Ми готуємося до зимових свят. В Україні триває їхній цикл: День святого Миколая, а далі, звичайно — Різдво (це велике свято — за обома календарями) і Новий рік. Уже минули дні святих, пов’язаних із народними прикметами — зокрема, погодою.
Швейцарія, що гостинно прийняла українців, готується до свят. А також корінні швейцарці, розповідаючи про власні звичаї й традиції, зацікавлені, коли і як ми відзначаємо Різдво та інші важливі дати. Взаємообмін культур — це важливо. З нами радісно діляться — і ми радісно ділимося.
Що і як святкує кантон Во? Нещодавно у Ґрансоні біля Ґрансонського замку був різдвяний ярмарок, на якому швейцарці та українці презентували свої роботи — від поробок до кулінарії. (Треба сказати, що туди з’їхалися з різних кантонів). Кераміка, біжутерія, гарячі напої та їжа просто неба… Звучали французька, німецька, англійська та українська мови. Вразив цілий концерт — швейцарський оркестр просто неба, де учасники були вбрані в кельтські (чи германські?) костюми, із атрибутами-рогами а ля жерці чи бог Цернуннос… Грали класику, зокрема різдвяну. І, звичайно, «Алілуя», якій підспівували навіть малі швейцарські діти. А поряд, біля столика із середньовічними іграми (які нагадують шахи, але не зовсім), молоді продавці показували майстер-клас — фехтування на шаблях і мечах. Один був навіть у лицарському обладунку. Це середньовічне фехтування. А на іншому (українському) столику ми впізнали — одразу — руку майстра, побачивши акварелі. Виявляється, це роботи учнів Оксани Корнелюк — художниці з Луцька, українки за походженням, яка вже двадцять років у Швейцарії! Я раніше писала в «Сурмі» про творчість цієї мисткині, але приємно знати, що її духовний пошук і звершення не стоять на місці.
Швейцарські міста вже в ілюмінації та різних прикрасах. На вулицях, подвір’ях, у магазинах тощо можна побачити оздоблені ялинки, гірлянди, оленів та ін. Просто на стінах будинків — ляльки Санта-Клауса (чи Святого Миколая?), який лізе у вікно — з подарунками. У темряві місто буквально мерехтить фантастичними ліхтарями, гірляндами та інсталяціями. Як завжди, тут ще й практична мета — щоб було зручно йти в пітьмі.
І, звичайно, на ці свята — сюрпризи. Ось і нам був такий подарунок. Чим нас потішив грудень? Моя мати (лікарневролог) і я отримали запрошення від Оксани Корнелюк. Пані Оксана запросила до свого ательє «OKSKO» (назва — від початкових літер її імені та прізвища) у місті Івердон-ле-Бен — на день відчинених дверей. У студії мисткиня презентувала свої твори і роботи учнів.(Як відомо, художниця вже понад десять років викладає дітям і дорослим). Це живопис і графіка.
Чудово завжди дізнаватися нове від творця — завдяки його мистецтву.
Оксана Корнелюк уміє слухати природу й тим суголосна швейцарській традиції (в одній із минулих публікацій я писала про натюр у цій країні — справжній рух і розуміння всього живого). Нам було цікаво подивитися нове в її творчості, простежити еволюцію. І враження вийшло дуже приємним.
Зазначу, що творчість Оксани Корнелюк відома не лише у Швейцарії. Зокрема, у Кракові фахівці-мистецтвознавці, почувши ім’я цієї художниці, схвально сказали, що знають її.
Ось і ательє. Надворі — великий ліхтар зі свічкою, зроблений під старовинний. Ми заходимо всередину. Нагору східцями. На кожній сходинці — оригінальні судини зі свічками. Це «красиве і корисне» (за словами Максима Рильського), а ще, звісно, допоміжне. Також ці вогники нагадують казкову атмосферу і щось японське (у попередній публікації я зазначала, що Оксана Корнелюк захоплюється японським мистецтвом).
У коридорі до ательє — ціла виставка сумі-е (sumi-e, японського мистецтва, яке походить із Китаю, від буддійських монахів, Оксана Корнелюк розповідала нам про цю техніку). Туш і вода являють справжнє диво. Довгі паперові сувої, розписані чорною тушшю. Придивляючись, бачу в цьому мінімалізмі бамбукове листя. Воно оригінально зображене і просто врізається в пам’ять. А біля входу — композиція, в якій я розпізнала сухий бамбук.
Під картинами сумі-е — підпис французькою про те, що означає цей жанр. Склад «сумі» японською — чорне чорнило, «е» — малювання (живопис). Як пояснює художниця, для неї така техніка означає чистоту і вираження. Також для пані Оксани дуже багато значить спонтанність. Мисткиня підкреслює, що сумі-е має інший принцип, аніж наше мистецтво. Якщо для європейців головне замислитися, чи правильно намальоване (і як це правильно зробити), і який результат, то сумі-е — це єдність, цілісність. Це, за словами Оксани Корнелюк, поєднання corps, cœr, l’esprit, тобто фізичного тіла, серця (і взагалі внутрішнього) і духу. Цьому сприяє пензель. Як я зрозуміла, пензель — продовження цієї єдності. Саме тому художниця навчає інших цієї техніки — у тому числі в оздобленні обгорток для подарунків. Я була вражена, побачивши там таку гармонійну японську техніку! Проте (як пояснює Оксана Корнелюк) сама вона — українка, тому вплітає в сумі-е європейські мотиви. Несвідомо це й відбувається, тим цікавіша трансформація.
Сьогодні сумі-е популярне в Китаї, Японії, Кореї та деяких інших країнах. А тепер — й у Швейцарії.
Гадаю, на цій виставці обрано бамбук не просто так. Адже це символ стійкості та швидкого зростання.
І поруч — цікавий контраст: усміхнений лев із мініатюрною ялинкою.
Ми заходимо. Нас зустрічають картини «Соняшники», про які я вже писала. Майже в усю стіну. А у протилежному кінці зали — тетраптих «Соняшники», на столі. Багато чорної барви, темних тонів, і як майстерно зроблено!
Що сказати про оздоблення студії? Як завжди, тут змінено композиції. Наприклад, поєднано гілля, квіти і величезні пензлі — у своєрідний «букет». На столі, де розкладено альбоми, — святкова прикраса: кущ із яскраво-червоним листям, огорнутий, як ширмою, папером — а це, виявляється, малюнки тушшю! У кутку — популярний тут символ різдвяного гнома (лялька в ковпачку), а поряд — запалені червоні свічки. Ця композиція оточена засушеними соняшниками. Усе — зі смаком.
В ательє приємно пахне фарбами. Ми йдемо та роздивляємося роботи. А навколо — жваве спілкування. Художниця явно популярна, її розпитують французькою, а тут і мені хочеться поділитися враженням. Я назвала б атмосферу цього вечора радістю творчості.
Відзначу приємну атмосферу заходу. На вечері звучали українська і французька мови. Із гостей тут — і місцеві швейцарці-франкофони (у тому числі поети, художники, інші представникиінтелігенції), й українці. Були поціновувачі мистецтва, які фахово на ньому знаються, а також ті, які вперше відвідали цю студію та зачаровані нею.
Бачу, що атмосфера і витвори мистецтва тут приваблюють аудиторію різного віку — від зрілого до молоді. Чую жваве обговорення картин. Але більше хочеться мовчки глибинно споглядати, повертатися до одного й того ж твору кілька разів. А ще ми отримали автографи від героїні врочистості — сформульовані, за її словами, «жестом пензля».
Відзначу, як тут розташовані твори. Це своєрідний цикл. Упадає у вічі велика кількість символів соняшника, а ще — пташина. Багато зображено курей (часто — у русі), а ще несподівано над чорними соняшниками — картина з темними пухнастими курчатами. Ця техніка часто нагадує сумі-е. Це підтвердила сама художниця. За власними спогадами, її надихнула природа. А взагалі мисткиня має план зробити дитячу книгу-«розкладачку», де зображені кури. Ці малюнки — надзвичайні, бо кури тут зображені й біля чашки чаю, і біля келиха з вином, і під лампою, і зовсім як люди (у тому числі сімейна пара — півень і курка), а одна — узагалі має заячі вуха, а поряд намальовано морквинку. Ми захоплюємося пластикою та фантазією цих милих, але насправді оригінальних і точних робіт. За словами художниці, вона робила це як подарунки до Адвенту. За швейцарською традицією, з 1 по 24 грудня треба давати по одному дарунку, хай і маленькому. Наприклад, розвішувати на мотузці картинки, щодня додаючи ще одну. Або вкладати в пакетики по сюрпризу.
На цих роботах — багато темного кольору, який підкреслюється червоними «вогниками» гребінців. А ще вдалі чорні кури на тлі розмитих червонястих квітів — теж легкий японський стиль. Згодом ми обговорювали наші враження зі швейцарською мисткинею Крістіною Фьоґелі (Christine Voegeli), яка свого часу й познайомила нас із Оксаною Корнелюк.
З картин тут переважно пейзажі (гори, море, засніжені будинки — упізнаю краєвиди Швейцарії), є анімалістика, причому орнітологічна. Також у різних альбомах — багато ескізів, які вражають точною технікою. Це олівець, фарби, причому всього мінімум — але ефект вартий спостерігання. Часто — жанрові картинки, багато зображень людей (наприклад, чоловік читає газету, сидячи нога на ногу), композицій. Дещо нагадує абстракцію. Як розповіла сама художниця, вона замальовує людей у кафе та ресторанах. Для цього досить скетч-буку, тобто альбомчика. А від себе додам, що й фантазії та, звісно, таланту.
На білому папері — барвиста майстерність. Одна-дві барви (рідше більше) — і перед нами сцени. Сірий цупкий папір альбомів показує чорні риси (тушшю?), зафарбованість білим… Хочеться гортати й гортати. Що ж, це чудове коло — майстрині та її учнів.
З акварелей особливо цікаві монументальні соняшники («Les Tournesols»). Можна скласти диптих: одна картина із мінімалістичною композицією — і друга, схожа на неї. Вони гарні й окремо, але разом — інший ефект. Соняшники… як живі — а є суто чорні, що викликає стільки асоціацій. Або вгорі — одна акварель, де багато фіалкових тонів (що це — надвечір’я? квітучий пейзаж?), а під нею — інша, схожа, але не зовсім, бо тон відрізняється. Або ще одна цікава фантазія: яскраво-бірюзове тло, що нагадує й море, і небо. Переважають холодні барви — наприклад, різні відтінки синього, які так гарно виглядають у морських і гірських пейзажах. Але є й ближчі до теплих — червоного, як-от рожеві та малинові квіти, схожі на півонії. Узагалі в цій розпливчастості — глибина. Вражає мінімалізм: одна гілка у вазі (вочевидь, шипшинові ягоди), не букет, — а все зрозуміло. Узагалі це мистецтво допомагає думати.
На багатьох роботах поставлено скромний підпис — назву ательє (вона ж — ініціали мисткині): OKSKO.
Треба сказати, що природа на цих малюнках і картинах — переважно серйозна, тоді як різні зображення людей — динамічні й навіть з гумором. Одразу помітно різний стиль. Чи біля шафи з альбомами, книгами про митців, пензлями тощо — ціла композиція задерикуватих курей, кожна — це «портрет», індивідуальність. Я сказала б, що персонажі всміхаються. Це своєрідні ескізи. Водночас на повноформатних полотнах чорні кури з червоними гребінцями можуть бути й величними. Український і японський колорит!
А також під час заходу було частування. Мати художниці Ніна Корнелюк (чудова кулінарка з Луцька) дуже гостинно все підготувала, і ми мали прегарне та затишне спілкування біля шведського столу (який тут називається канадським). Теплі бесіди, обмін творчими ідеями — і поруч солодощі, споживна їжа, гарячі напої, мандарини та інші смаколики від щирого серця.
Що сказати ще про мисткиню? В Оксани Корнелюк цікаво поєднуються українська, різноєвропейська, японська техніки. Можна стверджувати про різні періоди творчості цієї мисткині. День відчинених дверей в її студії показує як розвиток стилю, пошуки, так і певний підсумок на конкретному етапі. Проте за цим підсумком буде нова стадія розвитку. Багато звершено, вкладено в учнів, але водночас є плани продовжувати далі. Певна, що наступні презентації вже скоро!
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.