Четверту суботу листопада з точки зору звичайного календаря можна також назвати звичайним днем. Але в історичному календарі українців цей день сповнений скорботою, болем, гнівом, гіркими споминами. Бо це саме той день, коли ми вшановуємо пам’ять безневинно загиблих жертв Голодомору.
У минулому столітті Україна пережила три голодомори — 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. І до всіх був причетний режим імперської москви. Чим же завинив наш народ, що його прирікали на голодну смерть? Якщо коротко — непокорою. Треба ж було якось боротися з українським національно-визвольним рухом, з небажанням колективізовуватись, зі спротивом радянському режимові, зі спробами побудови самостійної, незалежної від москви Української держави. Просити? Не у правилах кремля. Агітувати? Не вірять. Змушувати? Не піддаються. Лякати? Не бояться. Може, знищити? А давайте спробуємо! Голодом! Спробували… Вдалося…
Найжорстокішим, найкривавішим був Голодомор 1932-33 років. У селян забирали все: передусім — вирощене зерно, худобу, домашню птицю, потім численними обшуками позбавляли запасів якого б то не було продовольства. За збирання залишків урожаю в полі загрожувало 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна або розстріл. У той же час радянська влада мала значні запаси зерна у резервах, здійснювала його продаж за кордон. А чорна біда почала вриватися у холодні і голодні домівки українських селян. Їх позбавили можливості виїжджати з охопленої голодом України. Їм було перекрито усі шляхи до порятунку. Їм залишили тільки один шлях — умерти. А ті, що виживуть, — їм буде не до спротиву владі…
Пік Голодомору припав на червень 33-го. Щодоби вмирало 28 тисяч українців, щогодини — 1 168, щохвилини — 20… Ті, у кому ще жевріло життя, вживали у їжу кукурудзяні качани і стебла, сушену солому, гнилі буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, жолуді, товчену кору і листя дерев… Їли собак і котів… Доведені до відчаю, вдавались до канібалізму — їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей. Часто жертвами ставали безпритульні, які ходили селами у пошуках їжі. «Хліба, хлі…» — із цим словом-стогоном відлітали душі українців у небеса. Мільйони душ. За приблизними підрахунками — більше 7 мільйонів на території Української РСР та близько 3 мільйонів за її межами — на Кубані, Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі і Казахстані.
Аби приховати наслідки своєї злочинної діяльності, москва заборонила фіксувати на місцях кількість смертей. Існувала заборона записувати причиною смерті голод. Існувала заборона говорити на цю тему взагалі.
І тільки з отриманням Україною незалежності заборону говорити про голодомор було зірвано. І тільки у 2006 році Верховна Рада України законодавчо визнала Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу.
Можливо, якби ще тоді визнав це і цивілізований світ у своїй більшості (це зробили поки що парламенти тільки 17 держав — учасниць ООН), росіяне розпочала би повномасштабну війну з Україною. Усі ми побачили, що непокаране зло може повертатися. І повернулося. І продовжує вбивати нас. Москва замовчувала свої злочини тоді, москва замовчує звірства, які коїть нині. Через 90 років після трагедії росія продовжує чинити геноцид проти українського народу.
Але ми не здамося. «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо», — під таким гаслом проходить цьогоріч вшанування пам’яті жертв Голодомору. Скрізь, де є українці, для яких важлива пам’ять про минуле і тривога за майбутнє. За підтримки спільноти КЛИЧ (KLYCH) та інших проукраїнських організацій за кордоном високо патріотична і щемлива до глибини душі акція відбулася і в Чикаго, на площі біля Water Tower. Її учасниками стали Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, президент Українського конгресового комітету Америки, відділ Іллінойс, Ігор Дячун та віце-президент комітету Павло Бандрівський, голова Мережі нащадків Голодомору Ольга Сорока, високопоставлені особи Генконсульств Польщі, Німеччини і Канади в Чикаго, представники громадських організацій, релігійних громад, поважного віку українці і молодь, молодь, молодь… Це важливо, це дуже важливо, що до вшанування таких дат долучається молодь. Навіть та, що народжена уже в роки незалежної України.
Діти. Молоді дівчата. Очі зав’язані білими пов’язками. Мовчазний протест проти злочинів минулого і злочинів сьогодення. А серця голосять. А серця розриваються від болю. А кожний подих кричить про гірку правду. Поруч, на столиках, — їжа, якою рятувалися українці від голодної смерті: хлібина — тісто з перетертої кори дерева, жменьки висівок і трави; коржики — з перетертої трави і насіння льону; суп — з качана кукурудзи і трави; навіть шкіряний ремінь — і з нього варили юшку…
«Так, важко повірити, що це можна було їсти, — говорить одна із учасниць акції Лілія Попович. — Готуючи ці так звані страви, ми хотіли, щоб кожен, хто їх побачить, хоч би задумався…»
«Як вас представити?!» — запитую пані Лілію після її схвильованої промови перед присутніми. «Небайдужі українки», — каже молода жінка і додає: «Голодомор не був історією моєї сім’ї, але він — історія моєї країни. Тому я сьогодні тут. Тому ми всі повинні бути на таких акціях. Щоб нагадати світу, що росія чинить злочини вже багато років поспіль, щоб закликати світ визнати Голодомор геноцидом». (До слова, і на плакатах, що їх тримали учасники акції, і в промовах звучали заклики до Президента США Джо Байдена та його адміністрації щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу. Це відповідатиме тим проголошенням, які були зроблені обома палатами Конгресу США ще у 2018 році).
Вшанування пам’яті жертв Голодомору продовжилося у Чикаго панахидою, яку священики багатьох церков відправили у чудовому храмі — Holy Name Cathedral. Тут же член комісії з питань Голокосту та Голодомору штату Іллінойс Марія Коркач-Грошко зачитала Прокламацію від губернатора штату про визнання Голодомору геноцидом і його слова вшанування пам’яті жертв цієї страшної трагедії.
…У кожного з учасників акції були в руках свічечки. Напевно, їхнє тепло і справді має дивовижну силу — зігрівати душі тих, кого забрав Голодомор. Напевно, їхнє світло і справді має дивовижну силу — повертати правду із темряви минулого. Правда повинна перемогти. І переможе. Україна й українці в цьому не сумніваються.
