У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року відбулось жорстоке побиття протестувальників беркутівцями на стеллі Майдану Незалежності. Подія, яка без сумніву змінила історію України. Проте в який бік та у чиїх інтересах? Cui prodest (лат.) — кому вигідно?
Вважаю, що розуміння подій та процесів, які відбувались під час Майдану 2013-14 років є життєво необхідним для українців. Щоб перемогти ворогів, потрібно зрозуміти, хто вони, вивчити їхні методи, визначити їхніх сексотів (секретні сотруднікі в кгб) та агентуру, розпізнати їхню справжню мотивацію і мету.
Найпростіший спосіб втечі від реальності — визначити московитів на чолі з путіном єдиними ворогами, одягнутись в шароварність ура-патріотизму, кричати «Героям Слава» у відповідь різним зрадникам, брехунам та запроданцям.
Грубо та цинічно? Я переконаний, що маю право це говорити. І з позиційглибокого розуміння тих процесів, будучи безпосереднім учасником Майдану — сотником 26-ї сотні Самооборони та співкоординатором Громадського сектору Майдану. І попри те, що я певною мірою є ідеалістом та романтиком, зокрема в питаннях світлихмрій та ідеалів українських патріотів, я дуже добре розумію, що українці повинні стати прагматичними. Для того,щоб перемогти та вижити.
Станом на 29 листопада протест наМайдані перебував у «затухаючому» стані. Люди не вірили тодішній опозиції. За пів року до Майдану відбувалась акція «Вставай, Україно», яка стала повністю провальною і показала реальне ставлення українців до опозиціонерів. Українські патріоти Януковича ненавиділи, проте Яценюку, Кличку та Тягнибоку — не вірили. Як і решті «реєстрових» майданівських лідерів.
Янукович, прийшовши до влади,почав дуже стрімко збагачувати свій клан. І заради цього від відсунув від «бюджетного корита» більшість іншихкланів, навіть своїх колишніх партнерів з розряду Рината Ахметова. Тож напередодні початку протесту 21 листопада 2013 року відбулось дві дуже важливі події.
Перша — олігархічний «договорняк» кланів, потіснених сім’єю Януковича зі сторони «українських» олігархів. Пишу «українських», бо серед них, за випадковим збігом обставин, відсутні етнічні українці.
Друга — переговорники зі сторони Європейського Союзу подали неприйнятне бачення економічної частини угоди про Асоціацію з ЄС. Я свідомо не пишу, що воно було неприйнятне для Януковича тому, що воно насправді категорично неприйнятнедля українських патріотів. І воно спрямоване проти українських національних інтересів. І попри все розуміння того, що Микола Азаров — прем’єр-міністр президента Януковича був та є ворогом українців, ми повинні чіткота холоднокровно усвідомлювати, щовін сказав правду, говорячи, що український бізнес не готовий до такої асоціації. Що при підписанні такої економічної частини угоди вітчизняного виробника «з’їдять», а нас зроблять сировинним придатком.
Українці повинні були це усвідомлювати, але не усвідомлюють навіть зараз. Асоціацію з ЄС було підписано після втечі Зека, зокрема і її економічну частину. Яка справді зробила нас ресурсом, об’єктом. Об’єктом чужих економічних інтересів. Тільки хто ж буде читати ті сотні сторінок економічної частини угоди про асоціацію?
Янукович збирався «царювати» — аналогічно до Лукашенка в Білорусі. І готовий був заради того торгуватись із усіма, водночас будучи залежним від москви.
Структури кгб срср володіли просто демонічною силою. Це потрібно визнавати, адже інакше вони не змогли б так успішно втримувати владу та знищувати мільйони людей. Одна із причин такої їхньої успішної діяльності (за критеріями паразитів-дегенератів, що прийшли до влади в 1917 році в московській імперії) полягала вконтролі усієї так званої «вулиці». «Вулиця» контролюється двома силами — поліцією та криміналом. Міліція — і так була в комуністичній структурі. А кримінал був приховано підпорядкований все тим же кгбістам.
На кожного «перспективного» лідера кримінального світу спецслужбами срср заводилась своя «папка». Його «вели», брали під свою опіку, розчищали дорогу (вбивство Ахатя Брагіна чи Щербаня), створювали штучнубіографію. На прикладі Януковича згадайте, скільки часу він вже перебував у керівництві Донецької області до моменту, поки не з’явилась інформація щодо його судимостей? Аналогічні «білі плями» є в біографіях братів Клюєвих і найбагатшої людини України — Рината Ахметова. Проте архіви з певною документацією «випадково» згорали в пожежах — аналогічно до випадкової відсутності етнічних українців серед олігархату. Але ми ж довірливий народ і віримо, що це все збіги, еге ж?
Пенітенціарна служба керує усіма тюрмами. Володимир Льовочкін, який записаний у вікіпедії як «український державний діяч», був одним із останніх керівників пенітенціарної системи урср. Зважаючи на важливість даної функції в суспільстві, її виконання просто ніяк не могло здійснюватись без «співпраці» із кгб. Чи точніше — під контролем. Сергій Володимирович Льовочкін, його син, — був головою адміністрації президента Януковича.
Для чого я це все наводжу — запитаєте ви? Повернемось до побиття протестувальників в ніч із 29-го на 30-те листопада. Я стверджую, що за цим побиттям стояв не Янукович, а саме Льовочкін. І це була внутрішня провокація проти Януковича, організована Сергієм Львочкіним. Який хоч і був у підпорядкуванні Януковича, проте,можемо припустити, що завдяки батькові володів інформацією на «перспективних» лідерів кримінального світу. Зокрема і на Януковича. Та й згадуючи біографію Віктора Федоровича, ми можемо констатувати, що сидіввін на так званій «червоній» зоні — тобто тій, яка повністю контролювалась органами влади. На противагу «червоним» зонам існували «чорні» — на яких заправляли кримінальні авторитети. Вони називали лідерів «червоних» зон «зсученими» — за співпрацюіз адміністрацією колоній. Що це означає? Що Янукович, хоч і був вихідцем з кримінального світу, але ще з моменту свого відбуття тюремних ув’язнень вже співпрацював зі спецслужбами срср.
У Януковича не було жодного резону давати наказ про розгін протестувальників, адже сам протест був безперспективним. І цю провокацію із побиттям людей було організовано саме для збурення суспільства. І провокація виконала всі поставлені перед нею завдання!
Зауважте, що я пишу саме про побиття протестувальників, а не студентів. Чому? Тому що я брав участь у протесті із вечора 21 листопада і дуже добре знаю, що студенти не відігравали вньому жодної вирішальної ролі. Ні за своєю діяльністю, ні за своєю кількістю. Проте інформаційно українцям «розігнали» новину про те, що побили саме студентів. «Дітей побили» — жорстоко, цинічно, зі спеціальним створенням закривавлених медійних картинок.
Для чого зробили таку підміну понять? Українці на ментальному рівні мають дві найбільші цінності — предків та нащадків. І так заведено ще з арійських часів — від наших предків— древніх скіфів із їхніми курганамиусипальницями. Ляльководи-сценаристи здійснили по-диявольськи точний розрахунок — і зачепили архетипи української душі! Вони навіть самі не очікували такого результату! Адже коли 1-го грудня в центрі Києва зібралось більше мільйона українців, всі «штучні» політичні лідери просто розгубились та злякались стихійної народної сили!
Тодішня опозиція дуже добре знала про заплановане побиття. І партійні лідери, і так звані «активісти». Саме тому свідомість протестувальників «затанцьовувала» Руслана Лижичко із лозунгами «наша зброя — наші ліхтарики». Ага. Саме так. Особливо смішно і цинічно це все виглядає зараз, під час повномасштабної війни. Проте ці всі події мають безпосередній причинно-наслідковий зв’язок із окупацією Криму, війною на Донбасі та повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року!
Аналогічні провокації відбувались у всі періоди «затухання» Майдану. Серед них і «побиття» Тетяни Чорновіл, і викрадення Юрія Вербицького та Ігоря Луценка, із подальшим вбивством Юрія Вербицького — першого Воїна Небесної Сотні, і Вогнехреща на Грушевського 19 січня 2014 року, і бійня в Маріїнському парку 18 лютого 2014 року, і розстріли на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Щодо кожного з перерахованих епізодів можна написати багато об’ємних матеріалів, проте саме в цій статті я хочу розставити інші акценти.
Майдан був сукупністю справедливого протесту патріотів — з одного боку, маніпуляцією ворогів українців — з другого. Переміг не Майдан, а Сцена Майдану. І перемога ця відбулась саме завдяки неструктурованому управлінню та різного роду маніпуляціям і провокаціям.
Маніпуляції олігархічних груп татранснаціоналів включали в себе не більше 5% від кількості учасників протестів, проте саме вони перемогли. Чому? Бо були підкріплені величезними грошима, своїми ЗМІ та вміло режисувались.
Стандартна схема управління передбачає чітку ієрархічну підпорядкованість. Очевидно, що мільйони протестувальників не були підпорядковані Турчинову, Яценюку, Кличку чи Порошенку. Проте в кінці-кінців саме останні стали «вигодонабувачами» протестів. Завдяки чому олігархічні групи досягли таких результатів? Для людей створювалась «правильна» мотивація, задавались необхідні Сцені Майдану вектори розвитку та повністю контролювали ключові точки-«посади». Зокрема, на мою думку, були 2 позиції, які могли докорінно переламати хід подій в українську сторону. І ті позиції були «окуповані» потрібними людьми. Перша — голова Самооборони Майдану — Андрій Парубій, який зрадив усі наші зусилля, кров українських патріотів та обміняв це все на політичну кар’єру. Друга — Дмитро Ярош — голова новоствореного «Правого сектору». Саме силовий блок був вирішальним і повинен був сказати своє слово. І він сказав своє слово, щоправда виявилось воно олігархічно-антиукраїнським. Настільки антиукраїнським, що в результаті ми отримали відсутність покарання навіть вбивць Небесної Сотні, «проковтнули» замовну ліквідацію «Сашка Білого» — Олександра Музичка, змирились із братськими могилами для добровольців під Іловайськом, Савур-Могилою, в Донецькому аеропорту (який за «мінськими угодами» відходив під контроль московських колаборантів). Наслідково — саме через відсутність покарання тоді, ми отримали повний свідомий провал підготовки до оборони України від повномасштабного вторгнення — розмінування Чонгару, здача Херсону за кілька годин, доступ московській армії до Києва за добу після вторгнення, катівні в Бучі-Ірпені-Гостомелі, Херсоні, знищений вщент Маріуполь із
десятками тисяч вбитих українців…
Створення потрібної мотивації через контроль інформаційного поля + «свої» люди на ключових ролях + задання «потрібних» векторів розвитку — три «кита», на яких тримається неструктуроване управління.
За допомогою такого управління нас заганяють у ворожі сценарії, вкладають у масову свідомість ворожі ідеї та «своїх» політичних лідерів — зокрема в такий спосіб вклали і «голограму Голобородька», викрадають українське національне багатство політикоекономічними методами, чим позбавляють наших нащадків достойного майбутнього! Насамперед ідеться про викрадення української землі і надр — тотальний розпродаж України!
Для того, щоб відбулась Українська Перемога, нам недостатньо військової перемоги над московією. Ми мусимо усвідомлювати наявність інших ворогів, боротись із ними та відстоювати свої національні інтереси.І тоді, колись, у відносно недалекому майбутньому неструктуроване управління стане інструментом в руках українців, які успішно складуть свій «іспит» та побудують Україну Майбутнього.