Швейцарія – країна гір. Це відомо всім. Підйоми, вершини – у цьому полягає сенс життя. Різноманіття ландшафтів може бути й символічним. Щоб досягти мети, треба подолати вершину – що й роблять щодня. Наприклад, якщо в Лозанні пройти нагору від Платформи 10, відомої своїми музеями, то можна вийти до нового ландшафту. Отже, вирушаймо в путь. На нас чекають національні герої.
Яке ім’я передусім асоціюється зі Швейцарією? Багато хто назве Вільгельма Телля. Він досі популярний у мистецтві (живописі, скульптурі, мультиплікації…), у літературі – і збірках легенд, і класиці, а ще – у дитячих книжках різними мовами (наприклад, французькою), у фільмах і на аудіодисках, де професійні оповідачі начитують або розказують цю історію. Вільгельм Телль у німецькомовних кантонах, Ґійом Телль – французькою, але він відомий усім. За легендою, він був уродженцем кантону Урі, жив наприкінці ХІІІ – на початку ХIV ст. Гадаю, сюжет легенди про Вільгельма Телля так само знаменитий, і бодай у загальних рисах кожний це переповість, зокрема про опір проти знущань завойовників (відомо, що герой відмовився кланятися капелюху австрійського герцога). Згадають, що у відомству за такий непослух австрійський намісник, ландграф Ґесслер примусив героя збити яблуко з голови його сина. Відомо про другу стрілу, сховану на грудях героя – для завойовників. Якби герой змилив і влучив у свого сина, то вдруге вистрелив би у свого ворога – і тут би вже не змилив. Відомо про ув’язнення Телля, про його порятунок і боротьбу проти ворогів. А ім’я цього діяча стало синонімом віртуозного стрільця з лука і арбалета.
Від легенди – до історії. Відомо, що 1 серпня 1291 р. три кантони: Урі, Швіц і Унтервальден – на луці Рютлі (Rütli) уклали угоду про спілку, і так розпочалася майбутня Швейцарська Конфедерація. Це вважається офіційною датою заснування Швейцарії (тому 1 серпня – це День Незалежності цієї країни), а луг Рютлі досі існує, це історичне місце. Про цю зустріч – знамениту «Присягу Рютлі», яка була ризикованою в контексті боротьби (читаймо Шиллера, «Вільгельм Телль», де є описаний сюжет із арбалетом), складалися легенди.
Щоб знайти скульптуру – пам’ятник Вільгельму Теллю, – треба підвестися на гору. Лозанна стоїть на пагорбах, і саме це місто – поєднання старовинної архітектури і живої природи: сади, парки, ендемічні рослини, величезні дерева та, звичайно, панорама озера Léman і гір. В якийсь момент відкривається цей пам’ятник – але треба докласти зусиль, щоб до нього дійти.
Ми бачимо високу колону, на якій – біло-сіра фігура у швейцарському середньовічному вбранні. Це й є національний герой Швейцарії. Треба наблизитися – і вже вражає, що цей витвір виглядає по-різному, залежно від ракурсу. Також портретні риси обличчя моделі явно індивідуальні. Горець у Швейцарії означає стійкість і вірність.
Яка історія цієї скульптури? Це подарунок кантону де Во (столиця якого – Лозанна) від одного французького мецената – подяка за гостинність у 1871 році, надану солдатам армії генерала Бурбакі – учасникам франко-прусської війни. Пам’ятник було створено в 1901 р., тобто до 30-тирічного ювілею цієї події. Поряд у Лозанні – «Каплиця Вільгельма Телля» (la «Chapelle de Guillaume Tell»), так само подарована цим меценатом. Створив скульптуру французький митець Антонен Мерсьє (Antonin Mercié, 1845–1916), відомий і як живописець, і автор медалей (медаліст). Робота вражає і матеріалом (карарський мармур), і стилем: національний герой виглядає просто як живий, так само стрімкий і природний його ракурс – видно, що горянин підіймається на вершину, у горах, звідки походив. Традиційно Вільгельм Телль зображений із арбалетом – самострілом, і ця скульптура не виняток. Відомо, що селянам і взагалі простим людям заборонялося мати зброю та обладунки (цим вони протиставлялися дворянству, лицарям), але тоді винахідливий народ винайшов арбалети. Швейцарці люблять розповідати про свою історію.
Символічно, що ця скульптура стоїть перед Палацом Правосуддя (Palais de Justice), архітектура якого заслуговує на окрему розповідь. Охороняють старовинну сіру будівлю, оздоблену візерунками і медальйонами, а також іншими зображеннями, леви. Згадуються схожі у Львові – наприклад, біля Ратуші. А швейцарські леви індивідуалізовані й навіть схожі на людей. Їхні обличчя (саме обличчя!) – це портрети донаторів, а також і суддів. Отже, такі леви – портретні. Вирази і пози схоплено дуже майстерно. Видно, що ці алегоричні звірі охороняють закон.
Якщо пройти далі, то натрапимо на стелу, обабіч якої – алегоричні скорботні жіночі постаті. Це стела пам’яті лозаннських солдатів, які загинули за Першої світової війни протягом 1914–1918 рр. (і в тексті меморіалу зазначено про «приклад самопожертви»). Відомо, що багато швейцарців загинуло за межами рідної країни, і пам'ять про це увічнюється в каменях та інших меморіалах.
Також тут є колона з вирізьбленим вінком і написом, який можна перекласти так: «Édouard Secretan – Едуар Секретан (1847–1917), патріоту кантону де Во, від його співгромадян». Ця постать – адвокат, журналіст, а також діяч, який багато зробив для швейцарської армії. Фактично кожний куток у цьому районі пов'язаний із історією та її увічненням. Від середньовічного Вільгельма Телля ми просуваємося далі, у ХІХ і ХХ століття.
Ці пам’ятники в поєднанні з природою та можливістю дивитися з висоти на панораму міста та озеро з горами, у затінку кедрів і взагалі зелені, – справжня окраса.
Від скульптур на честь швейцарських героїв ми пересуваємося далі – у місце, яке несподівано так само виявляється історичним. Це – Піраміди Віді (Pyramides des Vidy), мальовничий куточок у Лозанні, на березі озера. Швейцарці люблять і знають цей район. Виявляється, і тут є справжні витвори мистецтва.
Віді – цілий район, відомий і Театром Віді (де цікаві вистави, у тому числі сучасних швейцарських авторів), і галло-римськими руїнами, і Римським Музеєм (на території античної вілли), і краєвидами, і багатьма іншими цікавинками. Природа тут теж цікава – наприклад, на луці є численні види метеликів, занесених до Червоної книги, а ще водяться рідкісні птахи, за збереження яких багато боролися.
Щоб дійти сюди, треба проминути парки, алеї, інші пам’ятки, скульптури, а також – підземний перехід, розписаний цікавим графіті. До речі, у цих малюнках, які відрізняються гарною технікою, домінують синьо-жовті тони та їхні відтінки.
Загалом цей зелений берег присвячується пікнікам, відпочинку, святкуванням – і посиденькам за столиками (у тому числі в кафе), і просто частуванню на траві, і ненав’язливій музиці. Також тут займаються різним спортом – у тому числі грають у середньовічну гру – кулі. Кулі металеві, треба вміти їх правильно кидати і котити. У Швейцарії це поширена забава. Ще тут часто їздять на велосипеді та іншому транспорті, але так приємно прогулюватися пішки.
Але нас цікавлять самі Піраміди. Їх чотири. Це високі сірі пам’ятники зі сходинками. Символічно: щоб чогось досягти (у тому числі отримати знання), треба піднятися на вершину. Це не єгипетські піраміди чи майя, а – швейцарські піраміди. Спроєктував цей символ Лозанни лозаннський архітектор Макс Білль (Max Bill).
Ці пам’ятки мають стародавню історію. Її виводять від І століття до нашої ери – заснування селища Lousonna, тобто Лузонна. Від неї походить назва «Лозанна» (Lausanne). Але місцевість була болотяною – і лише в ХІХ ст. стали засипати землею ці ділянки, бо треба було освоювати землю. Фактично вся ця історія – відвойовування, зокрема відвоювання землі у води, навіть боліт. У 1959 р. почали будувати конструкції для Швейцарської національної виставки 1964 р. Сьогодні, коли ми гуляємо з-поміж цих красот, не віриться, що раніше тут була драговина.
Але це ще не все. Під пірамідами – величезні кам’яні плити. На них французькою написано гасла, у тому числі – про віру, солідарність, здатність творити.
Також біля пірамід – кам'яні брили-кубики, на яких вирізьблено назви кантонів. Є й наш кантон. Окремий куб має назви трьох кантонів, які першими присягнули на лугу Рютлі. Отже, тут – жива історія.
Біля самого озера – величезна металева скульптура в абстрактному стилі, схожа і на морського птаха в польоті, і на космічний корабель… Можна багато спостерігати і вдумуватися тут, на березі. І цілковите враження, нібито ми на морському узбережжі – недарма тут красоти серйозно називаються «sur mer», тобто «над морем».
І скульптура Вільгельма Телля, і піраміди, й інші цікавинки підтверджують: у Швейцарії є все. Це не просто каплички, мозаїка, розписи і скульптури. Щоразу ці пам’ятники виглядають інакше. Вони – справжнє мистецтво, нерозривно пов’язане з історією. Гуляючи тут, ми опановуємо не лише минуле Швейцарії, а й краще розуміємо її принцип, її вміння об’єднуватися, робити з малого велике, уміти розумно використовувати запас.
P.S. Невдовзі очікуйте цикл матеріалів про українські легенди.
Аналітик матеріалів – Олена Смольницька
Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)