Лозанна, як завжди, подивляє своїми новими виставками і постійними експозиціями. В одній із минулих публікацій я писала про таке явище у швейцарському та іншому мистецтві, як l’art brut (ар-брют). Насправді це дуже широке поняття, а паралелей з українською культурою більше, ніж ми думаємо.
У столиці кантону Во є затишний музей, який має назву Collection de l’Art Brut. Це постійні та нові виставки нового мистецтва з різних країн, поєднання Європи і Сходу. Швейцарія, Каталонія, Франція, Словаччина, Вірменія, Японія… безліч країв. Німецькі, італійські, французькі та інші прізвища. Зокрема й псевдоніми. Але принцип мистецтва один. І вражає багатством фантазії, а також правдивим мистецьким передчуттям.
Про кожного автора — інформація французькою та англійською. Є такі, чиє життя припало на першу і другу половину ХХ століття. Але багато з митців — сучасні, які живуть дотепер. Неможливо перерахувати всі імена, тому варто зосередитися на головному.
Що таке art brut? — У музеї це докладно пояснено в інформації (від себе ще відзначу, що там дуже оригінально і грамотно оформлено). Французькою на стіні написано: «Qu’est-ce que l’art brut?» (далі — пояснення). І той самий текст — англійською: «What is art brut?». Стисло кажучи, це мистецтво самоучок. Але видно, що цей напрямтакий різноманітний, що вміщує буквально все та процвітає до сьогодні. Я сказала б, що сучасні проблеми відкрили «другий подих» цьому руху.
Його називають ще й «сирим мистецтвом». Сам термін — винахід французького художника й скульптора Жана Дюбюффе (Jean Dubuffet, 1901–1985), про якого був фільм на виставці робіт примітивістів у Кантональному музеї мистецтва (Лозанна).
Ар-брют має синонім «маргінальне мистецтво». Так називають непрофесійні витвори, але насправді це дуже розмите поняття. Назва «брют» споріднена з «брутальний», тобто дослівно з французької це «грубе, необроблене мистецтво» (так пояснює українськомовна «Вікіпедія»). Як я писала в попередніх статтях, у Швейцарії в роботу йде буквально все, зокрема металобрухт, уламки деревини, паперові шматки, розтрощене скло тощо (але, звісно, треба мати талант і фантазію, щоб усе це поєднати). Але вражає рівень цих творів, презентованих у Лозанні. Вони явно мають огранку. Якщо це хобі, то як трактувати шедеври? Можна не мати художньої освіти, але створювати обдаровані твори. Або з інформації в лозаннському музеї про різних митців помітно, що вони — інтелігенти, освічені й дуже змістовні люди. Отже, про це явище багато розповідатимуть у майбутньому. Тому побачивши ці роботи, важко назвати їх невідшліфованими. Навіть там, де позірна заяскравість, усе зрозуміло. Так потрібно для художньої мети. Головне — що таке мистецтво нам справді зрозуміле.
Також його називають психоделічним. Але насправді як зрозуміти сутність ар-брют? Автори можуть бути й неосвіченими або мешкати у глушині, у тяжких умовах. У цих митців часто не було тих можливостей, які ми маємо зараз. Але їхня творчість — це справжній прорив як опір, боротьба.
Про ар-брют багато написано й ще напишуть, а я хотіла б висловити свої враження від Collection de l’Art Brut у Лозанні.
Відвідавши цей музей один раз, ми з матір’ю (лікарем-неврологом Оленою Смольницькою) стали його частими відвідувачками.
Після книжкової крамниці (де листівки репродукцій експонатів, альбоми, наукові книги) відкривається цілий світ — і нових картин та скульптур, і попередніх експозицій. Перший поверх, далі — нагору, де нові зали і коридори… Чорні східці, устелені червоним,ведуть до нових скарбниць. Зазначу, що сам музей дуже затишний.
Про ар-брют (зокрема презентоване в цій колекції). Чи є аналоги в нашому українському мистецтві? Так, є. У народному та авторському. Це й посуд, і вишивки, і ткацтво (килими), і статуетки, й іграшки, і витинанки, і ще багато чого. І просто — малюнки, аплікації… Коли майстри це створювали (і досі створюють), вони не вважали це шедеврами, зокрема вписаними у світовий контекст. Проте сьогодні це — визнане мистецтво.
Art brut — це не лише живопис, а й скульптура. Це також і величезні ляльки у людський зріст, прикрашені різними оздобами, кольоровими пацьорками тощо. Чом не згадати наші ляльки-мотанки? Або авторські роботи — як ляльок Наталії Фесенюк (про яку вже була моя публікація в «Сурмі»)?
Можна згадати наше дерев’яне різьбярство. Адже народні скульптури в Україні здавна відомі. Наприклад, придорожні скульптури — розп’яття або постаті святих чи архангела Михаїла… Я розповідала швейцарцям про ці шедеври, свого часу просто підібрані на дорозі та збережені в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (щоразу, буваючи в Місті Лева, я неодмінно відвідувала цю колекцію).
А витинанки? А картини Марії Приймаченко? На швейцарській виставці були витвори, схожі за принципом на це наївне мистецтво, де оживають фантастичні звірі та птахи, де несподівані контрастні барви, і самі картини — ніби реальність, змішана зі сновидіннями. Чи інша реальність. Хоча ар-брют протиставляють наївному мистецтву (але в деяких джерелах — навпаки, порівнюють із наївом), усе одно: я бачила прекрасні картини, схожі на видіння та попередження Марії Приймаченко.
Повернуся до музею в Лозанні. Тут — численні полотна, малюнки, тканини, навіть меблі чи інші плетені конструкції, схожі на пагоди. Дерев’яні статуетки, гігантські ляльки (схожі на ідолів чи божества), інші предмети (схожі на ритуальні). І ще багато всього. Різні техніки. Проте — жодного хаосу. Навпаки: експонати систематизовані, оздоблені інформацією про авторів і стиль (є навіть каталог та інша література, яку можна вільно гортати, умостившись на лавці). Ознайомившись з творами одного митця, плинно переходимо до наступного.
Звісно, неможливо висвітлити в одній статті всю цю колекцію. Але назву бодай кілька творів, які мене заторкнули.
Деякі масштабні картини дуже схожі на мандали. Також — у центрі ніби намальоване яйце, з якого постав світ. Хіба це не нагадує наші архетипи?
Дуже багато блискучого матеріалу, зокрема пацьорок. Є інсталяції, схожі на підводний світ із його багатствами (коралами, перлами тощо). Є моделі, схожі на фантастичних динозаврів. Є малюнки, що нагадують фантазією звірів Марії Приймаченко. Експонатів стільки, що їх не виставляють за один раз, а чергують експозиції.
Є функціональні витвори — наприклад, справжні дизайнерські сукні. Вони зроблять честь будь-якій моделі.
Маски, скульптури з дерева та інших матеріалів. Є схожі на ритуальні маски або народних ляльок. Є схожі на іграшки (статуетки), які водночас нагадують індіанських ідолів. Ось маски, зроблені начебто з фруктів — чи не нагадує це знамениті картини Джузеппе Арчимбольдо? Як на свій час він був новатором, а сьогоднішні роботи показують, що вигадка базується на класиці. Тому ці портрети — живі. Так, помітно гротеск, карикатурність (каструля замість голови), але все це — реальне. Деякі маски нагадують карнавальні. Деякі — навіть наших колядників (кошлата бородата голова з ріжками а-ля фавн або чортик). Деякі — наче маски божеств.
Є милі дерев’яні іграшки, схожі на народні. Наприклад, пара волів тягне візок. Є бичок (чи інша тварина?), чия морда оббита шкірою. Вираз схожий на людський! Або волики везуть у візку іншу тварину — цапа (?). Отже, це непрості забавки. А є керамічні скульптури, схожі на наші іграшки — проте це якісь гібридні тварини, схожі на ідолів. Також дуже цікаві зірки, що нагадують наші різдвяні (так, із якими колядують).
Ідемо далі. А що це за звір? Усміхнена паща, наче нафарбована помадою, величезні зуби… Чи не звір? Корова? Виявляється — свиня, але схожа на людину. Автор — Евженіо Санторо (Eugenio Santoro, 1920–2006), швейцарський художник італійського походження. Коли я прочитала його біографію, то зрозуміла, що ці твори — сублімація. Бо народжений в Італії художник воював проти нацистів, але був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Як я зрозуміла, Швейцарія (куди він потім переїхав після звільнення та далі жив) його врятувала. Своєю чергою порятунком для Санторо стало мистецтво.
Окремо відзначу оформлення виставки. Наприклад, біля дерев’яних скульптур, які нагадують і тварин, і людей — величезне фото митця з інформацією про нього. Але це ще не все: на чорно-білій світлині усміхнений італієць Санторо їде на запряженій дерев’яній свині (навдивовижу подібній до живої). Своєму шедеврі. Він керує віжками. А його нога в чоботі «взута» в ратицю свині. Символічно. А також фото показує, що така свиня — винахід, «автомобіль».
Окремий інтерес викликали стенди і малюнки, присвячені учасникам Спротиву. Численні листи та інші нотатки французькою мовою. Фото борців, які виявилися й цікавими художниками. Малюнки, кожний з яких — документ.
Дуже цікаві японські малюнки, картини, інші витвори — зокрема вишиті тканини, що нагадують панно або матерію для практичного вжитку (а не лише декоративну). Особливо мене зацікавили вишивки із зображенням птахів і тварин, причому звірі часто усміхнені, антропоморфні.
Наголошу на антимілітарному характері цього музею та його виставок. Як писала, тут і тема Спротиву, й антигуманності війни, і боротьби зі злом (що помітно в біографіях митців). Є статуетки і картини, які зашифровують художній протест. Є зброя — рушниці, оздоблені в декоративному стилі, і вже з однієї деталі стає зрозуміло: митець — проти війни. Автор — Андре Робійяр (André Robillard, народився 1931 р.), родом із Франції, Орлеан. Концепція його робіт: мистецтво треба обороняти, але насильство — проти самої природи.
Відзначу кольорову гаму. Дуже багато яскравого, але воно не ріже око, а змушує зосередитися на шедеврах. Також несподівано — багато поєднання жовтого і синього (гуаш, акварель, інші фарби).
Ці виставки цікавлять художників з різних країн. Якраз під час відвідання цієї колекції відбулося знайомство з одним зарубіжним митцем. Сподіваюся надалі докладніше висвітлити його стиль, адже це спілкування принесло користь.
Я не уявляла, що сучасне мистецтво таке різноманітне. Але ж треба вміти це зібрати, зберегти, оформити! Лозанна в цьому демонструє вміння — і політ фантазії. На цих виставках хочеться ходити годинами. Це бенкет барв і почуттів, а ще — нагода інтелектуально підживитися.
Отже, мистецтво ар-брют — сучасне. Швейцарці вміють зберігати шедеври з різних країн. А колекція ар-брют у Лозанні показує те, що творчість невпинно розвивається. Також це вселяє оптимізм: ми можемо творити. Хочеться творити — творіть. Ваше мистецтво важливе. І просто для настрою: якщо вам хочеться яскравості та позитиву — рекомендую цей музей. Чи бодай подивитися репродукції або фото.
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.