Львів тримає місію українського П’ємонта. Підтвердження – святковий концерт «Червона рута» на честь 77-річчя від дня народження Героя України, легендарного піснетворця Володимира Івасюка. Дійство відбулося 2 березня на кону Львівського театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. І хоча квитки коштували недешево, зала була переповнена.
Кульмінацією події передбачувано став виступ творчого побратима Володимира Івасюка – Народного артиста України, Героя України Василя Зінкевича. До знаменитих піснеспівів долучилися Народний артист України Павло Дворський із синами, Заслужений артист України Андрій Заліско та лауреатки міжнародних конкурсів Ірина Доля і Ольга Томків-Верхоляк.
Багато згадували. Багато співали. Молилися за Україну.
«Щиро вважаю, що Івасюк втримав нас як націю у застійних 70-х “совка”, – висловила резонну думку ведуча і співачка Ірина Доля. – Гебісти проспали, недооцінили силу його впливу… Нині, коли настає березень, – у Львові триває маратон Івасюка».
«ЧЕРВОНА РУТА» – СПАЛАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Карб життя Івасюка віддзеркалює долю України у ХХ столітті. «Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові…» Чи не ці слова стали доленосними для їхнього автора?
Народжений у Кіцмані на Буковині, Володимир Івасюк упродовж лише 30 років життя подарував світові й Україні 107 пісень, 53 інструментальні твори та музику до спектаклів.
«Червона рута», написана Івасюком у 21-річному віці, перетворилася на всесвітній код українства. Шалено популярними були, є і будуть пісні «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Балада про дві скрипки», «Кленовий вогонь», «Пісня буде поміж нас», «Зацвіли мальви біля хати», «У щастя є два крила» (премія в м. Сопот, Польща, 1975 р.) , «Літо пізніх жоржин» та інші.
Маловідомий факт: з Чернівецького медуніверситету Володимира відрахували не через неуспішність у навчанні, а тому що 1966 року у рідній Кіцмані був серед сміливців, які скинули з п’єдесталу пам’ятник Лєніну. А ще 1975 року в Естонії вийшов фільм «Смерічка в Карпатах», показ якого жорстко заборонили на території України через синьо-жовтий прапор у кадрі, на тлі якого співали Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та Софія Ротару. Вже цих фактів доста, аби зрозуміти зумовленість подальших дій радянських імперців щодо Івасюка.
Успішний український композитор зник 24 квітня 1979 року, а 18 травня 1979 року його знайшли повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційною версією стало самогубство, проте близькі та громадськість переконані: талановитого українця знищив КДБ.
Похорон 22 травня 1979 року на Личаківському цвинтарі став мовчазною антирадянською демонстрацією.
У часі відновленої незалежності України справу Івасюка кілька разів розслідували повторно та підтвердили, що композитор не міг самотужки вчинити самогубство. Архіви ж про вбивство Івасюка досі прикриті в москві грифом «таємно», тож навіть родичі та працівники Музею Івасюка доступу не мають. Чим також підтверджується гіпотеза про знищення Івасюка за наказом радянської верхівки.
Одначе пісні Володимира Івасюка передаються від покоління до покоління.
– Герой України, Маестро Володимир Івасюк, – так означив свого побратима Василь Зінкевич. – Його пісні – то є наша ідеологічна зброя. Його «Червона рута» – наш спалах національної свідомості. Так було. Так є. Так буде. Людина мала магічну силу волі. Він завжди був непокірним. Хай так буде завжди. Його пісня про любов єднає нашу Україну від донецьких степів до зелених Карпат. Слава Володимиру Івасюку!
Після цих слів глядачі підвелися, аби спільно заспівати «Червону руту»…
«МИ ЧАСТО КУПАЛИСЯ У ЧЕРЕМОШІ»
80-річний Василь Зінкевич розпочав виступ на сцені Львівської опери з фантастично красивої балади Володимира Івасюка «Літо пізніх жоржин», після виконання якої глядачі мали нагоду почути ще й цінні спогади та поезії.
Мовив так:
– Прозвучав монументальний твір Володимира Івасюка «Літо пізніх жоржин». То є арія з опери Юрія Дрогобича, створеної на фантастичну поезію Ростислава Братуня. Опера, на жаль, не відбулась. Але цей твір був написаний спеціально для мене. Я дуже дякую, братику Володю, що ти свого часу так повірив у мене, і, напевне, був єдиним і правдивим, хто вірив у мене по-справжньому...
Володимир Івасюк – сама природа. Він був вище всілякої політики. Був людиною великої сили волі і духу. Для нього було найбільшим, найвищим – мистецтво. Я йому завжди казав: «Ти є справжній Маестро. В тобі звучить магічна сила музики, і ти ніколи від неї не звільнишся, братику мій, ніколи». Так воно й сталось.
Хочу вам розповісти сокровенне. У нас з Володимиром була справжня, вірна дружба. Він це цінував, і я – також. Хочу розповісти вам про Вижницю, куди любив Володя приїздити. Свого часу я Вижницю назвав Вижницьким мистецьким джерелом – одним з тих духовних джерел України, до якого приходить лиш той, хто має здатність відчути його національну глибину.
Володимир доволі часто приїздив до Вижниці на Черемош. У нас був приміський поїзд «Чернівці-Вижниця», що прибував двічі на добу – о 12 ночі та о 12 годині дня. Уночі Володя діставався до Вижницького будинку культури, де до 4 години ранку ми мали репетиції. Незабутні моменти. Там народжувались нові ідеї та пісні. Це була наша сокровенна творчість. Ми й не знали, що це з часом так буде потрібно людям. У нас було багато розмов про Україну, про нашу пісню… Пориньте уявно у простір Вижниці. Володимир звідтіля брав все те, що йому потрібно.
На Буковині Вижницю називають Буковинською Гуцульщиною. Так, Вижницький і Путильський – два унікальних райони, які несуть неповторність. І я щасливий, що хрещений саме в тих росах, саме в тому смерековому ароматі Вижниці над Черемошем. Для себе я почав писати вірші. Я не є поет, але повинен був змалювати свій стан. І сьогодні, на зібранні до дня народження Володимира Івасюка, дозвольте вас запросити в романтичний вижницький простір. Ось що я написав, завдячуючи нашій дружбі:
На березі Черемоша красуня стояла…
То красуня Вижниця легіня чекала.
Йой, не знала та красуня, що її коханий –
Срібноводий Черемош – спокою не має.
Враз Черемош розіллється понад берегами
А кохана йде по воді білими ногами.
Й любується срібний легінь вродою такою,
Омиває білі ніжки чистою водою.
Закохався Черемош у Вижницю-чічку,
І співає свою пісню від рання до нічки.
Виспівує Черемош, а в горах – відлуння.
На березі стоїть його Вижниця – красуня…
Образ легіня-Черемоша, безперечно, дає особливе натхнення. Ми часто купалися з Володимиром у Черемоші. Напевне, він давав силу. І народилась у мене така композиція:
Черемоше, ти – як диво!
Ти летиш на срібних хвилях
З гір високих в світ широкий,
І даєш нам гірську воду,
Бо з гуцульського ти роду.
Черемоше, ти – стихія,
Радість моя, моя мрія.
Хочу мати силу твою,
Твою правду, твою волю.
На високій стрімкій хвилі
Соколом злітати в небо.
Хочу мати, Черемоше,
Силу духу як у тебе…
Ми час від час від часу бували саме в тому золотому гуцульському полі. У просторі гуцульського дивосвіту… І ось я намалював словом святкову гуцульську коломийку на ймення «Гуцульське джерело»:
Гей, в Карпатах, в синіх горах
Там гуцульське джерело,
І дає нам свою воду,
Щоби сили духу всім було.
Я гуцульське джерело – ні, не забуваю,
Де б не був в чужих краях – додому вертаю.
Верховино, мати моя, я лечу до тебе знов!
Як забути ті смереки, й гуцулку – мою любов?
А як Вижницю забути? Й дорогу на Кути?
Шлях з Косова в Коломию не годен минути.
Коломия, файна любка, мене виглядає,
Підем з нею в сині гори – родина чекає.
Там родина: в Верховині, в Яремчі, в Ворохті,
У Надвірній, у Космачі – дівчєта хороші.
До Рахова гуртом щиро завітаєм
Там гуцульську коломийку разом заспіваєм.
Підем в Косів, у Селятин, Путилу, Розтоки,
Повернемо до Вижниці, де світлі потоки.
Там дзвінкий наш Черемош радо зустрічає,
Подарує коломийку й гуцулку заграє.
Все то є гуцульський рід наш – мудрий і гостинний,
Буде завжди вас чекати у своїй родині.
А Гуцульське Джерело все нас виглядає
Вам віддасть джерельну воду і щастя до краю…
Так я словом означив стан, який відчув, перебуваючи у Вижниці. Вірю, що мій побратим Володимир також це завжди відчував.
Саме у Вижниці – наша молодість і юність. Володимир Івасюк був справжнім композитором-бельканто. Тому все, що ви побачили і почули, це той край, в якому ми хрещенні. Хіба таку святість можна комусь віддати чи зрадити? Ніколи!
Я щасливий, що з твого колоска рожденний, народе мій! На честь її величності держави Україна завжди звучить висока музика.
Більше 10 літ я працюю над програмою «Українська пісня єднає світ». Звертаюсь до людей – не дуже підтримують. Але я цю програму завершу. У цій програмі будуть потужно представлені пісні Івасюка, тому що він всі свої твори написав на десятиліття і століття вперед…
Світлини авторки та Романа Кулинича