У школі українознавства ім. Василя Стуса в Чикаго шкільною родиною учнів, вчителів, батьків та гостей вшанували пам'ять славетного сина українського народу Тараса Шевченка – пророка і мислителя, поета і художника. Минуло 212 років від дня народження національного генія, але скільки б не спливало літ, Тарас Шевченко завжди буде духовним батьком для всіх українців.
Шевченко-поет був одним із перших, хто своїм словом возвеличив «отих окрадених, сліпих» і «на сторожі коло їх поставив Слово». Він відстоював українців як націю. Тому саме через нього кожен із нас усвідомлює себе частиною єдиного вільного народу. Слово Правди великого Кобзаря донині залишається нашим найвищим моральним і соціальним законом, могутнім закликом до державотворення не тільки для українців, але й для всіх поневолених народів.
У ХХІ столітті Шевченко знову «став на прю» разом з нашими воїнами у протиправній, загарбницькій, геноцидній війні, яку веде проти України росія. Він є на цій війні – серед вибухів і смерті, коли хлопці скандують його слова: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» А діти в залі дивляться на екран, де бачать Шевченка-побратима, зодягненого в однострій ЗСУ.
Щороку Шевченкове свято у школі – це хвилююча подія. Сьогодні на тлі чотирирічної виснажливої війни воно мало свій особливий акцент. Бо ж росія хоче загарбати не тільки українські території, вона хоче знищити наше слово, а значить – наш народ! Але Україна щодня доводить світові, що наше слово, як і наш народ, незнищенні! Тож кожна дитина мала нагоду знайти свою стежину до духовної скарбниці Кобзаря, щоб почерпнути з неї поетове слово для декламації, співу, малюнку і висловити перед усіма свою емоцію і позицію. Дуже важливо, коли до цього діалогу з Кобзарем долучаються родини учнів, представники громадськості, рідної церкви. Тоді всі, а зокрема наші діти, відчувають себе рідними, кровно і духовно вщепленими у цю вимріяну і закладену Шевченком «сім’ю вольну, нову», з якою не страшні ніякі вороги!
Понад 50 віршів та уривків з поем Шевченка натхненно прочитали учні 5-10 класів, показуючи своє глибоке переживання шевченкових слів. Доля поневоленої України, української жінки, матері, дівчини, батька та сина, зморених панщиною, зістарілих в наймах та в москалях, болить в кожному вірші Тараса. Шевченкові слова настільки реалістичні і глибокі у своїй простоті, що діти слухають їх як правдиву історію своєї Батьківщини, яку розповідає сам поет.
Усіх зворушило виконання поем «Катерина» і «Тополя» й барвистий запальний танок, який виконали дівчатка 8 класу. Вразили своєю гострою актуальністю поетові рядки, свідомо виголошені устами старшокласників:
Ляхи були, усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі і світ Божий
В пута закували!
… Свою Україну любіть,
Любіть її во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Хор молодших класів виконав пісні на вірші Шевченка: «Зацвіла в долині», «Зоре моя вечірняя», «Думи мої, думи», «Учітеся, брати мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», без яких немислиме Шевченкове свято.
Надзвичайну атмосферу автентичного українського дійства доповнили і виступи наших гостей: ансамблю бандуристів під керівництвом Мотрі Пошиваник-Каудиль і відомої бандуристки та вокалістки Соломії Стахів. Невмирущий Прометей з поеми «Кавказ» передав свій вогонь до отамана Гамалії і його героїчних козаків, який відважно підхопили наші хлопці-козачата, завзято декламуючи рядки героїчної поеми:
Неначе птахи чорні в гаї
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече!
Родзинкою свята був виступ найспівучішої родини школи: оперний спів Віри Бойчук у супроводі флейти, на якій грав її син Данило, і скрипки, на якій грала бабуся, пані Наталя. Проникливо з уст сучасної родини звучала і щеміла у душах слухачів пісня, яка увібрала в себе макро і мікро світ української родини – «Садок вишневий коло хати». Ця пісня пробуджує і засвічує в наших душах генетичний код нашої нації: миролюбність і ласкавість українського серця, достоїнство і працелюбність нашого народу, невимовну красу нашої землі.
Особливим гостем свята був пан Микола Горбаль, шістдесятник-дисидент, репресований радянською системою, який у перший день свого візиту до Чикаго не міг не завітати до школи ім. Василя Стуса, свого соратника. Високоповажний гість був щиро вражений чуттєвим патріотизмом дітей діаспори, і мовив до них своє тепле батьківське надихаюче слово.
Велика шана і вдячність дітям, вчителям, батькам, родичам, гостям, які зробили Шевченківське свято у школі змістовним і пам’ятним. Адже найважливіше те, що залишиться в наших душах, що закарбує наше серце і пам'ять. Всі ми відчули велику правду Шевченкових слів, збагатилися глибоким сенсом його заповітів, зрозуміли нашу спільну відповідальність і покликання – зберегти силу українського слова в душах наших дітей, в наших родинах і в наших школах:
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило…
І на Україні святилось.
Те слово, Божеє кадило.
Кадило істини. Амінь.
Про автора: Лілія Петрович – вчителька української мови школи українознавства ім. В. Стуса, відмінник народної освіти України.