12 травня український Геній сучасності Іван Марчук у Відні зустрів свій 90-й день народження. Того ж дня у столиці Австрії відкрилася його персональна виставка. А невдовзі Маестро осяяв своєю присутністю Київ, викликавши ажіотаж серед охочих бодай краєм ока побачити легендарного винахідника пльонтанізму, привітати, взяти автограф.
Ювілейними днями до нагород Народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Національної легенди України, почесного громадянина міста Києва, почесного академіка Національної академії мистецтв України Івана Степановича Марчука додалися орден князя Ярослава Мудрого V ступеня та Орден Мистецтв Національної академії мистецтв України І ступеня.
Загалом Іван Марчук створив понад 5 тисяч полотен, які є видатною частиною національної спадщини, а його ім’я символізує і популяризує сучасну українську культуру в світі.
СЕНСАЦІЇ «ШОКОЛАДНОГО БУДИНКУ»
Приїзд Маестро до столиці України ознаменувався відкриттям нової – цього разу постійно діючої (стверджують, що працюватиме аж до відкриття Музею Івана Марчука) – виставки «Іван Марчук. Музейні колекції» з понад 40 роботами. І не десь, а в Мистецькому центрі «Шоколадний будинок» – філії Національного музею «Київська картинна галерея», що в урядовому кварталі на вулиці Пилипа Орлика.
– Мої твори з'їхалися з 11 музеїв України в мистецький центр «Шоколадний будинок», – розмірковує Іван Степанович. – Понад сотня моїх картин зберігається сьогодні у музейному фонді країни, і їхня поява у чудово відновленому й оформленому мистецькому просторі – велика втіха для мене й радість для моїх шанувальників! Дякую всім причетним до втілення мого бажання дарувати радість і насолоду!..
Отже, у «Шоколадному будинку» нині можна побачити шедеври митця з фондів музеїв Києва, Львова, Сум, Луцька, Івано-Франківська та Канева. Виставка об’єднує твори від ранніх робіт 1960-х років до сучасних полотен. Спеціально для цієї експозиції Іван Марчук передав три нові картини – абстрактні живописні фантазії, створені у Відні 2024 року. Серед перлин – портрет Богдана Ступки (1971) з колекції Національного художнього музею України, створений на замовлення кіностудії імені Олександра Довженка для фільму Володимира Денисенка «Осяяння».
Ключовий цикл – «Шевченкіана». Невипадково. Адже Кобзарем позначене все життя Івана Марчука. Перший портрет Тараса Шевченка намалював ще школярем у 7 класі, чим одразу здобув визнання у рідній Москалівці та на районному конкурсі в Ланівцях. Тоді юного художника нагородили першим альбомчиком для малювання.
– У 1983 році я перечитав Кобзаря, – пригадує Іван Степанович, – І підкреслив у ньому образи олівцем. Тоді я задумав створити 100 картин. Вдалося намалювати 42… Я, здавалося, відчув усе пережите Шевченком. Жив, їв, мріяв разом з Тарасом. Ми догоджали один одному. Він мій рідний брат, я його бачу наскрізь...
Під час візиту Майстра до «Шоколадного будинку» ознайомчу екскурсію провела в. о. генерального директора Національного музею «Київська картинна галерея» Оксана Підсуха.
І знову символізм: відкриття експозиції Івана Марчука збіглося з поверненням історичного маєтку «Шоколадний будинок» (уперше з 2022 року) до активного культурного життя .
Прикметно, що в «Шоколадного будинку» є й своя легенда: старовинне дзеркало, що «здійснює бажання». Подейкують: якщо одинока людина подивиться у те дзеркало та побажає знайти пару, так і станеться. Якщо ж погляне подружжя, то обов’язково житимуть довго і щасливо. Логічно, що появу легенди про дзеркало пов’язують з об’єктивним фактом: упродовж 22 років (з 1960 по 1982) у «Шоколадному будинку» діяв Центральний міський палац одружень. Можна собі уявити, скільки тисяч щасливих пар задивлялись у знамените дзеркало!
Сам по собі «Шоколадний будинок» – також вже легенда: минуло майже 125 років з часу його будівництва у 1901 році, тож разом із дзеркалом пережив усі історичні перипетії.
На жаль, поки що музейний простір відкрито лише на першому поверсі. Біла зала на другому, де раніше відбувалися церемонії одруження, залишається закритою.
«НЕМАЄ НІЧОГО КРАЩОГО, НІЖ УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ»
Також Майстер пошанував своєю присутністю мерію Києва та зустрівся з Київським міським головою Віталієм Кличком. Мер вручив митцю нагрудний «Знак пошани» та особистий дарунок – боксерські рукавиці. Навзаєм Іван Марчук передав Кличку примірник ювілейного каталогу «Дорогами життя. Вічний мандрівник, прикутий до мольберту» з особистим підписом (видання вийшло до 90-річчя художника).
Звідти Маестро рушив до Музею історії міста Києва, де у супроводі гендиректорки Вікторії Мухи та кураторки виставки Таміли Калитенко вперше пройшовся експозицією «Я сколихнув цей світ».
– Такі файні роботи: якби не сказали, що мої, то і не впізнав би. Стільки картин наплодив, – зізнався Іван Марчук, роздивляючись твори, які не бачив багато років. – З самого початку я хотів дивувати людей та світ. Ще в інституті казав, що хочу бути «ненормальним» художником. Вчився на «відмінно» і прагнув в усьому бути першим. Тоді сказав «Я єсмь» – і це дало поштовх моїй подальшій творчості. У мене багато пейзажів, адже немає нічого кращого, ніж українська земля, і все, що росте на ній, – прекрасне.
– Цей день особливий, адже ми нарешті дочекалися зустрічі. Митець завітав сьогодні з неочікуваним візитом і знову підтвердив, що він не тільки геній мистецтва, а й майстер імпровізації, – зауважила Вікторія Муха. – Надзвичайно цінно, що Іван Марчук доручив нам зробити цю особливу ювілейну виставку. Приходять не лише кияни, а й люди з різних куточків України і навіть з-за кордону. Залишають захопливі відгуки та справжні зізнання в любові до Маестро та його творчості.
– Подолавши неблизький шлях – понад тисячу кілометрів – до Києва з Відня прибув художник Іван Марчук, – констатує Людмила Лук’янченко, – 21 травня його радо зустрічали працівники Музею історії Києва та громадськість столиці. Вітали з Днем народження, бажали снаги, творчого горіння та многоліття. На виставці «Я сколихнув цей світ» представлено понад 250 робіт художника та 400 предметів із його архіву.
З цієї нагоди до Музею історії Києва прибула також делегація Національної академії мистецтв України на чолі з президентом Віктором Сидоренком. Керівництво Академії вручило Іванові Марчуку найвищу нагороду – Орден Мистецтв Національної академії мистецтв України І ступеня.
Віншуючи ювіляра, військові артисти «Культурних сил» заспівали знакові українські пісні: «Червону калину», «Гуцулку Ксеню», «Гей, соколи», «Києве мій». Іван Марчук слухав із трепетом, ніби проживаючи кожен сюжет. Адже музика супроводжує й надихає митця впродовж усього життя.
Один із найулюбленіших творів художника – «Мелодія» ля-мінор Мирослава Скорика, написана композитором до фільму «Високий перевал» (1981) режисера Володимира Денисенка. Цей твір звучить на одному з поверхів виставки «Я сколихнув цей світ».
Про любов художника до музики свідчать образи скрипалів на полотнах Івана Марчука та навіть назви тематичних циклів – «Кольорова експресія», «Віденська рапсодія», а також поетичні назви картин: «Замовкли звуки», «А пісня знову ожила», «Ой, узяв би я коня», «Вже сонце низенько», «І сонце сідає», «Стомлена мелодія» та інші.
Тоді ж виставку Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відвідали посол Хорватії Аніца Джамич, посол Аргентини Елена Летісія Мікусінскі разом із приятелькою Мері Леонард – президенткою Міжнародного жіночого клубу Києва (IWCK). А мандрівник і телеведучий програми «Світ навиворіт» Дмитро Комаров вручив художнику старовинну скриню з Непалу.
Зустріч завершилася автограф-сесією. Маестро дарував численним прихильникам свій філігранний підпис на каталогах, книжках і листівках.
Тішить, що запізнавшись із мистецтвом Івана Марчука, люди глибше поціновують його талант. Адже він належить до творців, чия присутність вже є Світлом, рятівною терапією. Особливо у важкі часи.
За словами Вікторії Мухи, через інтерес публіки музей продовжив роботу виставки «Я сколихнув цей світ» до 21 червня.
ПОСТСКРИПТУМ: Вітаючи знаменитого ювіляра, бажаймо, аби нарешті збулася його давня мрія: в Києві з’явився гідний Музей Івана Марчука, про який було багато розмов, але «віз і нині там». А також, щоб якнайшвидше суд повернув митцю право власності на його ж твори, що на них зазіхають спритні діловари… Дякуємо Іванові Марчуку за творчість і бажаємо найголовнішого – бути!