Чи існує Український Клондайк?
Ще в 1966 році одна з газет у США писала, що після того, як у ХІХ столітті головною геологічною знахідкою був Клондайк, то в ХХ ст. нею стало українське золото. Що ж стало приводом для такого твердження дуже охочих до сенсацій американських газет? Виявляється, ним стало майже не помічене радянськими газетами повідомлення про те, що геологами Новомосковської геологічної експедиції на річці Мокра Сура виявлене одне з найбагатших родовищ золота за всю історію його пошуку на нашій планеті. Тут у Придніпров’ї в надрах Українського кристалічного щита було закладено чотири свердловини. Внаслідок цього виявилося, що золота тут в декілька разів більше, ніж у знаменитому Клондайку. Однак, на відміну від останнього, ніякої «золотої лихоманки» в Україні не відбулося. Не помічено її й нині, коли Україна стала незалежною державою. «Золота лихоманка» в Клондайку й інших золотоносних районах США і Канади стала основою економічного процвітання Америки. В Україні ж донині ігнорується факт надзвичайного багатства нашої держави на цей дорогоцінний метал, ціна на який постійно зростає.
Клондайк відкрили в ХІХ столітті, а відомості про наявність покладів золота в Україні сягає тисячоліть. Греки, скіфи видобували золото в районі річки Росі, правої притоки Дніпра, яка перетинає Український щит. Збереглися перекази і про штольні в Карпатах, де теж видобували золото.
У нас донині ставляться до золота, як до дорогоцінного валютного металу і матеріалу, з якого виробляють прикраси. Однак, діапазон застосування золота в сучасному господарстві дуже великий і він постійно розширюється. Золото використовують в найсучасніших галузях виробництва від ядерних реакторів до ракет, від мобільних телефонів до телевізорів. Це також ідеальний провідник тепла й електричної енергії, найкраще антикорозійне покриття. Його використовують як каталізатор в хімічних реакціях і для покриття куполів церков. Взагалі, без золота розвиток науки і господарства в ХХІ столітті просто немислимий. Ну і, нарешті, це еталон вимірювання вартості товарів на міжнародному ринку.
У наш час виявлено два види походження золота. Найпоширеніше так зване гідротермальне золото. Воно утворилося в нагрітих вулканами водах і поступово осіло в кварцових жилах. Таке золото має багато різних цінних домішок, зокрема, платини, срібла, ванадію. Золото може мати і вулканічне походження, тобто утворитися під час виверження вулканів. Такого типу поклади цього дорогоцінного металу характерні, наприклад, для Мужіївського родовища на Закарпатті. Мільйони років тут стався вибух вулкану з утворенням вулканічних порід, а в них виникли золотоносні жили.
Золото може залягати по-різному. В одному випадку це розсипне залягання, в іншому — корінне. Фактично розсипне залягання утворилося з корінного шляхом руйнування гірських порід і переходу їх в осадову пухку форму. Вивітрювання кристалічних порід призводить ніби до звільнення золотаз полону. Таке золото можна мити, черпати драгами з дна річки чи моря. Серед розсипних родовищ інколи трапляються доволі великі самородки золота в десятки кілограмів. Один із найбільших у світі самородків було знайдено в Австралії (60 кілограмів). В ХІХ столітті там почалася справжня золоталихоманка. В австралійські порти заходили різні торговельні кораблі, і вся команда на чолі з капітаном сходила на берег і просто зникала в горах. Сотні залишених кораблів без команди, як Летючі Голланці, гойдалися на хвилях без людей. У цей час їхня команда мила золото і шукала його самородки. Існує таке повір’я, що золото ховається там, де квітнуть червоні квіти.
Де розташовані поклади золота в Україні? На величезній її території. Фактично скрізь є золото в Українському кристалічному щиті, щоправда в різних кількостях. Виявлено запаси золота в Карпатах, Криму, на Донбасі. Золотоносний вал знайшли на шельфі Чорного моря, який входить до виключної економічної зони України. Лише наша держава має право видобувати тут корисні копалини з дна моря. Мільйони років такі річки як Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро та їхні притоки розмивали своєю течією Карпати й Український кристалічний щит, вимивали з них золотоносний пісок, відносили його в Чорне море і відкладалися тут у вигляді своєрідної підкови. Тепер цей пісок можна черпати з дна моря драгами і землечерпалками і виробляти з нього золото.
Велике родовище золота в Закарпатті з назвою Мужіївське належить до найбільших у світі. Однак є й труднощі в його видобуванні. Тому вчені шукають різні хитромудрі способи його освоєння. Це золото корінного залягання. Але практично безмежні можливості видобування цього дорогоцінного металу на Українському щиті від Житомирської області на Півночі до Донецької на Півдні. Виявлені дуже перспективні родовища в Дніпропетровській і Запорізькій областях. Про світове значення деяких родовищ і їхнє багатство на золото ми інколи довідуємося майже випадково. Наприклад, в пресі з’явилося повідомлення про передачу одній американській компанії в концесію родовища Майського в Одеській області. Лише вивчивши в інтернеті принципи роботи цієї американської компанії, я довідався, що вона принципово працює лише з найбільшими і найперспективнішими родовищами золота у світі.
Діамантовий пояс України
Чи є в Україні поклади алмазів? Ще на початку 90-х років ХХ століття, коли Україна стала незалежною державою, я, викладаючи студентам курс «Географія України», звернувся до одного відомого українського геолога, нагородженого на Світовому конгресі геологів годинником з діамантами. Цю відзнаку він отримав за дослідження в сфері виявлення в Україні алмазоносних гірських порід. Кажу, не знаю що говорити студентам. У деяких газетах пишуть, що у нас є поклади алмазів, але хотілося б послухати думку фахівця. Після цього цей професор запросив мене піднятися до ньогона четвертий поверх у його кабінет завідувача кафедри. Там стояло два допотопних радянських сейфи. Професор-геолог відчинив один, вийняв звідти пробірку, заткнуту брудною замацаною пальцями ваткою і висипав на мою долоню якісь маленькі непоказні, такі собі непрезентабельні жовто-коричнево-білі, непрозорі шматочки чогось незрозумілого.
— Що це? — запитав я.
— Чорнові алмази, — відповів маститий професор мені, тоді ще молодому доценту.
Оце алмази? — не повірив я.
— Так, алмази, всміхнувся геолог. Якщо їх обробити, огранити, будуть сяяти, як сонце.
Потім я довідався, що шановний професор ці алмази з пробірки на практичних заняттях висипав на долоністудентам, і вони їх передавали одне одному по рядах. З кожним роком, після нового експедиційного літа проведеного разом зі своїми учнями, чорнових алмазів у сейфах ставало все більше і більше. Про те, що вони зберігаються в сейфах на четвертому поверсі, знали всі. Але ось в країну прийшла ринкова економіка і хтось мабуть підрахував ринкову вартість чорнових алмазів. Для професора вони були простим роздатковим матеріалом на практичних заняттях. Вночі під корпус факультету хтось підігнав вантажну машину і сейфи на тросах спустили в її кузов. Потім професор помер і про цю історію всі забули.
Я думаю, що після того, як ви прочитали цю майже веселу детективну історію, запитання: «Чи є в Україні алмази?» вже не виникає. Дійсно, вони є, але де? Перш ніж відповісти на це запитання, послухайте ще одну історію. В 1920 році петлюрівський офіцер, за фахом гірничий інженер, на території нинішньої Донецької області знайшов один з найбільших алмазів у світі, який він назвав «Мазепа». Офіцер в той час вже зрозумів, що визвольна боротьба української нації за створення незалежної держави на цей раз закінчилася поразкою. Він забрав алмаз і вирушив з ним за кордон. Там алмаз було продано до приватної колекції, і де він знаходиться нині невідомо.
Чи дійсно можна знайти алмаз просто під ногами, чи це чергові недолугі легенди і міфи? Можна, звичайно, але не скрізь. Алмази знаходять там, де вони є. В Україні здавна знаходили чорнові алмази, і дійсно під ногами. Людина, яка знайшла такий непоказний камінець і змогла розгледіти в ньому алмаз, в минулому отримувала професію з доволі стабільним доходом. Вона вставляла алмаз до спеціального інструменту і починала різати скло. В Україні таких людей було немало. Вони були щасливими, що вдалося знайти алмаза, але спеціально їх у нас ніхто не шукав.
Алмази розташовані в алмазоносній породі, яка зветься кімберлітом. Кімберліт заповнює так звану кімберлітову трубку. Фактично ця трубка є жерлом давнього вулкану. Й алмази в ньому виникли під час виверження в умовах високого тиску і температури. Особливо багато кімберлітових трубок в Африці. Деякі з них досягають діаметра 1,5 кілометра. Африка нині дає найбільше алмазів у світі.
Нині ситуація змінилася і світовим виробників алмазів і виготовлення зних діамантів може стати Україна. Звичайно, якщо захоче. Справа в тому, що в нас унікальна геологічна структура світу — Український кристалічний щит. Пояснюючи просто, його можна порівняти з першою чорною плямою на розпеченому тілі молодої Землі. Це була перша, ще дуже тонка земна кора. Скрізь ще панувала розплавлена магма, а в Україні вже виникла перша земна твердь. Тонка земна кора постійно проривалася вулканами, в яких і утворювалася нині алмазоносна порода. В наш час таких кімберлітових трубок на Українському кристалічному щиті виявлено вже десятки і пошук все нових триває.
Звичайно, не всі кімберлітові трубки містять придатні для видобутку алмази. Геологи підрахували, що лише одна з десяти трубок містить комерційно привабливі алмази. Але якщо у нас їх десятки, то хоча б у деяких дорогоцінні камені є. Тим більше, що в Україні виявлено в районі села Скоморошки Вінницької області взагалі кімберлітову трубку просто таки фантастичного розміру — 6,5 кілометра в діаметрі. Чи не тут поважний професор їх і шукав? Як би там не було, а цю таємницю він забрав з собою в могилу. Але тепер, завдяки і йому, ні для кого не секрет, що алмази в Україні є!
Топаз та іншідорогоцінні камені
А тепер інша історія. Вона теж має не менш детективний сюжет, ніж попередня. Захистив я докторську дисертацію, став професором і запросили мене до Вченої ради університету. І ось одного дня на засіданні цього поважного наукового зібрання виступив ректор і сказав, що з геологічного музею хтось поцупив монокристал топазу. Наспеціально звареній металевій підставці він красувався біля входу. Прийшли вранці співробітники музею на роботу, а його немає. Пам’ятаю, як ректор лаявся: це ж не коробка сірників, його ж до кишені не покладеш. Як він міг зникнути?
І дійсно, ректор мав рацію. Цей дорогоцінний «камінець» важив аж 56 (!) кілограмів. Уявіть собі загострений догори, прозорий з жовтувато-бузковим відтінком монокристал. Це ж дорогоцінний камінь! Прийшов період ринкової економіки, і хтось підрахував ринкову вартість цього «камінця». Це ж десятки мільйонів доларів. А він тут у музеї стоїть, пилом припадає. Хіба що студенти на нього вражено витріщаються. Та й то не щодня. Інколи екскурсії проводять для учасників різних міжнародних конференцій.
Звідки ж узявся велетенський топаз в геологічному музеї університету? Звідки його привезли? Видобули цей «камінець» в Україні, на Українському кристалічному щиті в Рівненській області. І це не найбільшій топаз, якого тут знайшли. Був ще один, вагою аж 117 кілограмів. Уявляєте, скільки обручок можна з нього зробити, якщо розпиляти на окремі шматки?
Велетенські топази — феноменальне явище України. Це один із дужегарних дорогоцінних каменів. Його принадою є те, що топаз може бути різних кольорів — зелений, жовтий, блакитний, рожевий. Буває він і без кольорової гами. Ще одна цікава особливість топазу полягає в тому, що під дією іонізуючої радіації топази стають димчастими, червоними або темно-жовтими.
Ще за часів античності мандрівники, які відвідували територію України, писали про те, що землі в межиріччі Дунаю і Дніпра, а також Карпати були багатими на поклади алмазів. Відомий римський історик Пліній Старший тоді ж писав про наявність тут скіфських смарагдів. Знаменним для українського коштовного каміння став 1860 рік. Саме тоді на Волині було відкрито поклади технічних і ювелірних кристалів. Тут, в оспіваному поетами Поліссі, виявили запаси гірського кришталю, раухтопазу, топазу, моріону й берилу, які нині мають світову славу.
Гірський кришталь є різновидом кварцу. Однорідні прозорі його кристали є надзвичайно цінним матеріалом для оптичних приладів, в електро- й радіотехніці. Використовується також для виготовлення кварцового скла та в ювелірній промисловості. Особливо ціняться запаси берилу і моріону. Берил надзвичайно розмаїтий коштовний камінь з багатьма відмінами, залежно від кольору, прозорості і домішок. Розрізняють власне берил — зелені, жовтувато-білі замутнені кристали, а також аквамарин — прозорі, зеленувато-блакитні (кольору морської води) кристали, які іноді набувають темно-блакитного забарвлення; геліодор — насичено жовта відміна берила; смарагд — прозорі кристали чудовогом’якого «трав’яного» зеленого кольору; ростерит — прозорі кристали з рожевим відділком; морганіт — яскраво рожеві кристали з дивним відливом на світлі. Все це каміння вважається дорогоцінним і найвищого ґатунку.
Моріон — дорогоцінне каміння, кристали якого зафарбовані в темний димчастий колір. Нерідко вони в Україні мають практично чорний відтінок, що ціниться особливо високо. При нагріванні до 250-300 градусів Цельсія моріон втрачає колір і може застосовуватися в техніці.
В останній період в Україні в двох районах відкрито родовища корунду. Його як інше дорогоцінне каміння нині відкрито в межах Українського щита в Приазов’ї і в Побужжі. За твердістю в природі корунд поступається лише алмазу. Він використовується в техніці, а його прозорі, гарно забарвлені різновиди — рубіни і сапфіри є дорогоцінним камінням високої якості і вартості.
Особливості геологічної будови України, її недостатнє геологічне вивчення вказують на те, що в нашій державі можливі нові, захопливі відкриття дорогоцінного каміння.
Таємничий флюорит
Багатюща українська земля, здається, містить в собі все, що знайдено на нашій планеті. Зокрема й доволі рідкісні мінерали з феноменальними властивостями. До них належить флюорит, який геологи називають великим обманщиком. Така дивна назва для мінералу пов’язана з тим, що він єдиний із самоцвітів здатен імітувати будь-який із них. Немає у природі такого кольору, чи навіть його відтінку, якого не міг би набрати флюорит. Краса цього каменю вражає уяву людини. Ще більше вражає її розмаїття кольорової гами. Він може бути прозорим і непрозорим, зеленим і чорним, червоним і білим, малиновим і синім, жовтим і рожевим, нарешті цей камінь може мати вигадливий різноколірний візерунок або навіть бути смугастим.
У позаминулому столітті гірники Саксонії за красу і багатобарвність назвали флюорит «ерцблюме», або українською мовою «рудна квітка». На жаль, цей неймовірно гарний мінерал має й суттєві вади. Флюорит має низьку твердість і значну крихкість, що ускладнює його використання в ювелірній справі. Ще гірше те, що він здатен знебарвлюватися на сонячному світлі. Скаржаться ювеліри й на те, що його дуже важко полірувати до дзеркального блиску. І все ж природа не створила іншого такого чи кращого матеріалу для виготовлення художніх виробів.
Однак не дивовижна краса принесла славу флюориту. Цей мінерал володіє цілою гамою дивовижних властивостей, які використовуються в різних галузях господарства. Металурги виявили, що при додаванні флюориту до руд металів під час їхньої виплавки вінвикликає здатність знижувати температуру плавки та надавати текучості шихті. Сама назва флюорит походить від латинського слова текти. Про це стало відомо ще на початку ХVІ століття. У промисловості флюорит більш відомий під назвою плавиковий шпат. Мабуть, легше перерахувати галузі господарства, де він не використовується. Та й то, кількість таких виробництв постійно зменшується. Уже не лише при виплавці чорних металів, але й кольорових він знайшов своє застосування. Все інтенсивніше його використовує хімічна, скляна, цементна та інші галузі господарства.
Нині виготовлення спеціального скла важко уявити без застосування флюориту. Його застосовують такі далекі технологічно галузі як виробництво електродів й емальованого посуду. Не можуть обійтися без флюориту електроніка, радіотехніка, голографія, лазерна техніка тощо. З нього отримують дуже цінну плавикову кислоту. Військово-промисловий комплекс нині теж не може обійтися без плавикового шпату. Виготовити лінзи для мікроскопу без флюориту також неможливо.
Ще до недавнього часу флюорит до України завозився з Китаю, Монголії, росії, Таїланду. Це тим більше дивно, що неймовірна складність геологічної будови України просто волає до геологів — немає жодного мінералу, який виявлений у світі, щоб його не було в Україні в промислових масштабах. І коли геологи отримали конкретне державне завдання на пошуки «великого обманщика», вони його майже миттєво й знайшли. І одразу в декількох місцях. Особливо перспективним виявилося родовище флюориту на півдні Вінницької області в Придністров’ї. Це нині відоме у світі Шахтинське родовище. Якість плавикового шпату тут не гірша за еталонну китайську, а хімічний склад відповідає прийнятим міжнародним стандартам.
Таємниці українського чорнозему
Одним із найбільших, а може й взагалі найбільшим багатством української нації є її чорнозем. Зв’язок української нації з чорноземом просто містичний, і його не завжди можна пояснити з наукової точки зору. Але ж чорноземні ґрунти є не лише в Україні, резонно зауважите ви і формально матимете рацію. Однак, лише формально. Річ у тім, що ґрунтознавці світу вже давно з’ясували — чорноземи бувають різні. Феноменальні відміни українського чорнозему Правобережної України полягають в тому, що, максимально спрощуючи пояснення, його можна назвати «солодким» чорноземом. А далі на схід і в інших країнах він «солоний», названий так за значний вміст солей. Зрозуміло, що якість сільськогосподарської продукції, вирощеної на солодких і солоних чорноземах доволі суттєво відрізняється. Звичайно, на користь «солодкої» його відміни.
В Україні на такі «тонкощі» українського чорнозему практично не звертають увагу, але добре про них обізнані іноземці. Тому й еталон чорнозему, який зберігається в музеї Парижу, взятий саме на правобережжі України, а не в Поволжі, Сибіру чи Америці. Крімтого, феноменальним явищем людської цивілізації є той факт, що лише українську землю вивозили до інших країн. І не лише вивозили, але й вивозять нині. Так, при будівництві в Білій Церкві, уже в наші дні електрометалургійного заводу із земної поверхні було знято знаменитий український «солодкий» чорнозем, і його вивезли до Німеччини. Чому саме до Німеччини? Бо німці дуже добре, на відміну від нас, знають унікальні властивості українського чорнозему.
Ми настільки звикли до своєї чудової, святої української землі, що вже й не відчуваємо її природної сили, краси і багатства. Лише потрапивши до Гельсінкі чи Берліна, здатна до аналізу людина, яка відчуває природу не лише шкірою, але й розумом і серцем, починає бачити явну різницю. Однак головна різниця криється в незбагненній силі української землі, її здатності акумулювати в собі не лише сонячне випромінювання, але й глибинну внутрішню радіацію.
Ґрунти України, як вся її природа, надзвичайно різноманітні. В північній її частині переважають дерновопідзолисті ґрунти. Їхня природна родючість невелика, бо містить незначну кількість перегною. Водночас існує низка сільськогосподарських культур, для яких ці ґрунти є сприятливими. На них добре ростуть жито, картопля, льон, хміль тощо. Південніше розташовані близькі до чорноземів сірі лісові ґрунти. Вони вже містять значну кількість гумусу. На них можна вирощувати як північні, так і південні рослини. Особливо «полюбляють» ці ґрунти цукрові буряки. Але найбільшим багатством української землі є дуже родючі чорноземні ґрунти. На них добре росте пшениця, різноманітні овочеві культури тощо. На заплаві Дніпра поширені піщані ґрунти. Таке розмаїття і поєднання різних типів ґрунтів надзвичайно сприятливе для розвитку сільського господарства. Різні сільськогосподарські культури не є територіальними конкурентами. Вони ніби ділять землю між собою і кожна займає ту її частину, яка їй найбільше підходить за власними природними особливостями.
Немає пророка у власній Вітчизні. Тому життєдайну силу української землі розуміють чужинці, яким є з чим порівнювати. Наприклад, про це знали німці, які під час війни вивезли з України величезну кількість ешелонів з українською землею. В Німеччині її як перегній розкидали по полях. Звичайно, з метою зручності транспортування верхній родючий шар землі викопували вздовж залізничних магістралей. Документально зафіксовано, що німецькі військові цілими батальйонами копали землю в різних частинах України. Наприклад, відомо, що зі столиці України Києва масово чорнозем вивозився до Німеччини з Жулян, де нині розташовується аеропорт «Київ».
Якщо ми нинішнім і прийдешнім поколінням українців не зможемо прищепити любов до рідної землі, не пояснимо її значення і силу, вона може знову «поїхати» кудись в інші краї. Наша українська земля дійсно не тільки родюча. Вона заряджена силою земного випромінювання Українського кристалічного щита, в якому законсервована могутність молодої Землі. Через це наші ґрунти дають не просто високоякісну сільськогосподарську продукцію, але й генетичну силу, яка дала змогу українцям вижити під час небачених жодним народом землі національних катастроф у ХХ столітті — війн, голодоморів, масових депортацій, нарешті, страшного Чорнобиля.
Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.