18 червня вшановують день народження Василя Забашти – одного з найяскравіших українських живописців ХХ століття. Щоправда, з датою народження митця існує певна плутанина: більшість академічних джерел та календарі пам’ятних дат називають саме 18 червня 1918 року, водночас деякі окремі публікації та закордонні видання подають 11 липня. Саме тому в різних джерелах можна зустріти різні дати, однак незмінним залишається головне: Василь Забашта належить до тих художників, які своєю творчістю залишили глибокий слід в українському мистецтві та стали символом цілої епохи.
Ім’я Василя Забашти давно стало синонімом українського живопису, в якому дивовижно поєдналися монументальна сила характеру, тонке відчуття кольору, щира любов до рідної землі та майже музична здатність передавати на полотні настрій. Його картини неможливо сплутати з роботами інших митців. Вони випромінюють внутрішню енергію, наповнені світлом, простором і тією особливою емоційною напругою, яка виникає лише тоді, коли художник пише не пензлем, а душею.
Забашта належав до покоління майстрів, для яких мистецтво ніколи не було просто професією. Воно ставало способом осмислення світу, розмовою з історією та пошуком власної правди. Його творчий доробок нараховує понад дев’ятсот робіт – величезний художній всесвіт, у якому знайшлося місце і для героїчних історичних образів, і для проникливих портретів, і для величних українських краєвидів.
Особливе місце в його творчості посідає історичний живопис. Серед знакових творів митця – полотна, присвячені визвольній боротьбі українського народу, історії Русі, епізодам народного життя. Забашта не просто відтворював події минулого – він ніби повертав їм голос. На його полотнах українська історія постає не як набір дат чи сторінок підручника, а як жива драматична дія, наповнена пристрастями, боротьбою та людськими долями. Герої його картин не виглядають музейними експонатами. Вони дихають, думають, переживають, приймають рішення. Саме тому історичні композиції художника сприймаються надзвичайно сучасно: крізь століття він говорив про речі, які залишаються актуальними завжди – про свободу, гідність, пам’ять і відповідальність.
Окремою сторінкою творчості митця стали портрети. Забашта володів рідкісним даром бачити в людині більше, ніж зовнішність. Його портретний живопис – це справжня психологічна проза, написана фарбами. Він уважно вдивлявся в обличчя своїх героїв, прагнучи вловити не лише риси характеру, а й внутрішній світ. Саме тому його портрети мають особливу глибину. У них немає холодної академічності чи декоративної красивості. Натомість є людська правда, жива емоція та відчуття присутності. Глядачеві здається, ніби персонажі ось-ось заговорять.
Серед численних робіт художника важливе місце посідають образи діячів української культури. Для Забашти це було не просто вшанування видатних постатей. Через їхні портрети він створював власний духовний пантеон України, показуючи неперервність національної традиції та силу культурної пам’яті. Його полотна ставали своєрідним містком між поколіннями, нагадуючи про тих, хто формував українську ідентичність задовго до нас.
Та якщо портрети розкривали людину, то пейзажі відкривали душу самого художника. Саме в пейзажному живописі талант Забашти розкрився особливо яскраво. Українська природа на його полотнах не є фоном чи декорацією. Вона стає повноцінним героєм твору. Безкраї поля, високі небеса, тихі річки, золотаві схили, старі дерева та залиті сонцем сільські дороги постають перед глядачем як частина великої національної історії.
Його пейзажі дивують багатством кольорової палітри. Художник умів знаходити десятки відтінків у звичному літньому небі, помічати складну гру світла на траві чи передавати прозору меланхолію осіннього дня. У його роботах колір ніколи не був випадковим. Він працював як музи́ка – створював ритм, настрій, емоційний підтекст. Саме тому картини Забашти часто порівнюють із симфоніями, де кожен мазок виконує роль окремої ноти.
Невипадково саме він став одним із тих, хто відродив пейзажну школу в українській мистецькій освіті. Протягом багатьох років художник наполегливо домагався повернення повноцінної майстерні пейзажного живопису, і зрештою його зусилля увінчалися успіхом. Відроджена майстерня стала не просто навчальним осередком, а справжньою кузнею українського художнього світогляду, де нові покоління митців вчилися бачити красу рідної землі та відчувати її духовний зміст.
Для самого Забашти пейзаж був значно більшим, ніж жанр. Це була філософія. Він бачив у природі відображення історичної долі народу, його характеру та внутрішньої сили. Саме тому навіть найспокійніші його краєвиди наповнені прихованим драматизмом. У них відчувається пам’ять поколінь, подих століть і глибокий зв’язок людини з землею.
Як писала краєзнавиця Ганна Черкаська, творчий спадок художника перевищив дев’ятсот робіт. Ця цифра вражає не лише масштабом, а й різноманітністю. Упродовж десятиліть Забашта невтомно шукав нові художні рішення, експериментував із композицією, кольором і формою, але ніколи не втрачав власного стилю. Його полотна завжди залишалися впізнаваними завдяки особливій емоційній насиченості та глибокій внутрішній культурі.
Не менш важливою була його педагогічна діяльність. Для багатьох поколінь студентів він став не просто викладачем, а справжнім наставником. Його уроки виходили далеко за межі технічних прийомів живопису. Він учив дивитися на світ уважно, бачити красу там, де інші проходять повз, і пам’ятати, що художник несе відповідальність перед суспільством та історією. Більше пів століття його життя було пов’язане з художньою академією, де він виховав цілу плеяду майстрів, серед яких – Ніна Марченко, Тетяна Голембієвська, Олександр Басанець, Василь Гурін, Ігор Мельничук, Ольга Морозова, Прокіп Колісник, Михайло Деяк, Андрій Чеботару, Андрій Яковенко та інші відомі нині митці. 1999 року відбулася персональна виставка до 80-річчя В. І. Забашти «Учитель і учні».
Також Василь Іванович написав книгу спогадів «Путь до творчості», що складається з трьох частин: «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість». Твори художника представлені у зборах музеїв України та прикрашають собою приватні колекції в Україні, США, Канаді, Франції, Італії, Кореї, Китаї.
У творчості Забашти немає випадковості. Кожна картина – це результат довгих роздумів, внутрішнього переживання та глибокої любові до України. Він належав до тих митців, які не прагнули миттєвих ефектів чи гучних скандалів. Натомість створював мистецтво, здатне витримати випробування часом. І саме тому сьогодні його полотна продовжують хвилювати, надихати та відкриватися новим поколінням глядачів.
Василь Забашта. Народні мелодії. Микола Лисенко слухає Лесю Українку, 1962
Василь Забашта. Пісня старої верби, 2008
Василь Забашта. Борітесь-поборете, 1996
Василь Забашта. Т. Шевченко і М. Костомаров (фрагмент картини «Прометей Духу»), 2008
Його життя охопило майже століття – епоху воєн, революцій, змін держав і суспільних систем. Але крізь усі історичні буревії Василь Забашта проніс незмінну віру в красу, культуру та людину. У його картинах немає безнадії. Навіть коли художник звертався до складних і драматичних тем, у них завжди залишалося місце для світла.
Саме тому сьогодні Василь Забашта постає не лише як визначний живописець чи талановитий педагог. Він залишається одним із тих митців, які сформували візуальний образ України другої половини ХХ століття. Його полотна нагадують нам, що справжнє мистецтво народжується там, де є любов до своєї землі, повага до минулого та здатність бачити красу навіть у найзвичайніших речах. І поки живуть його картини, продовжує звучати й голос самого художника – мудрий, світлий і напрочуд український.