Він ввів концепт колективного несвідомого – спільної психічної бази людства, яку назвав об’єктивною психікою. Це не просто сховище витісненого, а генеративна матриця для певних типів образів, ідей, емоцій та поведінки.
Поняття архетипу у Юнґа є центральним елементом, що становить основу колективного несвідомого та дозволить нам зрозуміти зв'язок зі священним. Тобто це поведінкові моделі, властиві нашому виду, такі собі вроджені можливості репрезентації, які можна порівняти з кантівськими категоріями.
Гіпотеза Юнґа полягає в тому, що протягом еволюції нашого виду сформувалися фіксовані поведінкові моделі для задоволення потреб виживання та розмноження, як і у випадку з іншими формами життя.
Юнґ часто порівнював архетип зі старим потоком води життя, яке тече століттями, прокладаючи собі глибоке річище. Чим довше вона тече в цьому річищі, тим більша ймовірність того, що рано чи пізно вода повернеться до свого колишнього річище.
Коли архетип активується, вода починає текти, а її форма проявляється через символічні образи, повторювані мотиви та міфологічні історії, присутні в кожній культурі, слугуючи моделлю, що зумовлює нашу колективну поведінку.
Архетипи не слід вважати абстрактними ідеями чи просто культурними конструкціями. Вони містять психічну енергію, яка може бути вивільнена за певних умов. Активація архетипу в особистості завжди викликає глибоку та тривалу трансформацію.
Наприклад, зіткнення зі священним: «герой проти дракона» – архетипна модель, що повторюється у всіх цивілізаціях:
- Гор проти крокодила;
- Геракл проти гідри;
- Святий Георгій проти дракона.
Ці сцени – активація архетипу героя, коли людина стикається з небезпечною ситуацією, що дозволяє мобілізувати емоційні ресурси, які допоможуть їй пройти через труднощі.
Юнґ стверджує: архетипи є трансцендентними. Вони лежать поза сферою раціонального пізнання. А їхнє існування – це міст між людською еволюцією, релігією, міфом і психологією.
***
У 1936 році Карл Юнґ описав архетип Вотана, як символ несвідомих психічних імпульсів, здатних охопити не лише індивідів, а й цілі нації. Як бог війни, вітру та магії, Вотан є не просто персонажем міфу, а проявом глибинного психічного субстрату, що діє незалежно від людської волі.
В цьому Юнґ бачив психологічне підґрунтя політичних катастроф. В епоху грандіозних перетворень – від феодальної мозаїки до централізованої індустріальної Німеччини, несвідоме пробудилось.
Вотан, який століттями дрімав у глибинах психіки, активувався, як реакція на травматичну модернізацію. За Юнґом, це психічне зрушення спричинило колективне зараження, що стало духовною передумовою періоду катастроф 1914–1945 років.
Тому Юнґ наголошує: індивідуальну психіку ще можна каналізувати, але життя народів це потік, над яким немає людського контролю. Коли людина стає частиною масового руху, архетипи активуються, витісняючи раціональність. Це той момент, коли історія перестає бути логічною і стає міфологічною.
І саме Вотан, як архетип, є ключем до розуміння колективного ірраціонального, яке проявляється в нації.
Дослідження Юнґа збігаються з тим, що описували ще Ле Бон та Зиґмунд Фройд: в основі масових психозів лежать не політичні гасла, а глибинні архетипи.
І якщо не вчитись їх розпізнавати, ми назавжди приречені повторювати циклічні сценарії минулого...