Цієї неділі, нашу парафію відвідав Преосвященний єпископ Венедикт. У церкві Святого Йосипа Обручника на Камберленд відбулась урочиста подія – 20-та річниця з дня священичих свячень о. Миколи Бурядника.
Після спільної молитви численні віряни, які складають основу багатьох організацій, що постійно трудяться в церкві, гості й інші охочі, спустилися у святковий зал церкви і привітали нашого ювеляра.
Про о. Миколу Бурядника знають всі, або майже всі. Чимало парафіян церкви Святого Йосипа Обручника, що на Камберланд, дуже часто приходять туди, щоб мати можливість послухати проповіді пароха, інші – поділитися наболілим або просто висповідатись. Людей надихає простота і людяність душпастиря.
Сьогодні наша газета приєднується до всіх побажань. Зі свого боку хочемо розповісти про життєвий шлях, сповнений випробувань і численних поворотів долі о. Миколи Бурядника, Людини з великої літери та з величезним добрим серцем, якого ми всі так добре знаємо.
Отець Микола Бурядник народився 1978 р. в селі Либохора, Турківського району, Львівської області. Зростав і виховувався в священичій сім’ї Івана й Ольги Бурядників. Досягнувши зрілого віку, вступив у Львівську духовну семінарію ім. Св. Духа, яку успішно закінчив.
Після навчання в 2000 р. одружився з Оксаною. Пізніше отримав дияконські свячення з рук єпископа Вороновського. Після цього переїхав у США. Через два роки, 26 червня 2002 р., в місті Дрогобичі, Микола Бурядник отримав священичі свячення.
Із 2002 до 2008 року служив у церкві св. Володимира й Ольги. Згодом отримав доручення і став адміністратором церкви св. Йосифа Обручника на Камберленд.
Ми вирішили не бути настільки банальними й окрім автобіографічних уривків, зробити справжній сюрприз не тільки для нашого ювеляра, але й для всіх інших. Багато людей знає і любить нашого душпастиря за те, що ми живемо разом в громаді і бачимо його якості та переживаємо всі події, радості і біди разом.
Однією із цілей цієї статі було розказати про о. Миколу, як не про священика, а як про просту людину.
Наш духовний батько дуже скромний і простий. Тому ми разом із пані Оксаною Бурядник (дружиною), написали невеличку історію у вигляді діалогу, в якому намагалися відкрити потаємні і маловідомі сторони нашого іменинника.
- Де ви познайомились зі своїм майбутнім чоловіком? Чи довго зустрічалися?
- Наше перше знайомство відбулося в церкві на гаївках. Тоді, ми ще були дітьми, які весело проводили час разом. Ми жили по сусідству, тому дуже часто перетиналися. Із часом зав’язалася дружба, а вже згодом, через кілька років, почали будувати свої стосунки. Зустрічалися ми довго. Адже семінаристів завжди відпускали додому раз на місяць на вихідні, тому ми бачилися не дуже часто. І так упродовж кількох років.
- Скажіть, чи розуміли ви те, що стаючи дружиною священника, ви автоматично відмовляєтеся від звичайного світського життя? Між іншим, як це для вас бути дружиною священника?
- Чесно кажучи, перед весіллям, я не зовсім усвідомлювала на що погоджуюсь. Але перед одруженням, ми мали розмову з блаженнішим Любомиром. Тому після шлюбних наук, я по-іншому подивилась на це все і усвідомила, що це дуже важливий для мене крок. Бути жінкою священника, найперше, – це велика відповідальність і розуміння того, що це теж твоє покликання. Або іншими словами це друга full time робота (сміється).
- Які стосунки о. Миколи з його мамою, та були з його батьком?
- Отець завжди був близький зі своїми батьками. Гадаю, ближчими стосунки були і є зараз все ж таки з мамою, з якою вони дуже схожі. Стосунки з батьком були сповнені поваги і пошани, я б навіть сказала трепету. Тому, коли виникала, якась складна ситуація, Микола завжди приходив до тата, де міг знайти мудре слово та батьківську підтримку.
- Розкажіть, будь ласка, які пріоритети панують у вашій сім’ї. Чи є у вас якісь свої особливості?
- Наша найбільша особливість в тому, що ми все робимо разом. В священичих сім’ях, якось так закладено, що парафія завжди стоїть в пріоритеті. Я завжди намагаюся зрозуміти свого чоловіка і підтримати його в служінні, адже це наша спільна служба. Але між тим ми теж проводимо час разом. Це якесь неписане правило – допомагати одне одному і все робити разом.
- Яка риса характеру вам найбільше подобається в своєму чоловікові?
- Отець Микола надзвичайно добра і жертовна людина. Він ніколи нікого не скривдив і не образив. Коли комусь потрібна допомога, особливо в якійсь біді, він легко відкладає себе і своє життя на задній план і поспішає на допомогу. Як священник він дуже схожий на свого батька. Як дві краплі води. Такий самий характер і велике серце, яке відкрите для всіх, хто його потребує.
- Ми знаємо, що отець впродовж усієї війни, ще з 2014 р. активно допомагає нашим хлопцям із України. Розкажіть про цей життєвий досвід.
- Наш отець Микола, один із перших, хто поїхав на Майдан в далекому 2013-му. Тоді він аж двічі встиг побувати в епіцентрі подій. Згодом він розповідав, що бували такі моменти в протистоянні з Беркутом, що він разом з о. Володимиром (Кушнірем), просили одне в одного пробачення і читали молитву на розрішення гріхів. Пізніше, після початку окупації Криму та Донбасу, коли почалася справжня війна, до нас почали приїжджати воїни на реабілітацію. Всього їх було майже з десяток. По сусідству з нами жило семеро. Отець докладав чималих зусиль для того, щоб допомогти кожному нашому захиснику: щоденні процедури, обстеження та чимало інших речей, про які мало хто знає.
- Чи є в нашого пароха якісь хобі?
- Так! О. Микола дуже любить музику. Він вміє грати на багатьох інструментах: гітара, скрипка, акордеон. Все залежить від настрою. Буває, спуститься в підвал або засяде в сусідній кімнаті і грає, що лежить йому на серці. Буквально нещодавно почула, як він грав на акордеоні. Із початку повномасштабної війни за останні п’ять місяців о. Микола не торкався інструменту, а тут несподівано заграв. Практично завжди віддає перевагу українській народній музиці. Також, чоловік має величезний хист до мов. Гадаю, це ще один його потужний талант, яким Бог його обдарував. Він знає англійську, німецьку, латинську, грецьку, польську. Звісно, він мало говорить про свої здібності, але вони в нього точно є. І ще хочу додати що він є добрим і люблячим батьком для наших дітей – Софії та Івана. Він із розумінням ставиться до їхніх потреб, життя, дружби з іншими дітьми. Я вдячна йому за наших дітей, за підтримку і любов.
Дорогий о. Миколо, в цей визначальний день, прийміть від нас найтепліші привітання! Нехай добрий Господь благословить всі ваші починання та задуми! Дякуємо за справжність, простоту і надзвичайну відкритість вашого серця!