Ми починаємо «Школу українства» не для того, щоб просто вчити вас любити Україну чи пишатися її піснями. Любов без політичної грамотності – це лише сентиментальна слабкість, якою століттями користувалися наші вороги. Ми починаємо цей цикл, щоб повернути українцям найстрашнішу для будь-якої імперії та будь-якого корумпованого внутрішнього апарату зброю – національну суб'єктність.
Припиніть скиглити про несправедливість світу. Змиріться з базовим правилом XXI століття: параноя і пошук змов – це хвороба рабів і колонізованих. Це скиглення отари, яка виявила, що паркан будували не для її захисту!
Нам недостатньо просто говорити українською чи називати себе українцями. Давно назрів час відновити українство як залізну систему власних смислів, понять, інтересів і дії. Суб'єктність – це не коли ти маєш паспорт, гімн чи навіть армію. Суб'єктність – це коли ти сам, як господар, визначаєш, хто ти є, що тобі вигідно, і як ти називаєш свою реальність. Без озирання на те, що скажуть у москві, Брюсселі, Варшаві чи у вітчизняних владних кабінетах.
Українці мають таке саме невід'ємне право формулювати власний національний інтерес, як і будь-який інший народ світу. Це право не потребує дозволу і не потребує виправдань.
Війна за Словник
Влада над народом починається не лише з військового контролю над його територією. Вона починається з контролю над словами, якими цей народ здатний описати самого себе. Перше, що робить зовнішній окупант або внутрішній рейдер – він відбирає у власника право називати речі своїми іменами.
Тому наш перший акт спротиву – це повернення власного понятійного апарату. Якщо для явища немає назви – його неможливо розпізнати. Якщо власний інтерес дозволено називати лише чужими словами – його легко оголосити «неправильним». Ми зобов'язані вирвати з чужих рук монополію на наш словник.
Коли нас змушують розчинитися у безликому «територіальному гуртожитку» під виглядом прогресу – ми будемо називати це асиміляцією та десуб’єктивацією.
Коли українця юридично викреслюють із числа власників його ж країни – ми будемо називати це націоцидом.
Коли захист наших етнічних, культурних та економічних прав таврують як «радикалізм», «ксенофобію» чи «екстремізм» – ми прямо скажемо, що це інструмент українофобії, антиукраїнізму та україноненависництва, мета якого – змусити нас виправдовуватися за сам факт нашого існування.
Ми не повинні мислити Україну категоріями, створеними для нас іншими. Ми повертаємо в щоденний обіг і робимо зброєю такі терміни, як державотворча нація, національна солідарність, культурний суверенітет та український національний
інтерес.
Держава – це інструмент, а не ідол
Ми маємо зруйнувати небезпечну ілюзію, ніби будь-яка влада на цій території апріорі працює на нас. Держава – це не ікона, на яку треба молитися. Держава – це холодний, сталевий механізм.
Сьогодні цей механізм намагаються перетворити на закриту корпорацію, де українська нація зведена до ролі безправного лінійного персоналу, чий єдиний обов'язок – платити кров'ю на фронті і податками в тилу. «Школа українства» стверджує інше: Українська держава існує не для розчинення українців у територіальному гуртожитку. Вона має єдину мету – бути бронею для збереження, розвитку і відтворення української нації, її культури, мови, історичної пам'яті та майбутнього.
Будь-яка адміністрація чи закон, які ставлять інтереси зовнішніх центрів впливу, ситуативну міжнародну кон'юнктуру або апетити внутрішніх монополій вище за український національний інтерес – є ворожими за своєю суттю.
Холодна доктрина
Протягом цього курсу ми будемо холодно і безжально препарувати реальність. Ми будемо говорити про економіку і власність, право і державу, історичну пам'ять і культуру, освіту і національну еліту, інформаційний простір і безпеку через єдиний можливий фільтр: ЩО відповідає довгостроковому інтересу української нації?
Ми будемо вчитися мислити категоріями сили. Народ, який не визначає власних інтересів, неминуче починає обслуговувати чужі і згодом буде знищений. Народ, який не має власного словника, приречений бачити себе очима тих, хто написав для нього історію. А історія, написана чужинцями, ніколи не буде правдивою.
Я запрошую до роботи істориків, мовознавців, правників, філософів, соціологів, освітян та дослідників. Усіх, хто готовий не повторювати завчені чужі формули, а кувати сучасну українську доктрину – визначати, що означає українство у жорсткому XXI столітті.
«Школа українства» – це кінець епохи наївності. Ми об'єднуємо просвітництво і жорстке політичне виховання, щоб виростити покоління дорослих, цинічних державників. Покоління, яке не просто називає себе українцями, а вміє проєктувати свою волю.
Ми повертаємо собі право на власне ім'я. Урок починається.
Про автора: Владислав Смірнов – публіцист, провідний аналітик
експертно-аналітичного центру.