У деяких географічних назвах України, які не є прозорими для нинішніх громадян нашої країни, прихований курйозний зміст. За радянських часів їх не перейменували тільки тому, що неграмотні керівники просто не могли збагнути їхній глибинний зміст, або бувши чужинцями в Україні просто не знали української мови. Це дозволило донині зберегти на географічній мапі нашої держави веселі і курйозні назви, які в інших країнах захищають як велике культурне надбання.
Якщо розглядати всі веселі, дивні, курйозні географічні назви України, треба видавати цілу багатотомну енциклопедію. Тому в цій статті будуть згадані лише деякі з них. Можливо, колись автор повернеться до цієї теми, якщо, звичайно, виявить зацікавленість до неї з боку читачів.
Одна з найкурйозніших географічних назв України, як не дивно, збереглася на території Донбасу, де за радянських часів було перейменовано величезну кількість населених пунктів. Зникла навіть знаменита Хацапетівка, яка викликала однозначно прозорі трактування. На диво, залишився Харцизьк. Саме тому і залишився, що не викликав у керівництва ніяких незручних аналогій. А місто дійсно має одну з найкурйозніших назв у цілому світі. Річ у тім, що в українській мові, яку не знали тоді і не знають й нині місцеві керівники, слово «харциз» і «харцизяка» означає розбійник, бандит. Так, Харцизьк все одно, що Бандитівськ, Рекетирськ чи Горлорізів. Ось так розшифровується назва цього великого металургійного центру Донецької області.
Нумо мандрувати територією України від знаменитого Харцизька у західному напрямку до кордонів з Євросоюзом. Спочатку проїдемо Роздори, потім опинимося в знаменитому Гуляйполі Запорізької області, де у свій час добре погуляв батько Махно зі своїми синочками. Потім порадують нас своєю назвою Пологи. А далі нам стелиться шлях до Дніпра. І тут нас тішить своєю розхристаністю Гола Пристань. Переїдемо Дніпро і поїдемо далі на захід до великого металургійного центру Дніпропетровщини Кривого Рогу. Далі, далі на захід, де збереглося найбільше цікавих назв. Ось Копайгород Вінницької області, далі йде Несвоя Чернівецької. А коли ж нарешті буде Наша? Аж ось і чудове Придністров’я. Звернули з головної траси і ось нас вітає село Манівці. Нарешті виплуталися з манівців і попереду майже сусідні села. Одні звуться Окопи, а інші Атаки.
Усмішка не спадає з нашого обличчя, бо заїхали ми до курортного містечка Сатанів Хмельницької області. І не прогадали. Тут унікальна вода «Нафтуся». Але щось таке тривожне залишилося на душі після Сатанова. Й не дивно, ми рухаємося далі на захід і в’їжджаємо до тернопільського Чорткова. Беруть дрижаки!? Хіба ні? Заздрите тим, хто ще тут не побував? Ось вам і продовження – село Заздрість.
Перебираємося до Львівщини й одразу село Бовдури. Непогано. Не встигли, так би мовити, оговтатися від враження, аж тут і село Печихвости. Швидше на північ. Остудимо припеченого хвоста. Їдемо на Волинь, один із історичних стовпів української держави і нації. Недаремно їдемо. Попереду село Користь Рівненської області. Намагаємося замкнути коло і їдемо на схід. Попереду село Горщик Коростенського району Житомирської області. І ось ми на стародавній землі Чернігівщині в селищі Мала Дівиця, де ми й закінчуємо свою мандрівку курйозними географічними назвами України.
Звичайно, що на цьому смішні і страшні назви не вичерпуються. По всій Україні розкидані Чорториї. Походження таких назв дуже «прозоре». Розміщені такі села там, де водяні потоки розмили землю, перетворивши її на яри, або де швидка течія річки розмила берег і утворила новий водотік. Є така протока Чорторий і в столиці. Місцевим жителям в давнину ввижалося, що такий обсяг робіт по риттю землі могли виконати лише чорти. Звідси й назва. В Україні є й село Чортовець, Інші «страшні» назви Погибляк на Черкащині. Таку назву місцеві жителі пояснюють тим, що тут козаки колись знищили багато ляхів (Погиблях), закидавши ними всю річку. До речі, сама річка, на якій розташоване село, теж має курйозну назву Свинотопка.
Немало в Україні і всіляких Черепівок, Кровинок і Костинців та Костищ. Запитуючи місцевих жителів про походження таких назв, теж завжди отримуєш страшні оповідки з місцевої історії. Назви ж Могила, Могилів, Замогила і навіть Гробище, Гробки і таке інше донині збереглося немало. Є навіть районний центр Вінницької області Могилів-Подільський.
Гірська топоніміка України
У багатьох рівнинних областях України трапляються «непрозорі» географічні назви, значення яких місцеве населення вже забуло і тому сприймає їх як якісь таємничі знаки з минулих епох. Загалом люди, які так думають, мають рацію. Це дійсно привіт із минулих століть від їхніх пращурів, про яких вони вже нічого не пам’ятають. Цьому виною трагічна історія України. Століттями українці воювали, практично не випускаючи шаблю, піку і пістоля з рук навіть тоді, коли орали землю й обідали. Людей винищували або гнали в рабство, але з території західних областей, з ландшафтно-етнічного притулку української нації в Карпатах знову приходили переселенці й Україна вчергове відроджувалася.
Ці переселенці розносили по рівнинній території України місцеві назви. Так і з’явилися на рівнині незвичні для неї топонімічні свідки. Це ціла гама різних слів, так як гірська топоніміка Карпат, до найдрібніших деталей окремими словами позначала найрізноманітніші форми рельєфу. В окремих частинах Українських або Східних Карпат ці назви нерідко відрізнялися доволі суттєво. Це теж знайшло своє відображення в топоніміці рівнинної частини України, що дозволяє визначити нині: з Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини чи Закарпаття прийшли переселенці в ту чи іншу частину України.
Найпоширенішими в центральній частині Карпат є наступні назви: грунь – найпоширеніший у східних регіонах гірський топонім. Він не є однозначним. По-перше, це гора, покрита лісом. По-друге, – це вершина гори, пік, самий верх. Цікаво, що на Сумщині, Полтавщині і Харківщині назви Грунь відповідають як першому значенню цього слова, так і другому.
Серед інших назв гірської топоніміки, які вийшли за межі власне гірського ареалу слід назвати: клива – вершина гори не вкрита лісом, горб – невисока гора з виположеними схилами, бердо – крута гора, обрив, скеля, бескид – скелястий гірський хребет, горган – кам’янистий гребінь високого хребта, кичера – гора, вкрита лісом крім вершини, верх – вершина гори, аршиця – крута, кам’яниста гора, магура – окрема висока гора.
Усі ці назви відповідних форм рельєфу дуже добре відображені в топоніміці конкретних гір Карпат. Скажімо, Товстий Грунь, Чорна Клива, Яворова Кичера тощо.
Крім цих назв із Карпат у рівнинну частину України перекочували назви на кшталт Маківець, Маківка, Ріг, Гребінь, Шпиляк, Шишаки та ін.