Яна Сабляш – редакторка, копірайтерка, викладачка української як другої та іноземної, розробниця та методистка онлайн-курсів української мови на платформі «Є-мова». Випускниця програми Fulbright Language Teacher Assistant у 2019–2020 роках.
Викладала у Вашингтонському університеті (Сіетл) та Українському Католицькому Університеті (Львів). Допомогла заговорити українською понад 10 000 людям в Україні та за кордоном. Журналістка «Сурми» Оксана Кріт розпитала просвітницю з української мови про те, яким може бути розвиток мовного питання в Україні.
– Яно, особливо цікава ваша історія з Програмою імені Фулбрайта (Довідково: Програма імені Фулбрайта – це cтажування з викладання української мови (асистенція американським викладачам) в університетах / коледжах США тривалістю дев’ять місяців. У конкурсі можуть брати участь викладачі-початківці та молоді фахівці віком до 30 років, які спеціалізуються з лінгвістики, української літератури, перекладацьких студій, комунікацій, журналістики, американських студій, викладання англійської мови. Кандидати повинні мати диплом магістра або бакалавра на час призначення стипендії).
Розкажіть, будь ласка, з якої перспективи ви почали дивитися на українську мову та який важливий досвід, зокрема викладацький, привезли з собою в Україну?
Програма Fulbright Language Teacher Assistant має ключову відмінність від решти програм імені Фулбрайта: стипендіати не тільки викладають мову, але й навчаються. Вона дає можливість побачити навчальний процес в американському університеті з обох сторін – і викладача, і студента. А також саме ця програма націлена не тільки на наукову роботу, а й на культурну дипломатію.
Як студентка, я захоплена орієнтацією на потреби студента, кооперацією з іншими університетами та розвиненим студентським самоврядуванням в американських університетах.
Як викладачка, я навчилася навчати не української, а навчати людину, тобто ставити особистість, мотивацію, цілі, вподобання студента у центр навчання, коли викладач є ментором і фасилітатором, а не лектором і базою знань.
Я вивчала курси, які допомогли мені рости професійно. Освоювала комунікативну методику в професора Klaus Brandl, про якого вперше почула на одній з літніх шкіл БКУМ. Навчилася звертатися до наукових досліджень з Second Language Acquisition у викладацькій роботі, власне, дізналася про існування такої науки, як SLA, і сам факт того, що педагогічну ефективність мовників також можна статистично виміряти і перевірити. Так-так (усміхається). Також вперше стикнулася з менторством викладачів від старших колег. В Україні схожу практику бачила вже опісля, у викладанні англійської в ІТ-компаніях.
Окрім цього, досліджувала, як викладають успадковані мови в США, бо значна частина студентів вивчають українську саме як успадковану. Виявилося, що принципи викладання, зокрема посилення вивчення мови через культуру, ми вже використовували інтуїтивно на Безкоштовних курсах української мови та онлайн-курсах «Є-Мови» для російськомовних – через вивчення історії, культури, менторство і створення мовної спільноти, де можливо практикувати українську.
Зараз, у 2022-му році, коли наші програми «Є-Мови» наслідують інші школи, викладання української через культурний контент, менторську підтримку і відмова від навчання «чистої української», не здається інноваційним. Але ще кілька років тому такий підхід до роботи з російськомовними, точніше зросійщеними українцями, був новим, бо й сам масовий запит серед зросійщених дорослих вивчати українську не для галочки чи для ЗНО, був новим.
Яна з колегами по проекту «Безкоштовні курси української мови» та «Є-мова». 2017 рік
Також я вивчала мовну політику та культурну ідентичність в інших країнах світу в професорки Laada Bilaniuk, яка спеціалізується на українській тематиці.
Здобуті навички я застосовувала, працюючи над онлайн-курсами «Є-Мови», які ми запускали з 2020 року. Також підхід мікронавчання, за яким нас, стипендіатів, тренували під час орієнтаційної конференції в Орегонському університеті, я використала, навчаючи перших менторів програми «Навчай українською. Єдині», (Ініціатива «Навчай українською» — це спільнота волонтерів, які через українізацію гуртків та спортивних секцій популяризують українську мову серед дітей та викладачів. Експертна організація створює курси з переходу на українську мову для різних галузей, серед яких бізнес-організації, ВПО, IT-компанії), які зараз активно працюють по всій Україні. Звісно, про всі методики можна дізнатися з інтернету, а викладачі англійської давно все знають і використовують, але у викладанні української ці добре відомі методики ще в новинку.
Як культурна амбасадорка, я побачила, що мова є зброєю впливу на міжнародному культурному фронті, у яку країни стратегічно вкладаються десятиліттями, та в яку Україна не інвестувала нічого ні фінансово, ні дипломатично. Я вдячна закордонним партнерам, українській діаспорі та уряду США, які спонсорували і спонсорують культурну репрезентацію України за кордоном, зокрема моя участь у програмі Fulbright FLTA фінансувалася з бюджету США, а не України.
Очікую, що культурна дипломатія і культурний менеджмент стануть пріоритетом для наступного уряду України, адже за що ми боремося зараз? Єдиний кейс із закордонним турне хорової капели Кирила Стеценка й Олександра Кошиця і через 100 років приносить дивіденди для українців.
– Яку роль відіграє Програма у розвитку української мови у світовому просторі?
Програма Fulbright FLTA допомагає популяризувати українську мову та культуру серед американців, націлена на побудову дружніх міжкультурних відносин, вільних від стереотипів, надає можливості американцям українського походження поліпшувати знання успадкованої мови (heritage language).
– Яким технікам ви віддаєте перевагу у викладанні української мови як іноземної та які показали себе ефективно у вашій викладацькій діяльності?
Це доволі об’ємне питання, бо технік і методик є безліч, а вибір методики залежить від цілей студента або групи, мого вміння працювати за цією методикою і наявності матеріалів. Я віддаю перевагу комунікативній методиці, адже мої студенти вчать мову, щоб нею говорити, а не скласти іспит для галочки. Також використовую лексичний підхід у вивченні слів та Guided Discovery в поясненні граматики, які зараз є стандартами у викладанні будь-якої іноземної мови. До того ж у роботі з дорослими студентами ефективно працюють CLIL, Microlearning та Dogme.
– Для чого потрібно вміти визначати підмети та присудки, робити фонетичні та морфологічні розбори слів? Це дає певне логічне уявлення про мову?
Напевне, це потрібно було вчити, щоб задовольнити его методистів МОНу, які так навчалися самі, а вони вчили наступні покоління того, що знають, а не того, що диктують потреби 21-го століття (сміється).
Вивчення граматики, звісно, дає логічне уявлення про мову, а професійна робота з текстом неможлива без ґрунтовних теоретичних знань про мову як систему. Правда, шкільна граматика не формує таке розуміння про мовні системи, ба більше, вона доволі застаріла. Ціль шкільної граматики утилітарна – навчити людей грамотно писати. Відповідно, поки знання підметів і присудків, частин мов, класифікації звуків допомагає вивчати правила правопису і пунктуації, писати і редагувати власні тексти, доти ці знання є корисними.
Щодо розборів, то це скоріше анахронізми. Фонетичний розбір варто замінити вмінням писати або читати транскрипції, що є корисною навичкою для викладачів української як іноземної, акторів, професійних спікерів, логопедів. Морфологічний розбір напевне допоможе визначитися з професією майбутнім комп’ютерним лінгвістам: якщо в школі подобається робити такі розбори, то й структурна лінгвістика зацікавить (також сміється).
До речі, концепція НУШ, за якою навчається вже 5-й клас, відходить від вивчення теорії заради теорії та навчання тільки правил правопису. Серед ключових компетенцій – навчити дітей висловлювати та аргументувати власні думки, тому програма, підручники і навчальні завдання складаються відповідно до цієї цілі.
– Що варто змінити у структурі навчальних програм з української мови та літератури, щоб знання мови та обізнаність в літературі посприяли виробленню таких навичок як самопрезентація, влучне висловлення своїх думок, уміння критично мислити? Чи тут більше залежить від вчителя / викладача, від його індивідуального підходу, як він зуміє, опираючись на програму, створити творчий освітній продукт (урок)?
Я не є методисткою МОНу і не працюю з дітьми, щоб експертно відповісти на таке об’ємне питання. З концепції НУШ знаю, що структуру навчальної програми вже змінюють так, щоб школярі вчилися презентувати себе, висловлювати думки, критично аналізувати текстову інформацію на мовних уроках. Останнє оновлення програми ЗНО з української мови внесло нові завдання саме на аналізування текстів.
З практики підготовки до ЗНО такі завдання випускникам, що не навчаються за НУШ, даються складно, бо їхній попередній навчальний досвід — це писати під диктовку вчителя і зазубрювати готові факти з підручників без аналізу прочитаного.
Також варто розрізнені предмети з мови, літератури, історії та культури замінити на комплексні уроки, де ці предмети вивчаються за спільною навчальною програмою.
Я не впевнена, що сучасні вчителі мають достатньо методичної свободи, вмінь і компетенцій, щоб проводити такі заняття, як і не думаю, що ціль вчителя – створювати саме творчий продукт. Така творчість переважно зводиться до ігропедагогіки для всіх без виправданої цілі або фантазійних завдань заради фантазійних завдань. Завдання вчителів – не створювати творчі освітні продукти, а творчо навчати людину.
Освітні реформи втілювати важко, бо вони працюють на перспективу в десятиліття, потребують послідовності в роботі уряду та стабільності в країні, щоб приносити результати. Коли в Україні була така стабільність?
І не забуваймо, що українська держава, як й українське суспільство, тільки зараз, під час геноциду українців росією, усвідомило важливість української мови, літератури, історії та культури. Звідки було братися сучасним викладачам, актуальним програмам, освітнім менеджерам, політичній волі втілювати необхідні реформи, якщо українці не ставили уряду такий запит?
Останні 30 років українське суспільство спокійно споживало російськомовний продукт, створений в Україні, вивчало українську хіба заради навчання на бюджеті, використовувало державну мову в комерції хіба для галочки. Нам ще варто радіти, що такі предмети, як українська мова й література, ще залишилися в шкільній програмі за тотальною русифікацією України з 2000-х років, коли медіапродюсери створювали контент російською як прибутковіший, а МОН обслуговував інтереси кремля з часів Табачника. Також освітні реформи потребують компетентних людей, а хто зараз очолює МОН?
– Чому важливо виховувати це і наступні покоління українських дітей українськомовними та навчаючи історії України і світу?
Бо Україна говорила, говорить і говоритиме українською. Якою ще мовою навчати наступні покоління українських дітей?
Натрапила на вашій сторінці у FB на репост. Зацитую момент: «Одна мова (разом із її носіями) прийшла на терени іншої мови (разом із її носіями) з цілком конкретною метою: асимілювати. Двомовність – це перший етап асиміляції. Він може стати і останнім (як я описав вище), але за того рідкісного випадку що мова-прибулець буде прибрана з вжитку».
– Яно, що, за вашими спостереженнями, породила російська мова в ментальності українців?
російська мова розколює українців та тероризує нас шовіністичною, антиукраїнською пропагандою. російська – мова токсичного сусіда, який по-хамськи постійно принижує, знецінює, ображає, психологічно тиранить, заважає розвиватися, бачити своє, радіти здобуткам, цінувати себе, ще й змусив декого з нас повірити, що ця брехня та маніпуляції –- щира правда.
– Якими мають бути здорові кордони між українськомовним та російськомовним просторами?
Ці кордони повинні просто бути, зараз вони відсутні. Російська мова, в усвідомленні українців насамперед, повинна асоціюватися винятково з росією, а не «пострадянським простором», «мовою міжнаціонального спілкування» чи взагалі з поняттям рідної мови. Почати можна із тотальної заборони російської мови в публічному вжитку в Україні – на телебаченні, у медіа, у соцмережах, у книговиданні, у бізнесі, а також із вищих штрафів за порушення Закону «Про мову».
– Кого б ви навели в приклад з держав та націй, яким довелося відстоювати рідну мову і з яких українці можуть брати приклад на цьому етапі трансформацій?
Ізраїль і Тайвань. Причому українці можуть повчитися в Ізраїлю, а тайванці в України.
– А чому конкретно тайванці можуть повчитися в України?
Бо в них зараз схожа мовна ситуація до України в Радянському Союзі, де локальну тайванську витісняє офіційна мандаринська китайська.
Тайванці намагаються відновити місцеві мови (Hokkien і Hakka), але в них є покоління, які недостатньо володіють рідною мовою.
Із 1945 року, через окупацію Тайваню Китаєм, китайська стає офіційною мовою, обов’язковою до вивчення. Тайванська з’являється у школах у середині 1990-х, вивчення за бажанням. Причому вивчення залежить від регіонів. Більше тайванською спілкуються на півдні. Тайванська є мовою побутового спілкування, старше покоління 65+ спілкується переважно тайванською (66%), але молодше покоління масово її забуває (лише 17% учнів початкової школи можуть нею говорити). Ця мовна ситуація – наслідок агресивної мовної політики, назву це мандаризацією Тайваню.
Тож якщо Тайвань хоче далі протистояти Китаю, рано чи пізно їм доведеться змінювати мовну політику щодо офіційної китайської мови, інакше з такими тенденціями вони наближаються до білоруського сценарію.
До 1945 року Тайвань ще була під колоніальним впливом Японії, де японська відіграла схожу роль щодо тайванської, як польська щодо української.
– 16 липня 2019 року набув чинності Закон України про забезпечення української мови як державної. У яких сферах суспільного життя мовна картина змінюється і зміцнюється в сторону української мови як державної?
У тих сферах, де діє закон. Українці більш законослухняна нація, ніж ми звикли про себе думати. Громадяни дотримуються вимог закону в сферах надання послуг, як бізнесових, так і державних. Українська мова тому й державна мова, що повинна захищатися, розвиватися та підтримуватися державою. Закон про мову є однією з практичних реалізацій цієї функції держави.
– Чи є у вас особиста ціль або мрія, пов'язана з українською мовою?
Маю величезну і, сподіваюся, здійсненну мрію – це українськомовна Україна, у якій все покоління українців не знатиме російської і не говоритиме російською. Такої розкоші в українців не було принаймні останні сто років.