Це був незвичайний довгий вікенд. Ми його чекали цілий рік. Це були дні, коли понад 700 сердець билися в унісон у великій любові до Бога й у відчуттях любові від Бога. Це було у Пармі, штат Огайо, де 11-14 червня відбувалася восьма Всеамериканська молодіжна проща Української Греко-Католицької Церкви. На чотири дні українці Америки (з 15 штатів), Канади і, навіть, власне з України, зібралися разом, щоб молитися, шукати Божу волю та відкривати своє покликання у великому Божому плані.
Це були дні, сповнені живої віри, щирої радості та справжньої братерської єдності. Молоді люди, діти, люди старшого віку разом молилися, брали участь у духовних роздумах, у молитвах Тезе, головною метою яких є досягнення внутрішнього миру, тиші та єдності між людьми, у молитвах Прослави, ділилися своїми мріями, сумнівами та надіями. Кожен крок цієї прощі ставав дорогою до глибшої зустрічі з Богом і з самим собою. А спільною молитвою за Україну, за її захисників, за Перемогу на тлі тих випробувань, які сьогодні проживає український народ, прочани засвідчили духовну єдність з Батьківщиною. Їхні щирі взивання до Господа про порятунок рідної землі, пісні та свідчення стали голосом підтримки для тих, хто бореться за мирне українське небо.
Надзвичайно важливим було для нас те, що разом із молоддю молилися єпископи УГКЦ – митрополит Філадельфійський владика Борис Гудзяк, єпарх Пармський владика Богдан Данило (гостинно усіх приймав, як у себе вдома), єпарх Чиказької єпархії святого Миколая владика Венедикт Алексійчук, єпарх Стенфордський владика Павло Хомницький, єпарх Торонтський і голова Патріаршої комісії у справах молоді Браян Байда. Було з нами й багато отців із сусідніх парафій у Огайо, із парафій у Чикаго, які щиро і пристрасно проводили духовні науки, наставляли молодь на істинні дороги, що ведуть до Бога.
Тема цьогорічної прощі – «Твоє покликання у Божому плані» – звучала у кожній зустрічі, у кожній молитві, у кожній розмові і спонукала молодих людей замислитися над тим, до чого їх кличе Господь, чого від них чекає. Зустріч з монахинею Веронікою, з волонтеркою Вікою, з отцем Романом, який прилетів з файного міста Тернопіль, а також із багатодітною сімейною парою Віталіка та Галини з Чикаго допомагали знайти відповіді на питання, як служити людям, Церкві та Богові своїми талантами і дарами.
Особливо трепетною була присутність на прощі українських військових, які завдяки благодійному фонду PROTEZ FOUNDATION перебувають в Америці на лікуванні, протезуванні та реабілітації. Так, у них поранені тіла, так, у декого дуже важкі травми – наприклад, втрачені кінцівки, але в їхніх очах стільки доброти, стільки світла, внутрішньої сили, віри, любові і надії, що вони ховають за ними свій біль, ніби його взагалі немає і ніколи не було. Які ж вони сильні, ці хлопці! Які неймовірно красиві! Біля них кожному хочеться щось змінити у своєму житті, стати іншим, знайти нові сенси у спілкуванні з Богом і з людьми, у великій любові до того, що в нашому житті і справді є найважливішим.
Прочани мали можливість поспілкуватись з хлопцями в невимушеній обстановці, а молодь абсолютно без підготовки, спонтанно, під гітару, виконала для них пісню «Надія є». І це був також один із тих моментів, коли емоції переповнювали душу. Військові свідчили про свій зв'язок із Богом, який у декого з'явився лишень у часі війни, а один хлопець сказав: якби не Бог, нас би тут з вами не було… Здавалося, що ті свідчення слухали не тільки прочани, але й... дерева, трави, квіти, ліс і небо, – така невимовна благодать панувала довкола. А в той момент, коли присутні почали дякувати військовим щирими оплесками, ведуча Лілія Семко ще і ще закликала усіх: «Не жалійте своїх рук, не жалійте усмішок, підійдіть, підтримайте, подякуйте, обніміть». І підходили. І усміхалися. І обіймали. То було дивовижне єднання людей. І дивовижним був стан душі кожного. Дякуємо Тобі, Господи! Ми відчували понад усім і понад усіма Твою велику ласку, милість і любов.
Особливу атмосферу прощі творили також святкові концерти молодіжних громад Чикаго, Клівленда, гостей з Бостона, з Канади. Їхні виступи були наповнені радістю, прославою Бога та вірою у світле майбутнє, були наповнені любов'ю до свого коріння. Талановиті творчі люди показали, що справжній український дух живе й далеко за океаном. А один із військових зазначив у своєму свідченні: «Ви є тією Україною, яку в різний час і з різних причин залишили, але продовжуєте її тут, продовжуєте жити і дихати Україною, продовжуєте творити українською і надихати молоде покоління, народжене в Америці, пам’ятати і шанувати землю своїх батьків».
А потім на землю опустився тихий літній вечір. І для прочан запалала ватра. Навколо живого вогню зібрались усі – від старого до малого. Гурт «Ставрос» разом з Василиною Пастернак та усіма охочими співали, танцювали, розчиняючись у цих прекрасних миттєвостях Божої благодаті. Полум’я освітлювало усміхнені обличчя, лунали українські пісні, жарти, щирі розмови. У ті хвилини зникали вікові межі, було абсолютно неважливо, хто і звідки приїхав, хто і чим займається у житті. Біля ватри усі стали однією українською родиною. Так, ці моменти залишаться у серцях надовго, адже вони дарували неймовірну єдність, коли сотні людей і моляться разом, і співають разом під зоряним небом, у всьому відчуваючи присутність Бога.
Отож, Парма знову стала тим місцем, де народжується надія, де усі вкотре відчули, що Церква є живою силою, сповненою майбуттям, де понад сімсот голосів, понад сімсот сердець були об'єднані однією вірою, однією молитвою, однією великою любов’ю до Бога та України. Нехай же вогонь, який запалав у серцях прочан, продовжує світити у їхніх родинах, продовжує їх зігрівати. Нехай надихає на подальші зустрічі, на бажання приїхати сюди наступного разу, щоб відчути Божу благодать і тепло рідної землі. Правду кажуть: де б ми не були, ми ніколи не будемо далеко від дому, якщо у серцях наших є Бог і Україна.
P.S. Велика подяка всім організаторам прощі; велика подяка волонтерам, які подбали про смачні сніданки, обіди та вечері; велика подяка кожному, хто провів ці дні там, де ми стали ближчими до Бога. Слава Тобі, Господи, за Твою присутність у нашому житті, слава Тобі за цей час – час наповнення душі і серця Твоєю благодаттю!