Я чула, як вони сварилися. Справді, чула. Хоч він дуже хотів нишком проскочити з воріт та й до хати, бо знав, що винен: два дні дома не ночував… Але уникнути з’ясування стосунків зі сварливою дружиною не вдалося. Лиш ступив на подвір’я і понеслося…
Вона йому: «Відкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав? Хоч би Бога побоявся! Хоч би трохи сором мав!»
А він їй, ще й досі захмелілий: «Гей, Одарко, годі буде! Перестань-бо вже кричать!»
А вона йому, впавши у сльози, розпач і гнів: «Ні, нехай же чують люди! Ні, не буду я мовчать!»
Думаю, читачу, ти уже зрозумів, яка це була сварка, і впізнав героїв знаменитої опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Так, це вони – Одарка і Карась, зі своїми сімейно-пісенними діалогами, які стали окрасою концерту класичної музики, що відбувся в Українському інституті модерного мистецтва.
Зрештою, термін «окраса» можна застосувати до кожного номера концертної програми.
– Ми складали її із творів, які належать до скарбниці і української, і світової класичної музики, – говорить Богдан Герявенко, один із організаторів концерту. – Тому що це справді вічна музика. Вона хвилює. Вона надихає. Вона пробуджує найщиріші почуття, переживання, любов, мрію, надію. І дуже приємно, що до такої музики тягнеться молодь. І дуже приємно, що молодь її виконує. Це ми бачимо на нашому нинішньому концерті, де поряд із досвідченими виконавцями нам дарують свою творчість і зовсім молоді.
Юна скрипалька Юлія Перехожук виконала чудову обробку знаменитої пісні «Пливе кача», яка звучить сьогодні як гімн скорботи і пам’яті за тими, хто віддає своє життя за волю і долю України, та «Український танець» за мотивами народних мелодій (обробка М. Мельниченка). «Молитва» Валерія Квасневського, пісня-вальс «Поцілунок» (Луїджі Ардіті), «Два потоки з Чорногори» (А. Кос-Анатольський, М. Петренко) та «Запливай же, роженько» (Г. Майборода, А. Малишко) полинули до глядача мелодійним сопрано оперної співачки Галини Герявенко, а в дуеті з Назарієм Михайленком вони пристрасно виконали романс «Коли розлучаються двоє» (М. Лисенко, Г. Гейне). Сам же Назарій Михайленко (баритон) запропонував присутнім пісенну мандрівку «До України» Ігоря Соневицького і змістовний твір «Важкі часи знов не настануть» (С. Фостер). А Вадим Дубовський глибоким оксамитовим баритоном пісенно описав «Безмежнеє поле» (М. Лисенко, І. Франко). Акомпанував співакам піаніст Мирослав Михайленко, який, крім усього, майстерно виконав Сонату сі-бемоль мінор Фредеріка Шопена. Й завершили програму Вадим Дубовський та Галина Герявенко уже згаданими на початку статті пісенними діалогами Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм», викликавши і сміх, і зажуру, і хвилю гарячих аплодисментів.
Кожен виступ талановитих митців – це була не просто музика, це була насолода, незримий дотик до чогось високого і прекрасного, на що перед початком виступів і поблагословив присутніх отець Петро Заблоцький. А голова ради Українського інституту модерного мистецтва Орися Кардосо наголосила, що їхній заклад охоче підтримує молоді таланти, радо популяризує українське образотворче мистецтво, музику, літературу, кіно, організовуючи різноманітні творчі імпрези.
До слова, концерт проводився на підтримку діяльності Українського інституту модерного мистецтва, який відзначає своє 55-ліття. Щоб він і надалі міг виконувати високу місію – бути голосом української культури, яка у світовій культурі займає достойну нішу. І ми сьогодні в цьому ще раз переконалися. Спасибі вам, творчі люди!