патрика та ін. Якщо у Швейцарії показують кельтські ритуали або на свята перевдягаються в цих персонажів, за цим стоїть не так розвага, як серйозна робота. Зокрема, бажання повідати іншим про специфіку, окрасу цієї країни, яка сильна різноманіттям і має міцний стрижень.
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.