Тема Трипілля як витоків Української нації має шанс отримати ширші перспективи. На тижні у прес-центрі «Київінформ» відбулася науково-практична конференція «Трипільська культура: спільні підходи до дослідження, збереження, представлення та формування туристичного продукту». У фокусі уваги – народження всеукраїнської ініціативи «Дні Трипільської культури» та міжнародна співпраця України, Молдови й Румунії навколо теми Кукутень–Трипілля (у перспективі – на рівні культурної спадщини ЮНЕСКО). Серед організаторів – Таврійське об’єднання територіальних громад , кластер «Шляхами Трипільської Праматері», Державна агенція розвитку туризму України та Федерація розвитку туризму України. Відбулося одразу три широкі тематичні дискусії: «Трипільська культура сьогодні: де ми знаходимося і що можемо робити разом?», «Єдиний бренд Трипільської культури: чи потрібні спільні підходи до представлення?», «Дні Трипільської культури» як спільна національна платформа».
80% УКРАЇНЦІВ НЕ ЗНАЮТЬ ПРО ТРИПІЛЛЯ
Трипільський магніт зібрав до гурту науковців, археологів, представників музеїв і заповідників, громад, культурних та освітніх установ, бізнесу, туризму та різних ініціатив, для яких дослідження і популяризація відкритої 130 років тому геніальним чехом Вікентієм Хвойкою Трипільської цивілізації є місією життя. Серед них – доктор історичних наук, археолог, дослідник Трипільської культури Михайло Відейко, голова ГО «Агенція регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад», виконавчий директор Міжнародного агротуристичного кластера «Шляхами Трипільської Праматері» Павло Ярмій, очільниця Управління туризму та промоцій КМДА Лія Корнієнко, директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура у Легедзиному» Владислав Чабанюк, майстриня-реконструкторка трипільської кераміки Людмила Смолякова, очільниця БФ «Кукутень–Трипілля» Анна Заклецька, засновник «Музею нації» Валерій Галан, директорка Благодійного фонду «Платар» Марія Моторжина, директорка з комунікацій та партнерств ГО «Наша основа» Ірина Ванникова, меценат Ігор Кривецький, голова БФ «ЦеКРафт» Вікторія Кулакова, засновник проекту «Поселення Трипільської культури», співзасновник кластера гостинності «Південне Поділля» Максим Явтушенко, доцентка кафедри регіоналістики і туризму КНЕУ ім.. В. Гетьмана Оксана Богославець, очільниця відділу розвитку регіональних туристичних продуктів Держагенції розвитку туризму Олеся Фесенко, засновник «Агроленду» Іван Чайківський, режисер проекту «Україна. Світ. Трипілля» Костянтин Винокуров. Єднало присутніх розуміння факту: поки Україна на фронті бореться за свою територію і майбутнє, в тилу надважливо зберігати власну історію, культуру та ідентичність. Трипільська спадщина – частина давньої історії українських земель, тож завдання якомога більшої частини суспільства – розуміти, зберігати та робити щонайширше відомою і в Україні, і в цілому світі. На жаль, як засвідчують соціологи, нині близько 80 відсотків українців нічого не знають про Трипільську культуру або знають дуже мало. Не кажучи про світовий рівень. Висновок – очевидний: тема Трипілля має вийти за межі професійного наукового середовища, аби стати цікавою широкій аудиторії, особливо ж дітям та школярам.
ЗРОБИТИ ТРИПІЛЬСЬКУ КУЛЬТУРУ БЛИЖЧОЮ І ЗРОЗУМІЛІШОЮ
Один з ключових меседжів конференції озвучив її модератор Павло Ярмій: необхідність спільної платформи, яка об’єднає людей та організації, що працюють над збереженням і популяризацією Трипільського культурного спадку.
– Ми презентували концепцію «Днів Трипільської культури» та передали її представникам Державної агенції розвитку туризму України, – заявив Павло Ярмій. – Наступний крок – представити задум на державному рівні, щоб «Дні Трипільської культури» стали щорічною подією.
Конференція засвідчила, наскільки різними можуть бути сучасні способи розповісти про Трипілля широким верствам суспільства. Приклади – це і мультфільм, створений благодійним фондом «Кукутень–Трипілля», і вистава від «Нашої основи», і дитяче містечко у стилі Трипілля, і «Дні Трипільської культури» у відпочинковому комплексі «Агроленд» на Тернопіллі, й апробація підручників для 1, 5 та 10 класів, які нині тестуються у 100 школах України. Різні формати мають єдину мету – зробити Трипільську культуру ближчою та зрозумілішою сучасній людині, особливо юним поколінням, які зростають в умовах «тік-токового» сприйняття і мислення.
– Наша конференція – один з небагатьох випадків, де всі трипіллєзнавці можуть перетнутися, – заявив професор Михайло Відейко. – 2024 року вийшла «Енциклопедія Трипільської цивілізації», яка і досі може бути довідником з усіх питань, які виникнуть при підготовці «Днів Трипільської культури». Важливо, що до дослідження спадку Трипілля приєдналися Німеччина та Велика Британія, тим самим засвідчуючи всеєвропейське значення теми.
За словами Ірини Ванникової, навіть професор Єльського університету Тімоті Снайдер заявив, що центр європейської цивілізації – на території України, зокрема, у селі Небелівка (Кропивниччина).
– Я приїхав з окупованої частини Херсонщини, де на блокпостах росіяни з автоматами розповідали, як вони нам принесли культуру, – ділиться наболілим Павло Ярмій. – Насправді ми, українці, живемо на своїй землі, де культура існувала більше 6 тисяч років тому. Тому я – керівник громадської організації, котра розуміє, як нам вийти у світ і показати, що робимо і навіщо. Важливо донести, що боремося за українську землю, а трипільці – це основа цієї землі.
Інженерка за фахом, Людмила Смолякова вже 25 років відтворює і реконструює Трипільську кераміку: горщики, статуетки, знамениті біноклі. Її оселя – то одночасно майстерня і музей, де кожна річ – окрема розповідь про світогляд трипільців.
– Трипільських статуеток я виготовила загалом 800: представляють різні області України, де знайдені оригінали. Британці розкопали на території України двоповерховий трипільський храм, а ми студентами зробили навіть макет того храму з села Небелівка. Багато років його досліджували археологи Даремського університету (Велика Британія) і представили як найбільший храм старої Європи на археологічному з’їзді в Шанхаї. Чим визначний? По-перше, двоповерховий. А також у ньому діяли 7 вівтарів. Такого храму ніде у світі не існувало. Людмила Смолякова зізнається, що знову й знову перечитує біографію Вікентія Хвойки, а цьогоріч побувала на батьківщині першовідкривача Трипільської цивілізації, який свого часу дотримувався думки, що автохтонне населення України походить з трипільських глибин. Водночас високо цінує книгу Докії Гуменної «Благослови, мати», яку в ідеалі має знати кожна українська родина.
СПАДЩИНА БУДУЄ МАЙБУТНЄ
Організатори конференції отримали концептуальні пропозиції до резолюції від кафедри регіоналістики і туризму Київського національного економічного університету. Розроблені науковцями КНЕУ ініціативи пропонують чіткий вектор дій та містять 10 фундаментальних кроків:
Утворення постійної міжвідомчої та міжсекторальної координаційної платформи з питань Кукутень–Трипілля;
Формування Наукової ради маршруту та підготовка до 1 березня 2027 року Хартії відповідального представлення Трипільської культури;
Запуск спільного цифрового реєстру пам’яток, колекцій та ризиків з відкритим і захищеним рівнями доступу;
Впровадження обов’язкового охоронного зонування та оцінки впливу на спадщину для всіх проєктів у буферних зонах;
Розробка трьох пілотних пакетних маршрутів (від одноденного «Київ–Трипілля» до транскордонного Україна–Молдова–Румунія);
Створення єдиного календаря «Днів Трипільської культури», спільної візуальної системи та знаку якості;
Підготовка мережі сертифікованих гідів і освітніх модулів для громад, бізнесу та педагогів;
Забезпечення безбар’єрності середовища та альтернативних способів знайомства з пам’ятками;
Спрямування частини доходів від спільного бренду та туристичних пакетів до цільового фонду збереження спадщини;
Узгодження з партнерами з Молдови та Румунії спільного плану управління транскордонною спадщиною для виходу на рівень ЮНЕСКО та Ради Європи.
– Щорічні Дні Трипільської культури в Україні об’єднають і дадуть можливість шукати спільну відповідь на питання: що таке Трипільська культура і який стосунок українці мають до неї, – вважає Людмила Смолякова. – Дуже важливий проєкт. І найважливіше: подія має вийти на міжнародний рівень та відбуватися в Україні, Румунії й Молдові.
Нарешті!
Попереду – велика робота, нові горизонти та спільні перемоги задля промоції України у світі.
Ольга Дубовик, світлини з відкритих джерел