Український Національний Музей в Чикаго святкує своє 70-ліття. Історія української еміграції є невід’ємною від України, і тільки через дослідження культурної спадщини еміграції буде продовжено традицію інтелектуальної української присутності у світовому просторі. Музей у Чикаго є результатом унікального культурного досягнення української громади.
Музей було засновано в 1952 році. Першому президентові др. Мирославу Сіменовичу належать слова: «Вірю, що якраз наш Архів-Музей стане поштовхом до написання історії релігійного, культурного та господарського життя українців міста Чікаго». Світ діаспорного українського етносу розвивався за особливою схемою, яка, на жаль, майже не досліджена на теренах Америки. Беручи під увагу масову еміграцію, яку спричинила російська загарбницька війна в Україні, музей перетворюється на один із найважливіших культуроформувальних чинників, стає центром суспільної діяльності, спрямованої на трансляцію культури, відродження національних традицій.
Наші експозиції побудовані на засадах історичної об’єктивності, відповідності загальнолюдським цінностям, сучасній концепції збереження національних надбань діаспори. Виходячи з нових реалій в Україні, у нашому музеї ми продовжуємо комплектацію пам’яток до тем, які тривалий час вважались «закритими в Україні». Це — утворення та діяльність Українських Січових Стрільців (УСС), Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), Української Галицької Армії (УГА), Української Народної Республіки (УНР); національно-визвольна боротьба; 100-ліття історії української діаспори у м. Чикаго; діяльність Організації Українських Націоналістів (ОУН), Української Повстанської Армії (УПА) та дивізійників; таких відомих діячів національно-державного відродження, як Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич (Тарас Чупринка); репресована в 1946 р. Українська Греко-Католицька церква та її провідники: митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий та багато інших. Перед нами стоїть відповідальність за долю історичних та культурних реліквій, збережених патріотами України поза Україною. Актуальним напрямком музейної політики Українського Національного Музею в Чикаго завжди була всебічна популяризація української культури в Америці та збагачення американської культури досвідом нашої громади. Наша концепція — поєднати досвід минулого і сьогодення, культурної спадщини і досягнень українців в Америці, їхній внесок для Америки й України.
Мистецтво пізнання минулого у тому й полягає, щоб розуміти ту психологічну ауру, в якій та чи інша подія відбувалася. Тому дозволю собі зробити екскурс у минуле, у перші роки побудови музею.
16-го серпня 1954 го року газета «Америка» писала — «Свій власний дім та Осередок Української Культури — це найближче завдання не тільки Українців Чікаго, але й інших осередків українського поселення. Дамо почин до більшого зацікавлення українськими справами».
Восени 1955 року музей придбав триповерховий будинок, що розташовувався за адресою 2453 W. Chicago av. Часопис-двомісячник «На Слідах» у числі 2 (березень-квітень 1955 року) помістив статтю відомого українського діаспорного музейника Леоніда Бачинського «Завдання музею на чужині», у якій автор ділиться цікавими думками. Зокрема він пише, що «враховуючи жахливу долю музеїв на Рідних Землях, висновок такий наочний і переконуючий, що кожному ясно, які великі завдання припадають на еміграцію, розкидану по всьому світу. Їй припав тяжкий і відповідальний обов’язок зберегти ті старовинні цінності,які знаходяться на еміграції, а поруч із тим подбати про збирання матеріялів сучасної доби і недавнього минулого. В США є чисельна українська спільнота. Вона репрезентує і продовжує традицію боротьби за відновлення Української Держави. — А далі автор продовжує думку про необхідність створення в Америці «репрезентативного, науково поставленого, гідного нашої нації МУЗЕЮ. Хто зуміє створити такий національний музей — довершить великого діла для української справи, а його ім’я буде золотими літерами записано в історії українського музейництва в США».
18 вересня 1954 року в домі Українського Народного Союзу, що розташовувався за адресою 841-845 N. Western av., відбулися перші загальні збори музею. Загальні збори одноголосно вибрали управу музею, до якої увійшли др. М. Сіменович — голова та члени А. Кочан, інж. І. Се-мянчук та др. М. Бараболяк. До дирекції музею увійшли Ю. Каменецький — голова, за-ступники О. Кочан та др. Терлецький, О. Ганкевич — архівар, М. Баран — скарбник, О. Городиський — писар, В. Децик — кустош музею, В. Данилишин — бібліотекар, також вільний член Д. Шумей. До контрольної комісії увійшли В. Тимцюрак, А. Артемович та п. Михальцевич. Восени 1955 року музей придбав триповерховий будинок за адресою 2453 W. Chicago av., в українському селі. Його вартість становила $ 22 500. Першу лепту своєї благодійності у сумі $ 5 000 вніс др. М. Сіменович. До його прикладу долучилися майже усі члени управи, пожертвувавши по $100.
У цьому ж виданні за 1956 рік Антон Кущинський, активний діяч музею у Чикаго у статті «Український Національний Музей — українська амбасада в Америці» подає історичну правду про те, що в 50-х роках українська нація переживала критичну фазу своєї історії, коли її державне життя було перерване. «Совєтська амбасада у Вашингтоні пропагувала «общерусскость» нашої історії та намагалася в очах закордонних чинників звести нанівець відомості про безперервну визвольну боротьбу й державні змагання України. Наше ім’я за кордоном майже всюди замінюється на «русський, русо, рашин», а іменем нашого народу заступають політичні інтереси совєтського пекла совєтські місії ООН. Чужинецький світ відносно українського питання є у великій мірі не тільки малознаючий, а і великий «Хома невіруючий»... Такою установою, де б були зібрані докази для вільного об’єктивного ознайомлення і студій та створення свідомої переконливої симпатії до української проблеми, може бути тільки музей. Це і є та українська амбасада, що може викликати у чужинця створення безсторонньої прихильної опінії до нашої правди, покаже облудність і неправдивість московської пропоганди всіх барв та покаже «хто ми і ким, за що закуті».
Не маючи великих матеріальних статків, не уявляючи тягар непосильної ноші, ці люди в середині ХХ століття на березі озера Мічиган розкладали ватру української духовної культури, вони зберегли безцінні витвори українського народного духу. Це був знаковий час, бо зібрав у свідомий інтелектуальний гурт кілька подвижників і патріотів, які справу музею прирівнювали до справи всього їхнього життя.
Вони були першими, хто розпочали музейну справу у Чикаго...
Др. М. Сіменович (1885-†1967), Ю. Каменецький (1892-†1973), О. Ганкевич (1906-†1969) та О. Городиський (1918-†2014). Першим президентом музею був великий меценат музейної справи др. Мирослав Сіменович. З весною 1953 року повстала Кураторія Архіву Музею, до складу якої увійшли Ю. Каменецький — голова, О. Кочан — заступник, О. Ганкевич — архівар і бібліотекар, М. Баран — скарбник, О. Городиський — писар, а також вільні члени — А. Кочан та др. М. Терлецький. Тільки за перші півроку праці архівар музею О. Ганкевич вписав понад 5 000 інвентарних чисел до книжки-каталогу.
Перечитуємо пожовклі від часу сторінки часописів. Газета «Америка» (ч. 153, 16 VIII, 1954) помістила статтю під заголовком «Народини Українського Музею-Архіву», автор якої подає думки першого архівара та бібліотекаря музею Олекси Ганкевича: «Діти наших давніх емігрантів часто не знають мови своїх батьків, нераз викидають те, що залишилося по їхніхбатьках на смітник. Організації існують і завмирають, їхня документація може пропасти. Від цілого ряду наших громадян отримали ми багато цінного матеріялу. Досі експонати дали нам 63 особи і три товариства. Маємо речі, прислані з Канади і Англії. Маємо вже 910 назв, кожна річ записана чотири рази. Шикаго колись було найбільш культурним центром Українства в Америці. Зокрема гетьманська «Січ» була сильна і велика організація. Вона проробила велику роботу. Багато матеріалів дав др. Іван Смук. З цієї збірки ми і почали».
За цими словами велика праця та доля правди, навіть іскра передбачення — з кожним роком втрачаємо все більше і більше, а передані речі, документи у скарбівні українського музею назавжди залишаться свідками нашої ідентичності. Із власної ініціативи ще в 1950 році Олекса Ганкевич, пластун-сеньйор із пластового куреня «Червона Калина», випускник філософського факультету Львівського університету, розпочав збірку архівних та музейних матеріалів. Коли шафа в пластовій домівці виявилася замалою, Пластова Станиця виділила невеличку комору. Ходив від хати до хати, знайомився зі старшими емігрантами, випитував за старими журналами, світлинами, часописами. Ним були зібрані цінні матеріали, що відносилися до періоду активного життя Гетьманської Січі в Чикаго та Першої Української Дивізії, протоколи товариств, українські паперові гроші та поштові марки, матеріали з історії спорту в Україні, предмети українського народного мистецтва, музейні експонати до відділу історії України. Його називали «душею» музею за відданість та працьовитість. Він першим взяв на себе відповідальність за реєстрацію, каталогування та збереження зібраних речей, і тільки за перші півроку праці ним було вписано понад 5 000 інвентарних чисел до книжки-каталогу. Через протоколи, канцелярські книги, реєстри, записані чітким каліграфічним почерком, колосок до колоска, зв’язуємо сніп історії українського життя на еміграції. Першим президентом музею був др. Мирослав Сіменович. Він приїхав до Чикаго у 1906 році. Народжений на Буковині в родині священика, усе своє свідоме життя присвятив українській справі. Його візія щодо майбутнього музею, подана у річному звіті музею за 1955-1956 роки. «Коли дивитись на політичне і громадське життя українців Чікаго з перспективи років, то приходиться жалкувати, що наш Архів із Бібліотекою не постали бодай 50 літ тому. Ми мали б тепер зібраний докладний матеріял про життя і буття наших поселенців у цьому, другому щодо величини, місті Америки. Треба знати, що колись між двома війнами, Чікаго було поважним політичним і культурним нашим центром. Тут видавалась наша власна преса, маршували організованими колонами Січовики, організувались протестаційні акції проти московських окупантів, фінансово піддержувався український рух спротиву в Західній Україні проти польських окупантів. Сьогодні немає майже сліду колишньої діяльности, а новоприбулі емігранти не завжди мають нагоду по ті речі довідатися, бо написаного про той період немає нічого. Сьогодні призабулись уже прізвища людей, що вкладали колись свій труд і запал в народнє діло, що були рушіями всього культурного і політичного життя. Коли інші національні групи, що живуть у Чікаго, спромоглися на відповідні історичні розвідки про початки їх поселення і праці, то в нас цього ще немає. Вірю, що якраз наш Архів-Музей стане поштовхом до написання історії релігійного, культурного та господарського життя українців міста Чікаго».
Довідавшись про організацію музею в Чикаго, добродій Каленик Лисюк з Каліфорнії подав ініціативу створити на його базі центр українського музейництва. Ним було перевезено до Чикаго окремі експонати, архівні документи, бібліотеку. Під час святкової імпрези, що відбувалася 26 жовтня 1958 року, п. К. Лесюк сказав, що саме «в цей час, коли москва нищить в Україні основи української нації, а в недалекому майбутньому має за мету змосковщити українців, українські музеї займають і займатимуть важливе місце у нашій визвольній боротьбі». Він зазначив, що справа музею є справою українського народу, — не партії і не групи. «Музеї є найкращим об’єднанням усіх українців, незалежно від їхніх поглядів та переконань». Слова наших перших музейних піонерів не розходилися з ділом. Зокрема, варто звернути увагу на статтю професора Юліана Каменецького під назвою «МузейАрхів в Чікаго», поміщену в часописі «Українське життя» (#38, 7 XII, 1957), в якій автор наголошував: «Наш Музей є культурно-національною установою. Тому він мусить знайти піддержку всіх українських установ і свідомих справи українських громадян. Українські установи повинні у своїх щорічних бюджетах ухвалювати стало річні дотації на вдержання і розбудову музею... Другий рід допомоги — це дари для музею у формі експонатів для його поодиноких відділів. У кожній установі і в кожній родині знайдеться не один вартісний предмет із народнього чи образотворчого мистецтва, що ілюстрував би українське Чікаго колись і тепер. Часто по смерті батьків дуже цінні збірки пропадають тільки тому, що їхні діти не мають до того ні розуміння, ні сентиментів. Тому треба ці предмети передати до музею, щоб вони стали добром усієї української громади».
Ось такими були думки і мрії наших піонерів-музейників українського Чикаго. Кожен рік приносив музеєві досвід, допомагав ставати на професійну дорогу, дякуючи вмілому керівництву. В історії музею були смуги піднесення, не обходилося й без падінь. Для Чикаго музей був і залишається Храмом української культури.
Наближається благодійний бенкет Українського Національного Музею — на Андріївських вечорницях. У нас усе по-справжньому — кожне село, не забувайте, мало «свою» хату, куди й сходилася вся молодь увечері на Андрія, дівчата збиралися заздалегідь, узявши із собою щось до столу: борошно, сир, крупи, яйця, мед або фрукти. Приходили раніше, бо треба ж і господині зі святковою вечерею допомогти, і перед появою хлопців встигнути причепуритися… Парубки теж ішли не з пустими руками, зазвичай приносили наливку та солодощі, а головне — жарти, цікаві історії та гарний настрій, щоб протягом вечорниць нікому не довелося сумувати… Тут те саме — маємо хату, замовляємо квитки за телефоном 312-421-8020, і українські страви на вашому столі подають вам, як дорогим гостям, хлопці приводять дівчат, купують квитки ще й батькам, що з України приїхали, щоб не сумували за домом, бо вечорниці — це терапія і любов... Насправді, разом ми творимо живий архів наших волонтерських діянь на благо України, пшеничним перевеслом наших традицій єднаємося!!!
Зимова колекція одягу від українських дизайнерів на вечорницях з неперевершеними голосами Тріоди. 70 років з Україною в серці! Від лютого 2022 до цього часу у музеї вами і нами на підтримку ЗСУ та дитячих будинків, реабілітаційні центри зібрано $100 000! Ми з вами — музейна спільнота! Переможна магіє наших традицій, прийди до нас на вечорниці! Підтримайте музей!
Автор: Марія Климчак — відділ медіакомунікацій, комітет міст-побратимів Чикаго-Київ.