Страх смерті? Прагнення справедливості? То чому нам таки важлива релігія? Почнемо з визначень.
Якщо стисло та сучасною мовою, то релігія є інституційною формою ставлення людини та суспільства до Першопричини.
Найчастіше Першопричина у релігіях називається Богом, Абсолютом, Творцем та його Господом, що відображає її статус як носія влади над життям і смертю та особисто над людиною.
Є релігії, які розуміють Першопричину як щось безособове, як абсолютний об'єкт – Брахма, вищий стан – «нірвана» або невловимий діалектичний початок – «дао».
Тобто релігія пропонує людині та суспільству вірити в Першопочаток і будувати на підставі цієї віри все своє життя, формуючи на цьому свою поведінку, думку, моральність, культуру, політику та ін.
Тому релігія завжди містить у собі обґрунтовані системи, які тлумачать цю віру, застосовують її основні положення до навколишнього світу і підкріплені авторитетом великих діячів.
Слово «релігія» походить від латинського дієслова «religare», утвореного з префікса «re» (що означає повторення) і дієслова «ligare» – форми дієслова «ligo», що означає «збирати, пов'язувати».
(Порівняйте – «інтелект» (intellegō – «розуміти»), «лекція» (lēctus – «вибірка») чи «легенда» (від дієприслівникової форми legere – legendus).
Тобто сам термін релігія покликаний підкреслити зв'язок людини з Першопричиною світу. А оскільки людина в релігії мислиться як наслідок творчої активності Бога, то її головним завданням є встановлення прямого (або опосередкованого) зв'язку наслідку з Причиною.
Невеликий ліричний відступ.
Римляни, які завоювали половину цивілізацій стародавнього світу, побачили щось спільне, що поєднує всі культи та вірування та відокремлює їх від інших аспектів людського життя.
Як ми знаємо, Рим відрізнявся властивим йому потягом до порядку, організації та систематизації, завдяки чому вдалося побудувати імперію та організувати її унікальний устрій.
Отже, немає нічого дивного в тому, що саме латинське око помітило, що всіх цих богів, богинь та інші надприродні явища треба винести в окрему категорію класифікації. Для порядку.
Оrdo ab chao.
Ставлення Першопочатку до світу у кожній релігії абсолютно особливе, оскільки особливим є сам Першопочаток.
Різні погляди на Першопочаток породжують не лише різні відносини Його до світу, але й різні уявлення про світ та людину.
Майже завжди Першопочаток бачиться як Причина, а людина і світ як наслідки.
Але це загальне спостереження у кожній конкретній релігії розгортається по-різному, становлячи велику палітру релігійних картин світу.
Кожна з цих картин містить у собі:
• опис походження світу;
• опис того, як складалися відносини Першопочатку зі світом і людиною в часі;
• вчення про характер і форми панування Першопочатку над світом;
• вчення про спасіння, його методи та шляхи;
• вчення про церкву, її устрій, її місце у світі та земній історії;
• вчення про фінальну долю світу (у деяких релігіях про новий початок).
Всі ці напрями узагальнено описують ті відносини, у яких перебуває Божество до нашого світу – Бог створює його (космогонія), бере участь у ньому (спрямовуючи Своїм Промислом історію), керує ним (як Творець), рятує його (або його найдостойнішу частину), перебуває в ньому (у формі священної присутності або у формі самого релігійного інституту), підготовлює його до завершення (оскільки все, що має початок, повинно мати кінець).
Різні релігії ставлять акценти у різних напрямах. Християнство ставить на перше місце сотериологію (спасіння), юдаїзм – священну історію, індуїзм – космогонію etc.
Але тією чи іншою мірою всі релігії мають своє бачення зв'язків Бога та світу, що є унікальним змістом кожної з них...
Далі будемо говорити про сакральність, лінійний час, свободу, священну історію та багато чого іншого. Але є питання. То чому ж все-таки релігії не зникають з історії, попри розвиток науки?