7 листопада відбулася націоналізація цілої низки важливих стратегічних підприємств — примусова передача в державну власність акцій п’яти великих підприємств і компаній: ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ» і ПрАТ «Запоріжтрансформатор». Середньостатистичний українець позитивно реагує вже навіть на саме слово «націоналізація». Проте диявол ховається в деталях, власне, як і завжди.
Націоналізація вищезазначених об’єктів відбувається на підставі рішення РНБО, які вводяться в дію відповідними указами президента. Такий піар для Радбезу, до речі, це також певна медійно-політична технологія для електорату. Адже насправді РНБО є всього лише дорадчим органом при президентові України, який і несе всю відповідальність. Проте наявність додаткового органу — ще один інструмент піару, можливість сказати в публічному просторі те, що президент не може або не хоче казати особисто, але найголовніше — можливість сховатися за колективною безвідповідальністю. Для підтвердження слів наведу дуже болючий приклад. Згадаймо весну 2014 року, Олександр Турчинов — «в.о.-все» — виконувач обов’язків президента,голови Верховної Ради України. Саме за колективною безвідповідальністю він сховався в питанні захисту Криму. Чи здачі або й продажу. РНБО провела кілька засідань, на яких відбувалися якісь там голосування. І на тих голосуваннях хтось там вирішив, що не треба вводити воєнний стан та захищати Україну. Але є одне але. А може й не одне. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про оборону», президент України зобов’язаний вводити воєнний стан у випадку наявності хоча б загрози втрати суверенітету, територіальної цілісності. Ніякі колективні наради не можуть підмінити собою те, що не входить до їхньої компетенції. Посадові обов’язки та уся відповідальність лежать, відповідно, на президенті. Тоді це був Олександр Турчинов. Проте ЗМІ, контрольовані олігархами, цього не розповідали людям тоді. Як не розповідають правди і зараз.
Повертаючись до націоналізації та РНБО. Рішення Радбезу, озвучене секретарем Даніловим, треба читати «від коми до коми» — не пропускаючи жодного слова чи речення.
Відповідно до озвученого, після завершення воєнного стану або націоналізовані активи будуть повернуті власнику, або йому буде виплачена компенсація відповідно до ринкової вартості активів.
Споживач українського інформаційного простору (та й чи тільки українського?!) добре навчений не докопуватись до таких важливих акцентів, навіть якщо вони лежать на поверхні. Ще одним прикладом підтвердження такого стану речей є повне нерозуміння українцями зрадливості так званих «мінських угод». Попри зовсім невеликий обсяг самого тексту «мінської зради», основна частина населення не спромоглася самостійно його прочитати. А будувала свої висновки на словах різних «експертів» і журналістів. В мене особисто були дві суперечки з такими «експертами» в ефірах загальнонаціональних телеканалів «ZIK» (до його купівлі медведчуком) та «АТР». І в цих суперечках «випадково» виявлялося, що мої опоненти навіть особисто не читали текстів «мінських угод». Проте якщо для мене відвідини телеефірів були величезною рідкістю, то опоненти там присутні практично завжди. Не просто присутні, а зайняті «правильною» роботою: формують в одуреного електорату потрібне бачення політики та економіки. Потрібне, ясна річ, не українцям, а власникам телеканалів.
Українці, хто свідомо, хто інтуїтивно, відчувають, що прихватизація була великою аферою із пограбування України. І, власне, вже тому позитивно налаштовані щодо самого слова «націоналізація». Проте самого слова недостатньо. Від того, що ти 100 разів скажеш «бутерброд», — більш ситим не станеш.
Націоналізація — інструмент. Як ніж. В руках людини, що готує їсти — ножем чиститься картопля чи нарізаються продукти, хірург скальпелем (різновид ножа) здійснює операцію і рятує життя та здоров’я, а маніяк з ножем вбиває свою жертву. Інструмент — той самий, а дії — різні.
Відповідно не слід очікувати від Зеленського і ко дій щодо націоналізації в інтересах українців. У них базово є інші цілі та мотивація. Хіба можна чогось позитивного очікувати від тих, хто виставив українську землю, надра, залишки промисловості, включно із Укроборонпромом, на розпродаж?! Українську землю, за яку проливається героїчна українська кров…
Під час прихватизації народився олігархат, який зараз керує країною. Олігархами стали ті, хто був своїм для системи управління державою. А хто ж був своїм? Комуністичні діячі, комсомольці, в ході бандитських 90-х доповнені криміналом. Отака дика гримуча суміш, поділена на різні клани (групи впливу) і керує Україною.
І якщо вести мову про націоналізацію, то першочергово потрібно провести облік, аудит та аналіз того, що було «прихватизовано». Ким, в який спосіб? А далі, якщо вже й ухвалювати рішення про націоналізацію, то проводити дуже чіткий аудит в цей момент часу.
Якщо цього не робити, а, власне, зробити таку націоналізацію, як це зараз робить Зеленський, то це більше схоже на допомогу олігархам. От володів Коломойський, Боголюбов чи Богуслаєв певним активом, здобутим напівзаконно. За допомогою того активу викачував гроші, зокрема і з державного бюджету. А тут — війна. Актив — стратегічний, але занедбаний, штучно доведений до банкрутства. Для того, щоб під час прихватизації його якомога дешевше купити. Плюс частина майна підприємства може бути пошкоджена московськими ракетами — зокрема ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта». Ремонтувати треба, гроші вкладати, а стратегічні підприємства потрібні для обороноздатності. А якщо почнуть глибше «копати», то побачать, як їх банкротували та виводили кошти (зокрема і за фіктивними договорами). Та й взагалі, раптом колись до українців дійде, що прихватизація була їхнім політико-економічним пограбуванням? А якщо дійде, то можуть почати і винних шукати…
А тут «наш президент» оголосить «націоналізацію». Українці будуть тішитись як дурний цвяшком. А ми потім, коли закінчиться воєнний стан, — або гроші отримаємо від держави, або активи повернуть. Але активи вже будуть відновленими, підремонтованими, і не за наш рахунок. От приблизно така логіка керує Ігорем Коломойським, який є ключовим творцем голограми Голобородька. Голограми, яка продовжує імітувати патріотизм за допомогою все тих же відеоінструментів.
Подальша прихватизація-розпродаж України йдуть повним ходом. От нещодавно майнові права на колишній офіс банку «Аркада» викупили доньки пана Злочевського — міністра в уряді Азарова. Офісна будівля в самому центрі Києва, поблизу метро «Хрещатик», площею близько 14 000 квадратних метрів, обійшлась донькам Злочевського у 351 мільйон гривень, тобто близько 700 доларів/метр квадратний. Житлова нерухомість на Троєщині коштує дорожче, а тут — комерційна, в центрі. Ринкова ціна такої комерційної нерухомості коливається від 2 000 до 3 500 доларів за квадрат. Помножте на 14 000 і вийде, що держава в особі Фонду гарантування вкладів недоотримала від 1 до 2 мільярдів гривень. Зате Зеленський офіційно збирає кошти з людей для побудови «армії дронів».
Політика — концентрована економіка. І від того ми нікуди не дінемось. Поки нас «розводять» і «розділяють» лозунгами та піаром, кожна влада продовжує нас грабувати.
Бачити суть усіх вищенаведених економічних махінацій — завдання для українців. Саме це є передумовою до формування здорового прагматизму, вміння рахувати і раціонально використовувати національне багатство та будувати Україну Майбутнього.