Історію часто пояснюють масштабно: великими арміями, державами чи економічними законами. Але майже кожен великий злам починається з однієї людини, яка в певний момент відмовляється прийняти те, що всі інші вже вважають неминучим. І так трапляється не тому, що ти сильніший за інших фізично, а просто тому, що твоя внутрішня свобода виявляється міцнішою за страх. Людина рідко вміщується в одну роль. Іноді можна сказати, що і не живе одним життям. Кожна нова доба ніби відкриває в людині іншу іпостась, та незмінним завжди залишається головне – внутрішній стрижень, навколо якого й вибудовується людська доля. Люди об'єднуються не навколо найгучнішого голосу і не навколо того, хто обіцяє швидку перемогу. Вони інтуїтивно йдуть за тим, хто першим бере на себе ризик. І тоді стається диво: мужність виявляється заразливою і переходить на інших. Зрештою, так само, як і страх. А втім, справжнє покликання людини майже ніколи не відкривається їй наперед. Ми майже ніколи не знаємо, який учинок переживе нас самих. Одне чесно сказане слово, одна відмова від компромісу, один крок назустріч небезпеці можуть виявитися значно важливішими за десятки років спокійного життя. І ніхто не знає, яка з наших іпостасей виявиться головною. Можливо, саме та, про існування якої ми сьогодні навіть не здогадуємося. Але чи ми справді самі обираємо свою долю, чи лише відповідаємо на виклики, які ставить перед нами історія? Можливо, найбільша відповідальність людини полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб у вирішальну мить не зрадити себе? Бо саме тоді народжується особистість, здатна прожити не одне, а кілька життів – і в кожному залишитися собою.
Євген Грицяк належить до тих українців, чиє життя вмістило майже всю драму ХХ століття. Учасник Другої світової війни, член Організації українських націоналістів, багаторічний в'язень ГУЛАГу та один із керівників Норильського повстання 1953 року, він став символом незламності людини, яка не скорилася жодній тоталітарній системі. Народився наш герой 9 серпня 1926 року в селі Стецева на Івано-Франківщині. Під час німецької окупації навчався в торговельній школі у Снятині, де долучився до Юнацтва ОУН і взяв псевдо «Полтавець». Уже тоді сформувалися його націоналістичні переконання, які визначили все подальше життя. Улітку 1944 року, після повернення радянської влади, сімнадцятирічного Грицяка мобілізували до червоної армії. Це показовий приклад складності біографій українців того покоління: людина могла одночасно бути українським націоналістом і фронтовиком радянської армії. Намагався втекти, але після затримання потрапив до штрафної роти – одного з найнебезпечніших підрозділів радянської армії. Згодом воював у складі 4-го Українського фронту, зазнав поранення, а навесні 1945 року відзначився під час боїв у Польщі. За хоробрість був нагороджений медаллю «За відвагу», а після завершення війни – медаллю «За перемогу над Німеччиною».
Після війни служив у Коломиї. Використовуючи доступ до військових складів, передавав українському підпіллю медикаменти. У 1949 році радянські спецслужби розкрили повстанське минуле Євгена, військовий трибунал засудив його до смертної кари за участь в ОУН. Згодом вирок замінили двадцятьма п'ятьма роками таборів. Так почалася його багаторічна одіссея ГУЛАГом – Караганда, Норильськ, Владимирський централ, Іркутськ, Мордовія. Усюди він відкрито виступав проти свавілля адміністрації, за що неодноразово потрапляв до штрафних ізоляторів. Найвідомішою сторінкою його життя стало Норильське повстання, про яке ми писали на сторінках газети «Сурма» («Як українці зламали совєцьку репресивну машину таборів гулагу: 70-та річниця Норильського повстання», травень, 2023). Після смерті сталіна в'язні чекали змін, однак натомість зіткнулися з новою хвилею репресій. У травні 1953 року в таборах Горлагу спалахнув протест, до якого долучилося близько двадцяти тисяч політичних в'язнів. Євген Грицяк став одним із п'яти керівників повстання та очолив страйковий комітет четвертої табірної зони. В'язні вимагали припинення розстрілів, людських умов утримання, восьмигодинного робочого дня, права на листування з рідними та перегляду справ політв'язнів. А дещо раніше Євген Грицяк захопився індійською йогою, для опанування якої спеціально самотужки вивчив англійську мову, та вченням про ненасильницьку боротьбу – сатьяграха. Це філософія та тактика ненасильницької боротьби, яку розробив Махатма Ганді. Дослівно з санскриту це означає «завзяття в істині» або «прагнення до істини». Цей метод використовували для захисту прав і свободи без застосування сили. Тож з ініціативи Грицяка керівництво повстанням свідомо дотримувалося тактики ненасильницької боротьби. Ув'язнені вирішили чинити так: відмовилися виходити на роботи; організували самоврядування; висунули офіційні вимоги московській комісії; не дозволяли адміністрації спровокувати себе на збройний конфлікт. Саме завдяки цій тактиці протест тривав понад два місяці – найдовше серед великих повстань ГУЛАГу. Таким робом Грицяк змусив москву сісти за стіл переговорів. І це був майже безпрецедентний випадок – до Норильська прилетіла спеціальна урядова комісія з москви. Грицяк особисто представляв вимоги ув'язнених. Хоча повстання було придушене, воно стало одним із найпотужніших проявів опору в історії радянського ГУЛАГу і прискорило демонтаж найжорстокіших елементів табірної системи.
У ГУЛАзі Євген Грицяк також познайомився з політв’язнями Юрієм Шухевичем, Михайлом Сорокою, Данилом Шумуком, Володимиром Горбовим. У 1956 році його звільнили, однак свобода тривала недовго. Уже 1959 року Грицяка вдруге заарештували, звинувативши у створенні осередку ОУН та фактично покаравши за участь у Норильському повстанні. Лише після багаторічної боротьби й численних звернень до найвищих судових інстанцій у 1964 році його звільнили, визнавши звинувачення необґрунтованими. Навіть після повернення додому він залишався під наглядом КДБ. Підписав заяву на підтримку «Хартії-77», а після виходу у США його книги «Короткий запис спогадів. Історія Норильського повстання» зазнав нових переслідувань. Його спогади вважаються одним із найважливіших українських свідчень про життя політичних в'язнів у радянських таборах. Цінність книги полягає не лише в описі подій, а й у докладному аналізі того, як була організована система ГУЛАГу та чому повстання стало можливим. Грицяк не був відомим дисидентом – але допомагав їм. Його праці поширювалися в самвидаві. До речі, про події 1953 року він розповів у 1977 році в інтерв'ю американській газеті Chicago Tribune.
Євген Грицяк переклав українською «Повну ілюстровану книгу йоги», яка вийшла друком у 1992 році. Для людини, яка понад десять років провела в таборах, це досить несподівана сторінка біографії. А проте саме йога врятувала Євгена в ув’язненні. Після відновлення незалежності України він ділився спогадами про Норильське повстання, його книги кілька разів перевидавалися. Зрозуміло, що лише в незалежній державі його боротьба проти репресивної ситеми отримала належне визнання, а його ім'я стало невід'ємною частиною історії українського спротиву радянському тоталітаризмові.
Помер Євген Грицяк 14 травня 2017 року в селі Устя на Івано-Франківщині, залишивши по собі не лише мемуари, а й приклад того, як людська гідність здатна перемагати навіть у найтемніші часи. Адже він був не лише одним із керівників Норильського повстання. Але став прикладом того, що навіть у найжорстокішій репресивній системі можна організувати масовий, дисциплінований і морально сильний спротив. Його історична роль полягає не стільки у військовому героїзмі, скільки в умінні об'єднати тисячі людей, вести переговори з ворожою і сильнішою за нього владою й відстоювати людську гідність без втрати принципів. Саме тому Норильське повстання часто розглядають як одну з подій, що підірвала авторитет сталінської табірної системи й стала передвісником її поступового згортання. І в цьому насамперед велика роль українця, що не зрадив собі.