Я просто хотіла їх послухати. Бо коли слухаєш людей, які у своїй справі стали легендами, то і сам стаєш духовно багатшим, підносишся над буденністю, сповнюєшся якимось дивовижним світлом. І вірою. І впевненістю в те, що все буде добре.
Саме такі емоції і подарувала творча зустріч з Народними артистами України Тарасом Петриненком і Тетяною Горобець. Дивно: в Україні якось не судилося побувати на їхніх концертах. Судилося аж тут, на американській землі. Та ще й у такий непростий для України час. Та ще й зустрітися з людиною, яка пророче написала близько тридцяти років тому: «Як би там не було, але знов ожило недобитеє зло… Знов собачі сини забажали війни, крові прагнуть вони…» Так, наче сказано вчора чи сьогодні, бо усі ми є свідками того, як собачі сини північного сусіда плюндрують нашу землю, вбивають наших людей, намагаються поставити нас на коліна.
Але Україна, на подив усього світу, не здається. Саме тому якимись особливими почуттями і відчуттями були наповнені цьогоріч наші свята, які відзначаються у жовтні, — День Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва, День створення УПА та День захисників і захисниць України. Їх відзначали у багатьох куточках світу, де тільки є українці. І в Чикаго зокрема. І зокрема в Українській Православній Катедрі св. Андрія Первозванного (Bloomingdale), куди, власне, і завітали з концертною програмою імениті і завжди бажані гості з України.
Зустріч розпочалася на високій патріотичній ноті — зі знаменитого Гімну ОУН «Зродились ми великої години». Представники відділу українсько-американських ветеранів, пост 32 (Чикаго) внесли Державні прапори Америки та України. Прозвучали Гімни обох держав. Багаточисельну громаду, яка зібралася у залі, привітали Голова парафіяльної управи Катедри Іван Яре-сько, колишній Міністр фінансів України Наталія Яресько, наголошуючи, що не тільки останніх вісім місяців з часу повномасштабного вторгнення росії на українську землю, але й упродовж восьми останніх років, ми захищаємося від агресії сусіда, який не може змиритися, що на мапі світу є така незалежна держава — синьо-жовта Україна.
Наголосив на цьому і Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов. Зробивши невеликий екскурс в історію, він підкреслив, що зараз у нас той самий ворог, з яким вела боротьбу УПА. Однак сьогодні це не тільки боротьба України. Сьогодні це боротьба усього демократичного світу за майбутнє людства. Тому Америка підтримує Україну. Тому українці, які проживають в Америці, намагаються фінансово і матеріально допомогти тим, хто сьогодні боронить рідну землю, хто лікується після поранень, хто залишився без даху над головою. Ця підтримка є дуже великою і дуже потрібною. Українська громада Чикаго і, зокрема, громада церкви св. Андрія Первозванного працюють у цих питаннях вельми потужно, — підкреслив пан Коледов, передавши листи-подяки від консульства парафіянам церкви Володимиру Братківу та Віктору Рудію.
Слова промовців доречно доповнювали своїми виступами творчі колективи, які працюють при Катедрі, – ансамбль українського танцю «Гайдамаки», ансамбль бандуристок «Чар-зілля» та ансамбль «Melody» вокально-хореографічної студії «Елегія».
А далі… На сцені, на екрані, змінюються одні за одними кадри відеофільму. Воєнні дії… Розбиті міста… Краєвиди України – вчора мирні і сонячні, а нині поорані вирвами і закривавлені… Спротив людей на багаточисельних революціях… Знову бій… І знову чисте небо й колосисте поле… І безсумнівна впевненість, що мирний день в Україні настане. Обов'язково настане. Бо то вже не раз було, що нас «гнуто і гнано, але не зломлено». І ми добре знаємо, що «нам нікуди вже далі відступати», а коли «несила наступати — стоїмо…» І кожен мусить сприйняти на свою адресу голос-прохання, мовби зі всесвіту: «в навіжену пору, коли гендлярства – через край, не продавай все без розбору, бездумно все не продавай…»
Це — рядки із поезій Тараса Петриненка. Вони лунали зі сцени так щиро і так проникливо, що одразу відчувалося – промовляє митець не вустами, а душею, даючи зрозуміти, що «перехворів» кожним словом, кожним образом, які стали потім віршем чи піснею.
І, звичайно ж, саме пісня правила на сцені бал. Бо саме через пісню Україна відкрила для себе Тараса Петриненка і Тетяну Горобець, а вони відкрили для себе Україну. І продовжують відкривати. Чомусь і досі щиро дивуючись, мов діти. І все ще уміючи бачити зоряне небо, як у часи закоханої юності. І, збагатившись пережитим, стати пісенним щитом на захист усього свого, українського. Особливо ж сьогодні, коли в Україні триває війна.
— Вороги хочуть, щоб співуча Україна не співала взагалі, — розмірковує Тарас Петриненко. — Але ми не дамо їм такого шансу. Нас не зламати ні на передовій, ні на сцені…
І його не зламати. Й не в останню чергу тому, що пісні Петриненка не втрачають актуальності з роками. Коли ж то ще написані ліричні «Козацька доля», «Зоряний острів», «Не забувай», а й нині слухаєш, затамувавши подих. Коли ж то ще пісенний простір України збагатило щемливе «Зорепадом летять роки», а й нині хочеться мелодійно продовжити, що «тільки пісня у чужім краю здолає сто доріг. І кохану нагада твою, і далекий твій поріг…» Коли ще ефір вибухнув «Молитвою за Україну», а й нині звучить так свіжо, наче щойно з-під пера: «В наших грудях кулі і ножі, нас розп’ято й знищено не раз. Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас». Коли ще, наче другий гімн, чи не увесь світ почув: «Україно, Україно! Після далечі доріг вірне серце твого сина я кладу тобі до ніг!»
Були після того нагороди і відзнаки,були звання і визнання, була іменна зірка на Алеї слави зірок української естради у столиці і Державна премія імені Шевченка… А були й недвозначні натяки на те, поруч із ким варто чи неварто стояти; і поради, яких пісень краще співати; і підказки, «на каком, даруйте, язикє…» Але він без докору сумління може сказати: «Ми стоїмо потужні і завзяті, пильнуєм світло в крижаній пітьмі…» Тому що при кожній владі залишав за собою право бути собою. А ще залишив за собою право не стати гвинтиком механізму шоу-бізнесу, де все чи майже все вирішують гроші.
— Тому не дивуйтеся, що з деяких пір мої пісні не лунають у теле- чи радіоефірах, а звучать тільки на ось таких живих концертах, як сьогодні, — ділився сокровенним співак. І додав: «Зараз ми стараємося приїжджати до тих, хто допомагає Україні. Приїжджати і повертатися додому. Бо поки там літають ракети і звучать сигнали повітряної тривоги, ми повинні бути там… Але кожна наша творча зустріч — це збір коштів, вагома частина яких іде на потреби України. А потреби сьогодні більш ніж очевидні. Ми повинні закінчити цю війну. Закінчити нашою перемогою. Інакше не може бути».
— Знаєте, я, напевно, ніколи не зрозумію, чому ми були так слабо підготовлені до цієї війни. Чому свого часу наші війська так легко пішли із Криму. Чому і нині є чимало байдужих і цинічних людей, які готові здати Україну. Чому треба добре придивлятися, кому ми передаємо чи віддаємо зібрані пожертви, аби гроші не прилипали до нечесних рук. Чому… Чому… Є багато отих запитальних «чому», які треба буде поставити конкретним особам після нашої перемоги. Перемоги, виміряної, на жаль, ціною десятків тисяч людських життів, — не приховував Тарас Петриненко своїх роздумів. — Доводилось чути: мовляв, ми не чекали, що росія піде війною на Україну… Та від росії тільки й можна чекати якоїсь підлості і мерзоти… Але правда мусить перемогти. І добро мусить перемогти. І переможе… Я в це вірю… Ми дочекаємось миру… І нехай дочекаються усі наші славні захисники свого повернення додому. І нехай удома всі дочекаються повернення своїх рідних…
…Фінальний акорд концерту. Пісня «Україна». Тарас Петриненко і Тетяна Горобець уже звикли, мабуть, до того, що глядачі слухають її стоячи. Не стали винятком і глядачі Чикаго. Бо ця пісня і справді наче гімн. Гімн віри і надії. Незламності і нездоланності. І великої синівської любові до рідної землі... Спасибі вам, дорогі гості з України, що допомогли нам ще раз це відчути і ще раз у цьому утвердитись.
P.S. Організатори пісенного свята щиро вдячні за фінансову підтримку його спонсорам, якими виступили Українсько-американська Федеральна Кредитова Спілка «Самопоміч», фундація «Спадщина», DK and SA Fund, Український народний союз, KYS EXPRESS Inc, Venetian Monument Company, ресторан «Вареничок», Walter and Tamara Bratkiv, Drs. George and Patricia Wyhinny, Dr. Vasil and Lida Truchly, газета «Українське слово», Radio UA Chicago та газета «Сурма», яка напередодні розмістила анонс концерту, а сьогодні охоче надала сторінки свого видання для фоторепортажу про цю чудову творчу зустріч. 
