Є крихкі матеріали, з яких можна виробляти — а можна творити. Тоді це — мистецтво. Так само — у Швейцарії. У цій країні виникають асоціації не лише з мальовничими пейзажами (де, звісно, вирізняються гори — Альпи промовляють самі за себе, — також озера та взагалі вода), а й із оригінальною архітектурою, класичним і сучасним мистецтвом, а ще винахідництвом і поєднанням природного і штучного. Такі шедеври доповнюються склом. Це або вітражі, або інші скляні вироби — і практичні, і дуже вигадливі. Швейцарці акцентують на зручності, але їхня продукція водночас дуже гарна (навіть оригінальна) і викликає захват, зокрема скло.
Скло — давня технологія й української культури. Можна згадати гуту (гутне скло), а ще ікони на склі — мистецтво, яке сьогодні відроджується.
Який збіг: ми з матір’ю (аналітиком матеріалів, лікарем-неврологом Оленою Смольницькою) мешкали на вулиці Склозаводська (м. Буча, Київська область). Поряд із нами був завод із виробництва скла — звідси назва вулиці. Біля озера ми знаходили шматочки скла, які могли б використовуватись у виставках і як арт-об’єкти (особливо мені подобалися зелені). У Швейцарії такий матеріал одразу йде в роботу, причому ініціатори — самі художники, багато з яких буквально під ногами підбирає основу для своїх творів.
Я не очікувала, що у Швейцарії буде стільки приємних сюрпризів, пов’язаних зі склом. Адже, наприклад, у Музеї Івердона-ле-Бен і регіону (це зáмок) є рідкісні скляні вироби, у тому числі посуд (кубки). Це постійна експозиція, можна бачити побут і кельтів, і германців, і римлян, і ХІХ сторіччя... У Лозанні так само — прецікава експозиція, у музеї Photo Elysée (Musée cantonal pour la photographie, Платформа №10 — Plateforme 10). Причому вона з’явилася несподівано. Враження, як швидко її підготували — буквально за ніч. Адже напередодні ми відвідували цей музей і не бачили цієї експозиції. Вона була цілком нова. Цієї оперативності (не кажучи про високий рівень) варто повчитися. Вона являла собою й цивілізацію, й екологію, а взагалі була присвячена планеті Земля. У залах — написи на підлозі: «A l’écoute des pulsations terrestres» (можна перекласти як «Прослуховування земних імпульсів»). Матеріали схожі на вугілля або вулканічні породи. Проходимо далі — і тут бачимо цілу колекцію скла. Комахи (напевно, металеві, але дуже схожі на живих) у величезних лампах. Які освітлені. А варто підійти ближче, як чутно звуки. Ілюзія комах! Чим не композиції у кристалах або у бурштині? Те, що ми досі бачимо в живій природі, — краплинки роси, мух, метеликів, навічно ув’язнених у породах або смолі? Далі — вугільні породи або їхня чудова імітація. А перед ними — висять кристали різних форм і кольорів, від бірюзового до бузкового, є й зовсім прозорі. Є подібні до кришталю, є схожі на агати, аметисти тощо. Або на породах, схожих на сіре каміння (це металеві брили) стоять лампи, слоїки… Прозоре скло, позолота і срібний полиск. Шахтарські лампи? На тлі стіни кривавого кольору. Є лампи різних розмірів,підвішені під стелею. Або: на металевих «породах» лежить самотнє намисто із зеленого скла. На іншому «камені» — освітлена зсередини ваза, в якій квіти, що імітують зів’ялі. «Каміння» та дзеркало, художнє розбите, а тріщини імітують павутиння. Є золоті «бджоли» або інші «комахи», зроблені зі скла — розміщені на металевих «каменях», а на синій стіні — напис: «Echapées dans l’imaginaire». Є й штучні комахи під склом, наче ентомологічна колекція. Можна довго перелічувати. Кожна зала — власна концепція.
Що сказати про церковне мистецтво? Швейцарія — країна вітражів, де типи святих і Розп’ятого Спасителя схожі на швейцарців. Згадується наша українська традиція — адже на іконахсвятих зображали схожими на українців, у тому числі в національних строях. Це пов’язане з народним християнством.
Також на вітражах зображають герби кантонів, адже мешканці дуже пишаються своєю історією. Це приємно бачити. Багато християнської символіки.
Скло у Швейцарії буквально скрізь. Із найновіших виставок, пов’язаних із ним, можу згадати експозицію Мерседес Лара (Mercedes Lara, іспанської художниці) «Géographie lumineuse» у Ґрансоні. У пані Мерседес багато підручних матеріалів, і з-поміж них є скло. Уже була моя публікація про її роботи у Філософській галереї (La Galerie Philosophique, Jorge Cañete), але одна з частин експозиції та продовження виставки — призми, оригінально розвішені в колишньому монастирі (Le Cloître), біля Церкви Святого Йоанна Хрестителя. Як ми це побачили? Із запрошення ми знали, що ця виставка буде й у монастирі. Але вранці дощило. Пам’ятаю похмуру погоду. І тут — коли ми зайшли під аркади, ховаючись від дощу, — раптово побачили призми, які дуже оригінально і навіть чарівно мерехтіли райдугою. Це було чудово на тлі дощу — а уявіть у сонячний день? Якраз коли стало сонячно, ми знову навідалися під ці аркади. Враження було так само чарівним, а ще виявилося нове сприйняття від архітектури, де й розмістили цю експозицію. Начебто дуже просто — призми, кристалики. Їх можна знайти і розвісити. Але треба знати перспективу, композицію, не кажучи про талант, щоб хотілося дивитися на цю виставку. Воістину — осяйна географія, як заявлено в назві. І як грамотно розміщено: кристали помітні саме тоді, коли на них не чекаєш. Ідучи вздовж аркади і дивлячись на внутрішнє подвір’я романської церкви, приємно побачити цю виставку, яка і незалежна, і начебто часточка середньовічної архітектури.
Швейцарські інтелектуалки Соланж і Мар'ян
Як я вже сказала, Швейцарія знаменита вітражами. Спочатку ми побачили це в Лозанні, у кафедральному соборі Нотр-Дам. Далі були інші міста. І нещодавно — сюрприз. Швейцарські інтелектуалки Мар’ян (Marianne) і Соланж (Solange) показали нам місто Ромó (Romont) — у кантоні Фрібур (Фрайбурґ). Саме місто заслуговує на окремий опис і краєвидами, й архітектурою, і особливим колоритом, але зараз хотіла б зосередитися на Музеї вітражів Ромо (Le Vitromusée Romont). Вхід відкривається синьо-жовтою символікою, кольорами, схожою на нашу.
Музей відкрито в замку Ромо (Le château de Romont) ХІІІ ст., що вже дуже цікаво. Попри негоду, як приємно бачити роботи зовні — а ще більше відкрити всередині.
Цим музеєм (як й іншими у Швейцарії) варто неквапливо прогулюватися, маючи час, щоб усе роздивитися. Бо експонатів — у тому числі на змінних виставках — дуже багато, і кожний — історія. Тут ізнову я побачила поєднання класики і сучасності. Зокрема, перша зала відкривається старовинними вітражами, де хочу відзначити Ісуса Христа і Його полум’яне серце (католицька символіка). Цікаво спостерігати зображені типи — середньовічних європейців. Далі — виставки скляного посуду різних епох. Це вишукані кубки, вази… Кольорове скло, прозоре. Вигадливі візерунки. Кожний шедевр — ніжний. Також експонати супроводжуються екранами, на яких (натискаючи потрібні зображення) можна детальнішезнайомитися з виставленим посудом. Але справжні одкровення були поверхом вище. Це історія Швейцарії, зокрема сучасні робóти. Наприклад, є твори, схожі на наші витинанки — але швейцарські експонати не паперові, а скляні. Помітна блакитно-жовта символіка. Проходячи далі, бачимо символи різних кантонів, а ще — розвиток образотворчого мистецтва цієї країни. Наприклад, бачу стилізовані портрети горців у національних строях. Ці типажі схожі на гуцулів — навіть одягом. Як переконуюся, гірська культура часто має схожі риси в різних краях, бо умови життя були схожі.
Можна було й дивитися фільм про цей музей, мистецтво вітражів, а ще спостерігати кадри замку, церкви, каплиці, де ці вітражі. Паралельно ми дізнавалися про святих-покровителів Швейцарії.
Хочу докладніше описати сучасні експозиції. Зокрема, це виставка сучасного швейцарського митця Сімона Берґера (Simon Berger). Це майстер із кантону Берн. За фахом він узагалі тесляр або столяр. Але його твори по склу (може, це було хобі?) — справжні шедеври.
На стіні — фільм про художника та інтерв’ю з ним французькою та німецькою мовами. Показано процес роботи. Це і методичність, і фізична сила, і талант. Видно, що митець захоплений своєю роботою, він весь — у своєму творенні. Видно великий шматок скла, по якому майстер (у захисних навушниках і спеціальних окулярах) б’є спеціальним молотком. На перший погляд — хаос. Але ці тріщини являють особливу композицію, яка дедалі чіткіше промальовується. Спостерігаючи, замислююсь: один хибний удар — і що буде з картиною? Якої тут треба уваги — якої майстерності! Велика точність —і талант. А ще розумію, що це небезпечна робота. Але далі з тріщин виникає жіноче обличчя. Мсьє Берґер дивиться на дівоче фото (зі смартфона). І народжується портрет цієї дівчини. Цікаво, що спочатку ми побачили величезні скляні картини з цим обличчям, а вже потім дивилися фільм про те, кого саме зображає майстер.
Де він узяв цю техніку? Чи винайшов сам? Як досягти того, щоб картина не розламалася? Може, подекуди майстер плавить скло? Чи це різне скло, різних кольорів і різної якості? Факт, що твори сприймаються як цілісне.
Що сказати про саме скло? Сімон Берґер зобразив великі вертикальні картини, які схожі на куби. Часто один бік — це чоловіче обличчя, другий — жіноче. Але це помітно під певним ракурсом. Відступити, обійти… Так само, якщо відступити від іншої картини на склі, помітно, що це життя і смерть. Бо за особливого освітлення і розміщення за милим жіночим ликом проступає… череп. А ще він виникає, якщо вимкнути світло спеціальним приладом і спостерігати роботу з пюпітра. Враження були величезні. Найчастіше на цій виставці — жіночі обличчя, реальні та водночас фантастичні. Наприклад, на одній картині — різне скло. Прозоре скло — візерунки на темному тлі, що й створюють портрет. Але якщо наблизитися, помітно, що око героїні — зелене, бо всередині — зелений куб, картина в картині. Якщо відступити, зелені переливи зникають. Інший портрет навіть схожий на інфернальний, дівчина — ніби лісова мавка чи інший дух, ще й очі майже без зіниць, чорні. Тло створює такий ефект. Несподівано хтонічна робота. Але головне — філігранна робота цих картин, не кажучи про особливу уяву. Ми довго були в цій залі та обдумували, яке мислення має цей митець. Можу ще багато писати про художника, але зазначу, що навіть шибки в цьому музеї подекуди наслідують манеру Берґера. Це художні тріщини, схожі на павутиння. Аналогічно — біля входу до музею.
Далі проходимо галереєю нагору. Це вже сучасні картини на склі, схожі на авангард. Вони безпредметні, вражають кольорами і напівтонами. А далі зала — Швейцарія в усій красі. Середньовічне та інше старовинне мистецтво, зокрема ікони на склі, різні гасла, картини, практичні речі для побуту… Проте спочатку нас зустрічає довжелезний човен, в якому — великі прозорі пляшки (звісно, скляні). Це інсталяція.
Помітно, що багато творів зроблені саме зі шматочків і уламків скла, а не цілісних і великих пластин (до речі, у Швейцарії люблять мозаїку), бо за Середньовіччя й потім цей матеріал був надзвичайно дорогим, і спочатку не кожен міг собі дозволити вікно або засклити його повністю. Потім, коли в художників не було можливості придбати матеріали (знову ж таки — дорогі), вони брали те, що під рукою. Як швейцарець Жан Тенґлі — металеві деталі (про це вже була моя стаття). Або — як наша Катерина Білокур малювала на полотні (з якого ткали і шили), сама виготовляла пензлі та фарби.
Дуже цікаво гуляти цим музеєм і знаходити нові зали. Зокрема, художнє ательє для дітей, де можна бачити і картини (класичні шедеври) для копій, і фарби, і пензлі, і ще багато чого. У таких умовах приємно творити.
У крамниці музею можна придбати різні альбоми, листівки, книги, зокрема наукові. Також ця крамничка рясніє скляною біжутерією та статуетками. Навіть вікна прикрашені розписами — а за шибками відкривається панорама, зокрема буколічна картина корівок на випасі. Це все реальне, але водночас і схоже на картинку. Згори цеособливо мило виглядає. Справжня Швейцарія! Далі — вхід до кафе в замку, де кожне вікно — вітраж (це вже сучасні роботи, як бабуся, що плете щось тепле, або пара спортивних підлітків). Вище — люстра зі справжнього венецького скла.
Я вкотре вражена тим, як уміють швейцарці знаходити користь у всьому, навіть у покинутих і занедбаних речах. У старовинному замку оживає сучасність. Венецька люстра сусідує з технікою наших днів. І скрізь — символи.Скло — дуже крихкий матеріал, але він може бути потужним у руках справжнього майстра. Також я певна, що твори наших українських митців справлять велике враження на швейцарців, якщо з’являться в музеях Лозанни, замку Ромо та інших місцях Швейцарії.
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.