26 червня 1810 року народився Василь Васильович Тарновський-старший – український етнограф, історик права, громадський діяч, меценат і один із тих діячів ХІХ століття, без яких українське національне відродження було б значно біднішим. Сучасникам він був відомий як близький друг Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та багатьох інших представників української інтелектуальної еліти. Проте особистість Василя Тарновського неможливо розглядати окремо від історії його роду – одного з найвідоміших і найзаслуженіших в українській культурній історії.
Водночас історія роду Тарновських є своєрідним дзеркалом долі української еліти XVIII–XIX століть. Їхні предки належали до козацько-старшинського стану Лівобережної України – тієї верстви, яка після Визвольної війни Богдана Хмельницького фактично стала правлячим класом Гетьманщини. Представники роду займали адміністративні та військові посади в козацькій державі, були пов'язані зі структурами полкового управління, входили до кола старшинської верхівки Чернігівщини. Пам’ятаємо, що наприкінці XVIII століття українська автономія була остаточно ліквідована Російською імперією. Було скасовано гетьманство, ліквідовано полково-сотенний устрій, а козацька старшина поступово інтегрувалася до імперського дворянства. Для багатьох родів це означало втрату української ідентичності та повну русифікацію. Тарновські ж належали до тих небагатьох представників нової дворянської еліти, які не забули про своє походження. Попри службу в імперських структурах, вони зберігали інтерес до української історії, збирали козацькі реліквії, досліджували минуле Гетьманщини та підтримували діячів української культури. Саме тому в ХІХ столітті вони стали своєрідним містком між козацькою Україною та новітнім українським національним рухом. А біографічний сюжет нашого героя майже класичний: Василь Тарновський народився в родинному маєтку в селі Антонівка на Пирятинщині. Початкову освіту отримав від батька, згодом вчився у знаменитому Ніжинському ліцеї князя Безбородька, продовжив студії в Московському університеті, де захопився історією права, етнографією та дослідженням минулого України. Юрист за фахом, викладав історію у Житомирській гімназії. До речі, 1846 року Тарновський заклав підвалини Парафіївського цукрового заводу (Чернігівщина), який отримав найсучасніше обладнання та приніс значні прибутки уже в перші роки роботи.
Знаємо з історії, що у першій половині ХІХ століття український рух ще не мав виразних політичних форм. Тому справжніми центрами українства ставали приватні салони, маєтки, наукові гуртки та дружні кола однодумців. І ось, отримавши значні статки та землі з маєтками у спадок від бездітного свого дядька Григорія Тарновського, Василь Тарновський вирішує зробити такий центр з одного з таких маєтків у селі Качанівка, але про це згодом.
Важливо бачити в розрізі хронології – Василь Тарновський належав до покоління українських інтелектуалів, яке сформувалося в епоху після поразки Наполеона і до появи модерного українського політичного руху. Саме це покоління почало переосмислювати Україну не лише як географічне поняття чи частину імперії, а як окрему історичну та культурну спільноту. Згодом Тарновський увійшов до кола найвпливовіших українських інтелектуалів свого часу. Його близькими друзями стали Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та Михайло Максимович – люди, які фактично формували українську гуманітарну думку середини ХІХ століття. Також саме Василь Тарновський допоміг видати «Записки о Южной Руси» і «Чорну Раду» Пантелеймона Куліша. Особливо тісними були його зв'язки з Костомаровим – одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Хоча Василь Тарновський не був членом братства, він поділяв його ідеї. Йому були близькі думки про окремішність української історії, необхідність розвитку народної освіти, скасування кріпацтва та національне відродження суспільства. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства російською владою багато його учасників опинилися під наглядом поліції або зазнали репресій. У цей час саме такі люди, як Тарновський, забезпечували збереження неформальних зв’язків між представниками українського руху та підтримували їх морально і матеріально. Особливе місце в житті Василя Тарновського посідав Тарас Шевченко. Їхня дружба тривала багато років і ґрунтувалася не лише на особистій симпатії, а й на спільному баченні майбутнього України. Шевченко неодноразово бував у маєтках Тарновських. Особливо важливими стали його відвідини родинного маєтку Тарновських Качанівки у 1840-х роках. Тут поет знаходив не лише гостинний прийом, а й коло людей, які щиро цікавилися українською культурою. Для Шевченка, який часто почувався самотнім у столичному середовищі холодного Петербурга, такі місця були справжніми осередками рідного українського тепла й духовної підтримки. Після арешту поета й під час слідства над Шевченком його вірші, що так розсердили царів і підцарків родина Тарновських переховувала у себе. Тарновські підтримували зв'язки з шевченковим оточенням, допомагали зберігати його твори та сприяла поширенню пам'яті про поета. Коли Шевченко повернувся із заслання, Василь Тарновський одним із перших почав купувати його малюнки та художні роботи. І це була не просто колекціонерська пристрасть, але в такий спосіб він фактично надавав матеріальну підтримку генієві, який переживав непрості часи. Саме Василь Тарновський-старший започаткував родинну традицію збирання шевченківських реліквій. Згодом його син, Василь Тарновський-молодший, перетворить це захоплення на найбільшу в Україні приватну колекцію, присвячену Кобзареві.
Не менш важливою була громадська діяльність Тарновського-старшого. Він усвідомлював, що кріпацтво стало гальмом для розвитку суспільства. Як представник чернігівського дворянства брав участь у роботі губернських комітетів, створених для підготовки селянської реформи. Тарновський виступав за надання селянам волі, розвиток місцевого самоврядування та поширення освіти. Він розумів, що модернізація країни неможлива без грамотного і соціально активного населення. У власних маєтках створював початкові школи для селянських дітей, сприяв відкриттю освітніх закладів на Чернігівщині, фінансував культурні та просвітницькі проекти. Для того часу це була досить прогресивна позиція. І в цьому проявилася одна з найхарактерніших рис Василя Тарновського – поєднання гуманізму з практичною діяльністю. Проблеми суспільства він намагався розв’язувати конкретними справами. Саме тому сучасники сприймали його не лише як заможного поміщика, а як людину, яка відчувала відповідальність перед своїм народом.
Та справжнім символом роду Тарновських – тим центром сили, про які ми згадували вище, в яких виковувалась / викохувалась тогочасна українська еліта, – стала Качанівка. Сьогодні Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» є однією з найвідоміших садиб України. Серед мальовничих парків, ставків та в затінку величного палацу збиралися найвизначніші діячі української та європейської культури. У певному сенсі Качанівку можна назвати українським культурним салоном європейського рівня. Саме в таких місцях народжувалися творчі задуми, обговорювалися нові книги, формувалися інтелектуальні зв'язки між діячами українського відродження. У час, коли Україна не мала власних університетів, академій чи державних культурних інституцій, роль таких осередків була надзвичайно важливою.
Найвідомішим спадкоємцем Василя Тарновського-старшого став його син – Василь Тарновський-молодший. Саме він перетворив родинне захоплення українською старовиною на справу всього життя. Упродовж десятиліть Василь Тарновський-молодший збирав документи, стародруки, козацькі реліквії, архіви, предмети побуту та мистецькі твори. Він придбав і врятував від втрати сотні експонатів, пов'язаних із життям та творчістю Кобзаря. Завдяки Тарновським до наших днів дійшли численні автографи Шевченка, його листи, малюнки, особисті речі та документи. Фактично вони стали першими системними збирачами пам'яті про поета ще тоді, коли його спадщина не мала державного захисту. Не менш цінною була колекція козацьких старожитностей. У ній зберігалися речі, пов'язані з Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Павлом Полуботком та іншими визначними постатями української історії. Багато експонатів стали основою майбутніх музейних зібрань України. Наприкінці життя Василь Тарновський-молодший передав значну частину своєї колекції Чернігову.
***
У шлюбі з Людмилою Володимирівною Юзефович Василь Тарновський-старший виховав двох синів – Василя та Володимира й доньку Софію. Помер Василь Тарновський 1866 року. Похований у Качанівці в церкві Святого Георгія Хозевіта.