Що робити, якщо не знаємо, про що і яка саме буде чергова мистецька виставка? Або навпаки: нам здається, буцімто ми уявляємо її концепцію?
Цього разу ми (моя мати, лікар-невролог Олена Смольницька і я) отримали запрошення до Лозанни, Lausanne Art Fair, на виставку «5e foire internationale d’art contemporain», але не уявляли всього масштабу експозиції. Тому вчергове поклалися на інтуїцію та не помилилися.
Це була виставка в музеї біля пам’ятника — скульптурних стріл. Назву заходу можна перекласти як «5-й міжнародний ярмарок сучасного мистецтва». Але цього разу було більше споглядання шедеврів.
Виявляється, ця виставка традиційно щорічна, і там раніше були роботи й українських митців у Швейцарії. Також такі експозиції відбуваються в інших країнах — від Франції до Монако, від Люксембургу до Бельгії.
Оформлено було дуже солідно. Ми йдемо червоною доріжкою й бачимо масштабні зали. Водночас виставку було зроблено і з практичною метою. Так, відвідувачам можна було відпочити або замовити напої чи їжу. Проте нам хотілося пізнавати мистецтво.
На виставці — понад тисяча робіт авторства понад 500 митців. Це й картини, і скульптури, і світлини, і кераміки, й інші твори, які — синтетичні. Тобто їх можна назвати фото, картинами або скульптурами. Неможливо перерахувати всіх і все, тому цього разу моя стаття оглядова.
Із першої зали просто розбігаються очі. Червоне полотно з химерними візерунками, каліграфічні чорно-білі та сірі картини, скрізь — символи, символи… Безліч публіки, дорослих і дітей. Не встигнеш зупинитися на одній картині або скульптурі, як хочеться йти до іншої зали (а таких зал і коридорчиків — сила-силенна), пізнати все. Проте ми методично пройшлися і склали своє враження.
Одна з організаторів виставки — Роксана Ісаєва
На експозиції, здається, було презентовано всі напрями, течії та стилі. Від кубізму до примітивізму, від експресіонізму до інших «ізмів». І поряд — відносно класична манера.
Але важливо й те, що треба вміти організувати такі виставки. У кожної зали — свій організатор, ми бачили й журналістів, а ще й агентів, які мали інтерв’ю з митцями і вже обговорювали, як придбати їхні твори. Тобто робота кипіла.
Вийшло так, що ми зацікавилися картинами і скульптурами в одній із зал. Я одразу вподобала бірюзове тло однієї з картин (схожої на море), естетичні та зручні скульптури… Зайшовши, не змогли втримати слів захвату — і так познайомилися з Роксаною Ісаєвою (Roxana Issayeva), яка має галерею в Парижі (Roxana Issayeva Galerie) та приїхала на цю виставку. Організатор і власниця галереї — дуже різнобічна постать, яка не просто обдарована, але й вміє відчувати інші таланти, а тому їм сприяє. Вона вміє добирати роботи для виставки, помічати справжні естетичні деталі, і тому її зала так вирізнялася. Це приклад європейської діячки, яка орієнтується в сучасному процесі. Її зала і затишна, і вражає нонконформізмом. Сама пані Роксана принципова і співчуває Україні, бажає більше знати про нас. Організаторка зацікавилася газетою «Сурма» та сучасним українським мистецтвом, відображеним у ній і тепер має ці випуски. Сама діячка дуже активна і відвідує то Швейцарію, то Бельгію, то інші європейські країни, що дуже цінно для культурного взаємообміну. (Цікаво, що в Парижі її галерея в символічному місці — на Єлисейських полях, знаменитих ШанзЕлізе, Avenue des Champs Elysées!). Їй цікаво відкривати нові імена. Під час нашої розмови я ще раз переконалася, що справжній діловий контакт виникає природно, а ще спілкування митців — душевне.
Також із цього спілкування й далі я переконалася, що ця виставка має міжнародний характер.
З техніки хочу відзначити, що в залі було дуже багато робіт, виконаних акрилом. Також запам’яталися дерев’яні скульптури, про які варто сказати окремо.
Це роботи Юрґена Лінґля (Jürgen Lingl), позначені технікою та фантазією. Ілюзія того, що ці звірі — живі. Автор обрав для натури саме хижаків, причому шляхетних. Тому ми мали змогу досхочу намилуватися гепардом, левом, іншими котячими, а також вовком. Усе це — бюсти, і кожна тварина — індивідуальність. Це саме портрети. Згодом, шукаючи інформацію, я побачила й інші анімалістичні твори Юрґена Лінґля — як-от зайця, що нагадує дюрерівського (але ж то олівцем, а герой виставки — скульптор!). Розуміючи, як важко працювати по дереву (ще й так ретельно, і не ремісницьки, а художньо), бачу, що це справжнє мистецтво. Можна згадати українське мистецтво по дереву — народне і авторське. Швейцарські твори оригінальні, ідуть від коріння, але водночас насичені алюзіями, класичною базою — і їх можна порівняти з українськими.
З автором спілкувались інші дослідники (а ще, імовірно, медіа, брокери, агенти…) на тему подальшого просування його робіт.
Із творів-попереджень відзначу картину «Завтра буде занадто пізно» («Tomorrow will be too late»), де зображено матір із дитиною, обох у протигазах, а маля тримає соняшник. Назва відкликає до антиутопій — зокрема Рея Бредбері («Відчуваю, що Зло гряде»), до інших літературних пророцтв… Але й попри алюзії, вражає сам твір — адже змальоване так нагадує сучасні українські реалії.
Були й картини, які зображали знаменитих мультиплікаційних персонажів — від Людини-павука до Сімпсонів, — але в новому контексті. Теж як попередження.
Відзначу особливо зроблені колажіпортрети — наприклад, переосмислений образ Фріди Кало. Інші картини зроблені більш класично й водночас нагадують авангард. Наприклад, це пейзажі, схожі на японську або китайську манеру. Або викликають асоціації зі скандинавською культурою два човни, схожі на лодії…
Були твори з інших матеріалів, виконані наче скульптурний кубізм (кубики, схожі на конструктор, але цілісність народжується з деталей). Упадали у вічі жовтий і синій кольори. Було поєднання червоно-чорного — наприклад, чорний корабель (ламаними лініями) на червоному тлі. Були майже всуціль чорні «квадрати». Зі скульптур відзначу оригінальні арт-об’єкти, які на перший погляд н справляли враження цілісних, але в певному ракурсі набували реалістичності. Наприклад, сучасна зелена машина, зроблена зі смужок. Те, що це авто, помітно «у профіль».
На мою думку та думку інших гостей, така експозиція заслуговує на просторіші зали. Тоді твори вражатимуть ще більше.
Головне — що ця виставка була сучасною, а ще мала виразний антимілітарний і антитоталітарний характер. Відомо, що митець іде проти течії — навіть несвідомо. Справжнє мистецтво гуманне, і в багатьох роботах це було помітно. Найкращі твори не просто вражають технікою, а й змушують замислитися — хай це переосмислення може прийти потім.
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.