Зовсім не з прильоту першої ракети чи перетину ворогом державного кордону.
Війна розпочинається тоді, коли кар’єристи і популісти готують для себе фундамент, щоб стати політичними гравцями. Вони не розуміють трагічності наслідків, бо не заглядають так далеко, їм потрібен швидкий результат.
Війна розпочинається тоді, коли популісти, тонко граючи на життєвому досвіді та почуттях простих людей, не пояснюють народові, яку страшну ціну доведеться заплатити за свої незважені емоційні вчинки.
Війна розпочинається тоді, коли народ вводять в оману державним патріотизмом, який складається лише із гасел, декларацій та бравих патріотичних пісень, які виступають ширмою для всіляких темних бізнесових справ.
Війна розпочинається тоді, коли бізнесмени і політики, підіграючи на кожному кроці ворогу заради своєї економічної вигоди, проявляють політичну безпринципність і аморальність.
Війна, розпочинається тоді, коли ми поводимося демонстративно і зневажливо щодо ворога, який вдесятеро більший за нас, але ми почуваємось так, ніби готові прийняти виклик, бо нам море по коліна.
Війна починається, коли церкви, які мусять проповідувати любов і злагоду, починають духовно ворогувати.
Війна починається тоді, коли ворог захоплює інформаційний простір твоєї країни без жодного спротиву, заселяючи його своїми попзірками, акторами і політиками, своїм менталітетом, і нав’язуючи свій спосіб життя.
Війна починається тоді, коли за політичним фасадом незалежної країни нічого не робиться для розбудови країни – ні в культурному, ні в освітньому, ні в інформаційному плані.
Війна досягає своєї тихої кульмінації, коли з найповажнішої сцени країни починають відкрито глузувати з її мови і культури, з її політиків і з усього народу, але всі у відповідь дружно сміються і не відчувають загрози.
Війна фактично уже вирує, коли, замість того аби вкладатися в оборону і армію, влада дбає лише про власні інтереси...
Війна починається з державної брехні, політичної безпринципності, тотальної сліпоти і відсутності у народу культурно-інтелектуальної еліти.
Війна починається з того, що народ навіть близько не розуміє, що таке історичні, культурні, мовні, інтелектуальні та ментальні війни, які часто є багатовекторними. І що саме вони передують гарячій фазі. Правда полягає в тому, що всі ці героїчні надзусилля і неймовірний патріотизм потрібні були вчасно – десять чи двадцять років тому...
З огляду на останнє, ця війна є страшною в своїй абсурдності, бо ніхто ніколи не визнає своєї провини і не скаже собі всю правду, якою б страшною і ганебною вона не була. Бо легше загинути всім до одного, аніж визнати свої помилки.
І вже не лише ми – весь світ нині на порозі лиха. Жадоба і гординя перемогли здоровий глузд. Лишилася надія лише на Бога.
Але біда в тому, що Віри теж майже не лишилось – і тому каяття не буде ні в кого.
Жертва розкаяння – це найважче. Але вона може врятувати світ.
Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.